Коли Іван натякнув, чи не виходить заміж Мотря, дівчина лише розсміялася і спитала, чи знайдеться такий дурний. Іван сказав, що він перший, але Мотря відповіла, що хто візьме її, велику біду отримає. Іван признався, що поранений, і розповів про пригоду в дорозі. Мотря пообіцяла нікому не розповідати. Вона оглянула рану, а потім попросила Івана, щоб вони залишалися такими ж друзями, як були в дитинстві. Іван погодився, хоч мріяв, щоб Мотря була його нареченою.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЯК ЦЯ РАНА БОЛИТЬ
Чуйкевич боявся, щоб Кочубей не дізнався про сутичку з москалями, адже генеральний суддя запопадав царської ласки, і міг донети московському воєводі про ту сутичку. Вночі козак не міг заснути, усе думав про дівчину. У його душі образ Мотрі зливався з образом України, − любов його ставала неподільна. Зранку Чуйкевич дізнався, що до вечора прибудуть Кочубеї.
КОЧУБЕЇ
Після обіду, на якому були лиш Чуйкевич, Марія Федорівна (тітка Мотрі) і няня, − бо Мотря і до обіду зі свого горища не зійшла, − Чуйкевич пішов до себе, бо все ще чув біль і утому. А боліла його не тільки рана. Ще більшого болю завдавала йому Мотря, яка сьогодні чомусь не вийшла зі своєї кімнати. Чуйкевич думав, чому Мотря насміхається над ним. Він вирішив передати Кочубеєві лист і поїхати на три дні до Миргорода.
Під вечір Кочубеї приїхали. Біля брами Чуйкевич обняв Кочубея за ноги, а генеральний суддя пригорнув козака до себе. Іван передав листа від гетьмана. Кочубеї прочитали гетьманський лист, і Василь Леонтійович оголосив, що скоро сюди приїде сам гетьман. Чуйкевич попросив Кочубея відпустити його в Миргород, але генеральний суддя сказав, що Іван залишатиметься в нього аж до приїзду гетьмана.
Коли Кочубей і Чуйкевич залишилися наодинці, Василь Леонтійович сказав Івану, що не проти, щоб той одружився з Мотрею. Хлопець зрадів, але попросив батька дівчини трохи почекати, адже Мотря мусить добровільно дати згоду, інакше нічого з того не вийде.
Під час вечері до Кочубеязаїхали царські ратники. Мотря просила батька не впускати їх, бо вони стукали в браму, галасували, добувалися, як до коршми. Чуйкевич налякався, що це розшукують його. Мотря відправила Івана зі своїм чурою, який мав сховати козака. Коли небезпека минула, Чуйкевич повернувся, а Кочубей розповів, що москалі шукають своїх людей, що десь пропали. Коли Мотря залишилась з батьком наодинці, то попросила не зв'язуватися з москалями, бо на Україні паном гетьман, а не цар. Та Кочубей вважав інакше, а ще говорив, що покірне теля дві корови ссе. Мотря з погордою глянула на батька…
РАНКОМ У КОВАЛІВЦІ
Чуйкевич лишився в Ковалівці і став свідком розмов між людьми, які, довідавшись, що повернувся Кочубей, зійшлися у його двір. Усі жалілися одне одному на утиски від москалів. Чуйкевич зрозумів, що народ вважає, ніби гетьман і цар − за одно.
До Кочубеїхи приїхала шинкарка з тієї коршми, де Іван ночував. Шинкарка привозила Кочубеїсі всілякі новини і налаштовувала проти гетьмана.
КОЧУБЕЄВА СВЯТИНЯ
У Ковалівці Кочубей мав свою кімнату, котру він казав улаштувати й прибрати не по-панськи, а по-козацьки. На стінах висіли стрільби й пістолі, панцирі та шоломи. На полицях стояли всілякі збанки, чарки, кубки, пугарі, ковші та ріжки, котрі нагадували йому всі ті веселі пири та бенкети, проведені з вірними товаришами після воєнних походів.
Усівшись у своїй святині, Кочубей кликав до себе по черзі кухаря, пивовара, столового і давав накази добре приготувати все до приїзду гетьмана.
ДІАНА
Щоб пригостити гетьмана дичиною, генеральний суддя вирушив на лови у свої ліси. Чуйкевич теж поїхав. Коли Коли мисливці настріляли чимало дичини і почали пити з Кочубеєм чарка за чаркою, Чуйкевич поїхав непомітно з мисливського круга на узлісся. Там він раптом побачив чорного розгуканого коня, який ніс Мотрю. То було дивне видовище. Іван скрикнув: "Діана!" і кинувся рятувати дівчину, адже вона летіла на свою загибель. На щастя, Чуйкевичу вдалося вхопити Мотриного коня за сталеве вудило. Хлопець просив дівчину отямитися, адже катання на нев'їждженому коні дуже небезпечне. Та Мотря була наче божевільна. Коли дівчина трохи заспокоїлася, то сказала, що їй було гарно летіти: дерева мигтять поперед очі, земля втікає з-перед ніг, ніби на крилах летиш… "Як Мазепа на нев'їждженому коні, − правда, Мотре? Тобі хотілося дізнати його переживань", − спитав Іван. Після того випадку Іван думав, що в цій дівчині дійсно покутує душа якої богині, а може, вона й сама богиня...
