Лучицька розсміялася, бо це була її роль із "Глитая", лист, що Глитай підробив і приніс Олені. Антось вибачився, пояснив, що розлючений, бо в земстві йому відмовили. Слуга кличе Антося до матері. При світі блискавки видко в гущавині бариню і Квітку. Скоро по тому чоловік прибігає до Марусі і починає сварити і кричати, що вона веде з кимось любовні переписки, що з кимось недавно обіймалася. Лучицька пояснила, що то приходив батько Маринки, а лист вона отримала від Жалівницького. Антось вхопив лист і почав читати. Побачивши, що Марко Карпович просить Марусю повертатися, Антось шаленіє. Він говорить слова своєї мами про те, що Лучицьку манить циганське життя. Чоловік каже, що Маруся тут не полонянка, тримати він її більше не буде. Коли він вибігає, Лучицька плаче, кличе Палажку і просить збиратися, бо вони тікатимуть з цього місця.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Минуло шість місяців. Котенко командує усім в театрі і намагається всюди зменшити витрати. Безродний мусить слухатися його і виконувати всі вказівки. Квятковська свариться з Котенком, бо всі головні ролі віддав Лучицькій. Котенко виправдовується, що публіка вимагає саме Марусю, а Квятковська обіцяє йому помститися і каже: "Знаю, знаю, певно, уже закортіло панії, яку за патли вигнали з двору? Заманулося сухотньої повії? Закохався у дохлу Лучицьку?".
Юркович тепер рецензент і часто навідується до Квятковської. От і сьогодні, прибувши до актриси, він дізнався про повернення Лучицької, а сам розповів, що бачив у місті худого і блідого Квітку. Квятковська відразу відпровадила Юрковича, щоб привів до неї Антося. Для неї панич був ласим шматочком. Покликавши сумнівну молодь, юнаків−клакерів, Квятковська доручила їм під час вистави осадити Лучицьку. Потім актриса зустрілася з Квіткою, якого привів Юркович. Панич говорить, що "тепер горлиці перевертаються в гадюк", що його боліла голова, тож він постригся, щоб не брехали, що у нього ріжки. Видно, що чоловік божеволіє, а Квятковська підливає олії в вогонь, говорячи, що Лучицька проміняла його на не знать кого, тому треба мститися. Вона веде Квітку у ложу, звідки вони будуть дивитися виставу. Він забуває на столику Квятковської свій бінокль.
Маринка розповідає Жалівницькому, що підслухала, як Квятковська підмовила клакерів. Марко не може зрозуміти такої підлості і вирішує сказати Безродному, у якого є багато прихильників з чесної молоді. Ці хлопці спинять клакерів.
Лучицька під час розмови з Маринкою бачить бінокль і впізнає, що це Квітчин. Вона досі його кохає і дуже мучиться, та хоче грати на сцені, віддає їй останні сили, бо знову хвора. Маруся вирішує, що Квітка закоханий у Квятковську, і їй стає погано. Викликають лікаря, який забороняє Марусі виходити на сцену. Та приходить Котенко і каже, що перший спектакль мусить бути з нею, бо публіка прийшла слухать Лучицьку. Маруся збирає останні сили і каже, що вийде на сцену.
Під час вистави Котенко грає роль Богдана Хмельницького, від якого втекла дружина Єлена до Чаплинського, Жалівницький − в ролі Тимка, сина Хмельницького. Лучицька грає Єлену. Коли вона з'являється на сцені, Квітка починає викрикувати образи на її адресу. Квятковська намагається його заспокоїти. З залу лунають то слова "Браво Лучицька!", то "Ш-ш, ш-ш, вон Лучицьку!". Маруся чує, що в залі є Квітка, а потім бачить біля нього Квятковську. Лучицька рве навіжено собі волосся, хапається рукою за горло, за серце. Тим часом поліцейський виводить Квітку, а той кричить: "Беріть її! Вона втекла до полюбовника! Зрадила, гадина! Вона висушила мій мозок!" Жалівницький вибігає на сцену і піддержує Лучицьку; вона б'ється на руках, та раптом виривається і каже в зал: "Женіть!.. Сльози лила... Кров точила... для вашої втіхи!.. А тепер... плюйте на мене − для втіхи! Бийте − для сміху!.. Топчіть на регіт!... Хіба в актриси є серце, є честь?? Нема, нема!! Вона бездушна забавка, вона запроданка ваша!"
ДІЯ П'ЯТА
Минуло три тижні. Лучицька лежить хвора у кімнаті, що належить Маринці і Жалівницькому. Під час вистави вона сильно стривожилася, упала і залилася кров'ю. Квітка опинився у божевільні, а його мати написала Марусі лист, у якому просила пробачення за себе і за сина. Усі актори і хористи збирають гроші, щоб допомогти Марусі.
Сьогодні у неї саме день ангела. Палажка побігла до церкви помолитися за її здоров'я, хоч лікар не давав жодної надії. Приходять Лемішка і дві хористки. Суфлер дає Маринці гроші на потреби Марусі, а хористки збирають у саду квіти для хворої. Коли вона прокидається і за допомогою Маринки сідає в крісло, хористки підносять їй вінок і квіти. Лучицька радіє і співає, поки не схоплюється за серце. Лучицька мовчить, важко дише і мімікою показує, щоб їй наділи дукач і намисто, її наряджають, а на голову кладуть вінок. З церкви повертається Палажка, приносить хворій проскуру. Приходить Безродний з квітами, Лучицька хоче пройтися з ним, підвелася, але відразу повисла у нього на руках. Її садять у крісло, і вона говорить, що їй журно вмирати, бо її життя пройшло марно, не справдилися мрії і надії, навіть її талан не дав рідній сцені спромоги, і серце коханому не дало втіхи. Безродний заперечує Марусі, бо її серце любило, її талант окрасив сцену, привабив до себе весь люд. Розчулена актриса плаче і усміхається. Вона говорить, що хоче жити, стає на коліна і просить Бога не вкорочувати її віку. Безродний і Маринка піднімають її, всі плачуть.
Приходять Жалівницький, Лемішка, хористи, всі з квітами, Котенко передав їй гроші. З'являється Юркович, Кулішевич і студенти, теж з квітами. Кулішевич надіває Марусі на шию хрестик, вітає і подає листа. Лучицька радіє, що лист від нього. Безродний і Жалівницький з докором дивляться до Кулішевич, що така необачна.
Лучицька читає: "Здоров... Лечу до тебе... Тепер ніхто не розраїть... Все життя тобі і твоєму талану... Все моє добро твоїй рідній сцені!" Вона цілує листа, радіє, а потім опускає руки і, звісивши голову, посувається вниз, під вінки. Маринка припадає до неї і каже всім, що серце не б'ється.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу