Проти неї їхав на коні Гриць із села Третівки. Спершу обоє дивилися мовчки на себе. Потім хлопець привітався, а дівчина попросила об'їхати її, бо вона мусить тут чекати одну жінку. На запитання хлопця, як її звати, Тетяна відповіла, що вона Туркиня. Гриць визнав, що вона красива, що міг би полюбити її, однак дівчина сказала, що вона не для кожного. Хлопець хотів дізнатися про неї більше, але Тетяна говорила, що живе у лісі, назвала його дурнем. Гриць скипів і остовпів, потім почав хвалитися, що він син багатиря, підняв коня, мов малу собаку, за передні ноги і держав його добру хвилину. Пригрозив, що наб'є її, а Тетяна відповіла, що ніхто ще в житті не бив її ніколи. Гриць не хотів розходитися з нею, просив назвати ім'я, та вона так і не сказала, а потім пішла геть. Хлопцеві лишився лиш великий цвіт червоного маку, що лежав на землі. Гриць закнув його за капелюх і поїхав.
Другої неділі Тетяна знов пішла до Маври. Дівчина весь час думала про Гриця, але про це не говорила ні матері, ні Маврі. Цього разу циганка була вдома, лежала за хатиною проти сонця. Над Тетяною почав кружляти у небі хижун, і циганка сказала, що за тиждень дівчина впаде в очі якомусь хижунові-хлопцеві, а восени треба старостів чекати. Мавра розповіла Тетяні про своє кохання до молодого боярина, який дізнавшись про її вагітність, здвигнув плечима і сказав, що вона сама винна. Найбільше Маврі запам'ятався його свист, що дістався їй вкінці в нагороду за любов. Циганка застерегла Тетяну, щоб не дожила свисту, дівчина сказала, що цього ніколи не буде.
Наступної неділі Тетяна знову йшла лісом і опинилася недалеко "Білого каменя". Сходячи вниз, побачила Гриця на коні. Він поспішив до неї, радів, що знову побачив Туркиню, але й цього разу вона не сказала свого імені. Вони розійшлися, і Гриць після того мов трійла напився. Весь час думав про Тетяну, не міг працювати, бо йому горда і пишна Туркиня запала в душу. Та все одно він ходив до Настки, а вона нічого не допитувалася, не судила, а лише любила.
Через два тижні Гриць поїхав до "Білого каменя", прив'язав коня до деревини праворуч на Чабаниці, а сам ліг чекати. Тетяна таки прийшла, знову заквітчана червоними маками. Дівчина показала турецькі ковтки і пояснила, чому люди в селі назвали її Туркинею. Потім дівчина запитала, чи до багатьох дівчат ходив Гриць, і попередила, що до неї посвистувати не буде. Хлопець зізнався, що любить її, а Тетяна сказала, що більше до нього не прийде, хіба він прийде до її хати. Вона розповіла про свою маму, і Гриць визнав, що то гонорна пані, але він все одно посватає Тетяну. Дівчині було важко на душі, бо вона пам'ятала слова Маври про зрадливих чоловіків. Тетяна пішла від Гриця додому і кинулася перед святі ікони, ледве удержуючись від плачу і відчуваючи смуток.
Гриць вернувся додому і пішов до Настки, бо хотілося до когось пригорнутися, комусь сказати, що любить Туркиню. Та він не зізнався дівчині, і коли вона поцілувала його, пішов геть.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Настала осінь. Іваниха Дубиха мала багато роботи, а Тетяна тужила за Грицем, та в ліс більше не йшла. Зачинила душу і ніби ждала чогось. Вона згадувала Мавру і розуміла, що краще не любити, якщо мав би він її забути, висміяти. Хотілося розповісти про Гриця Маврі, але дівчина не могла. Якось прийшла до циганки і побачила на печі зілля. Мавра розповіла, що воно з-під "Білого каменя" і дає людині сон. "В неділю рано укопай, в понеділок полощи, у вівторок вари, в середу рано напій, то і гей-гей який сон лихо захопить!" – пояснювала циганка. Тетяна зізналася, що полюбила одного хлопця, а Мавра порадила не вірити йому, поки не пришле старостів. Циганка пообіцяла переконати Іваниху Дубиху віддати Тетяну саме за цього хлопця, якщо б інші приходили свататися. Дівчина розповіла, що Гриць дуже красивий, багацький син, а вона щиро його любить.
Поволі проходила молодому Грицеві осінь і зима. Зразу виїжджав іще за красною Туркинею, та дівчина не виходила, тож він перестав вижидати дівчину в лісі. Старостів до Тетяни також не посилав, бо в його сусідстві жила Настка і він не хотів її смутити. До того й батько не хотів йому землі відділити, радив поки що не квапитися з женячкою. Та одного дня Гриць вирішив їхати у село, де жила Іваниха Дубиха з своєю гарною донькою. Там він усіх розпитував про вдову і її дочку, яка відмовляла усім женихам. Гриць не побоявся заїхати до самої вдови. Тетяна вийшла з хати, а за нею мати. Гриць збрехав, що хотів би знати, чи тут за ним не питали одні люди. Іваниха Дубиха сказала, що ніхто за ним не питав, і пішла в хату. Гриць попросив Тетяну вийти до нього, і дівчина пообіцяла, що вийде весною в ліс, коли зазеленіє.
Гриць чекав весни, а тим часом ходив до Настки. Настала весна. Якось хлопець вийшов в полонину і зустрів з дитинства вже йому знаного діда Андронаті, що раз кілька років являвся в їх селі. Обидва розповіли, як їм живеться. Старий циган розказав Грицеві, що волочиться вже до двадцяти років на світі, лише глибокою зимою опиняється в Угорщині, коло інших циганів. Жінка в нього померла ще перед двадцятьма роками, недовго по утраті однісінької доньки, яку постигло нещастя. Дитині тієї доньки, щоправда, поводиться добре, а як настане час, що його внук одружиться, тоді він прийде до нього й остане. Андронаті мріяв заграти своєму внукові на весіллі на скрипці. Розказуючи отаке, старий дивився з-під брів вигребущим оком на молодого хлопця. Гриць признався циганові, що кохає дві дівчини, не може обрати одну і з того всього пішов би в світ. Андронаті порадив брати багачку і любити одну. Гриць сказав, що, мабуть, посватає білу – Настку. Хлопець запросив цигани до себе на весілля цієї осені і попросив благословення.
Весна минала, а Тетяна все не виходила до Гриця. Він чотири неділі виїжджав у ліс, а її все не було. На розраду хлопець їздив до щебетливої, слухняної синьоокої Настки. Та якось Тетяна таки прийшла. Вона говорила, що ходила по лісах, та все заверталася з дороги назад, не могла звернутися до нього, сумління все здержувало. Дівчина натякала, що мати не дозволить їй ходити по лісах, тож хай він присилає старостів. Гриць пообіцяв, що цієї осені будуть. Вони домовилися, що зустрінуться ще.
Тетяна чи не щонеділі ходила лісом. Вона вагалася, чи Гриць вірно її любить. "Заким сніг упаде, ти будеш в моїй хаті", – обіцяв хлопець, а потім признався, що він підкинена дитина, годованець.
Тетяна призналася Маврі, що любить Гриця, що обіцяв прислати старостів. Циганка просила квапитися, бо як прийде осінь, мати прийме других старостів. Дівчина розповіла, що Гриць високий, вус чорний, а сам білий та синьоокий, а все їздить на чорнім, коні. Мавра згадала минуле, бо її коханець був такий самий красивий, а син тепер міг би бути за віком, як Гриць.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Якось перед святом Івана Купала Тетяна вирішила розвідатися про свою будучу долю. Запросила товаришок і ровесниць, пішли над ріку оподалік трохи від млина. Завтра Івана Купала, а сьогодні дівчата ворожать. Була серед них і Мавра. Коли Тетяна кинула свій вінок у воду, він заколисався сильно і, поплававши кілька хвилин кругом по тихій воді, почав. Та недалеко, доплив до середини, і захопив його вир. Вінок потягнуло в глибінь, і Тетяна не побачила його більше. Мавра сказала, що Гриць не посватає дівчину восени. Тетяна лише згорда сказала "Ов-ва!" і відійшла від води.
Минув якийсь час. Настка пішла з своїми родичами на прощу в далекі сторони і не попрощалася з Грицем, їй боліло серце, що він майже ціле літо не навідувався до неї. Грицеві стало ніяково, коли зачув, що Настка пішла з родичами так далеко в чужу сторону, як казали люди, не спімнувши йому про те і не попрощалася.
По кожній зустрічі з Тетяною він неначе тратив власть над собою, так дуже підходила вона йому під душу. І був би, коли б був міг, з нею вже давно одружився. Однак, не бачивши її довше, починав тужити за Насткою. Як повернула Настка з прощі, Гриць пішов до неї. Він жалів її, і зрештою признався, що покохав дочку Іванихи Дубихи у сусідньому селі. Настка відповіла, що він її все одно не покине, бо їхні батьки вже давно домовилися про весілля, а про Туркиню вона сама подбає, щоб було все добре, щоб не проклинала їх. Гриць сказав, хай Настка робить, що хоче, а йому хай дадуть спокій. На питання, чому він ходив до Туркині, Гриць відповів, що приворожила його, бо на селі перша чарівниця. Настка наказала йому більше ніколи не йти до Тетяни, заплакала, а потім повідомила, що готує рушники.
Старий Андронаті приблукався до села, де жив Гриць. Зустрів циган і Настку, яка обдарувала його чи не найкраще. Дівчина попросила старого про послугу і пообіцяла Андронаті, що коли він їй поможе, то вони з Грицем заберуть його до себе і старий добуватиме в них віку. Настка розповіла, що кохає Дончукового Гриця, але хлопець полюбив Туркиню з сусіднього села, тож треба піти до неї і розповісти їй, що Гриць кохає Настку і посилає до неї старостів. Тож коли Тетяна не покине його, то її прокленуть усі люди. Андронаті пообіцяв, що перекаже це все Туркині, але лише аж по третій заповіді, щоб не мала відьма часу весілля спиняти.
Було три-чотири неділі перед другою осінньою богородицею. Гриць за наказом батька поїхав у сусіднє село і їхав саме через гору Чабаницю. Було вже добрих кілька неділь, як не виїздив сюди до Тетяни. Коли почався сильний дощ, Гриць приблукав до хатини Маври. Циганка сказала, що виглядає його вже як рік, про це повідомили їй карти. Розмовляючи, Мавра розповіла хлопцеві про своє життя, про Раду, батьків, сина, який тепер був би такий, як він. Дивлячись на Гриця, Маврі здавалося, що вона вже десь бачила такі очі. Вона поворожила йому і сказала, що в ньому є дві душі: одна біла, пишна та горда, що не кождого хоче знати, а друга – вітрова, землі не держиться. Гриць задрижав на її слова, пригадавши, що він підкинена дитина, що не знає нічого про своїх батьків. Циганка порадила йому не любити чорні очі, а любити такі, як його, сині.