ПЕРЕЛІМ
У день приїзду гетьмана Мотря довго спала. В Кочубеєвім дворі всі вже давно були за роботою, коли тітка Марія Федорівна пішла будити дівчину. Спершу Мотря говорила, що не вийде з кімнати, бо навіщо гетьману пошана від такої химерної дівчини, як вона. Марія Федорівна боялася, щоб її сестра не вбігла на горище до Мотрі. Якщо побачила б її невбраною і мов не при умі − Господи!
Дівчина почала розпитувати тітку про в'їзд Богдана Хмельницького до Києва. Тітка цього не бачила, але розповіла, що двічі бачила Івана Виговського, а з Петром Дорошенком на гостині за одним столом сиділа. Та найкращим був Сомко, якого вона любила, а під час його страти посивіла. Мотря дуже жаліла, що живе не в ті часи, коли були справжні герої.
Для зустрічі Мазепи Мотря не вдягала заграничну сукню, а вибрала собі білу корсетку, плахту та поясок, почепила кілька шнурків великих рівних перел, а русе волосся закосичила свіжими блідо-жовтими трояндами. Коли гетьман був уже близько, дівчина наказала своїм дівчатам бігти у город і зривати всі троянди.
ТРОЯНДИ
Любов Федорівна уже була готова до зустрічі гетьмана і кликала дочку. Дівчата подали Мотрі великий кіш троянд, а вона їх вправно поскладала головками наверх. Потім Мотря обв'язала кошик синіми і жовтими стрічками.
Мама з дочкою стали у брамі і зустріли Мазепу. Мазепа сказав батькам Мотрі, що вона з усіх їхніх скарбів найкращий і найцінніший. На прохання гетьмана Мотря вибрала одну троянду і подарувала йому.
Скорочений стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
БАНДУРА
Усі, хто приїхав до Кочубея, сіли у просторому залі за столи. Чуйкевич бачив, як Мотря весело й привітно з усіма спілкувалася. Бачив також те, що гетьман раз у раз позирав на Мотрю або пестив своєю тонкою рукою ту троянду від неї.
Чим більше їли й пили, тим більше розв'язувалися язики. Любов Федорівна питалася гетьмана, чого їм тепер сподіватися, миру чи дальшої війни. Гетьман відповів, що миру ще й не видати, війна щолиш розгорюється. Не дай Бог, щоб наша Україна зробилася боєвищем народів. Кочубеїха запитала, чому ж гетьман не може оберегти її від війни. На це він відповів, що не хочуть його розуміти, гадають, що про себе тільки й дбає, а не про Україну, доноси на нього шлють. Мазепа говорив, що короля він найменше боїться, а вороги українців − москалі, які деруть народ, як вовки барана. Апостол запевнив гетьмана, що всі, хто тут є, підтримують його.
Полтавський полковник Іскра, одномишленик і приятель Кочубея, випивши зайву чарку, взявся хвалити Петра. Апостол, зачувши це, аж за голову взявся і почав розповідати про злі вчинки Петра і проти народу, і проти релігії. Слово по слові, вони добалакалися до того, що коли б не сусіди, то, може, й схопилися б були на себе.
Після прийому були танці. Мазепа запросив до танцю Любов Федорівну, а потім Чуйкевич танцював з Мотрею. Після танців у зал увійшло дванадцять старих бандуристів. Кобзарі розказували про горе й муку козацьких бранців-невольників у чужих каторгах і темницях. Усі знали, що Мазепа вміє грати на бандурі, тому Любов Федорівна попросила його заграти. І гетьман заграв та й заспівав свою пісню про згоду. Коли він сказав, що на старосвітській бандурі йому важко грати, Кочубей сказав, що Мотря має нову бандуру, і попросив дочку принести інструмент. Коли дівчина подавала бандуру, то не витримала нервового напруження і зомліла. Бандура розбилася, а Мотрю понесли у її кімнату.
ЄВА
Після того у дворі всі поводилися дуже тихо, щоб не потривожити хвору. Ввечері Любов Федорівна уже чекала Кочубея у його кімнаті−святині. Жінка почала з того, що Мотря така покірна і захоплена через гетьмана − старого женолюба, нерозкаяного прелюбодія, якого собі уподобала. Потім Любов Федорівна почала говорити, що генеральний суддя занадто низька посада для Василя Леонтійовича, що йому треба бути гетьманом, а з Мазепою треба щось зробити, бо ожениться, виведе дітей і за ними оставить булаву. Кочубей зжахнувся і сказав, що на таке діло не піде. Кочубеїха перейшла від слів до сліз. Кочубей не міг стерпіти її сліз, бо любив свою жінку. Жінка говорила, що розкусила гетьмана − він хоче зрадити цареві, а щоб прихилити їх, Кочубеїв, до себе, гадає з Мотрею одружитися. Кочубей відповів, що нічого страшного тут нема: як Мотря добровільно піде за Мазепу, то він не проти. Та Кочубеїха сказала, що не хоче бути гетьмановою тещею, а мріє сама бути гетьманшею.
ВЕЛИКЕ БАЖАННЯ
Зранку Мотря прокинулася і згадала події минулого дня. Вона думала, кого ж полюбила: старого гетьмана, свого хрещеного батька, чи свою мрію про велич, про славу, про могутність? Тітка сказала Мотрі, що всі з двору поїхали до пасіки, де після ловів обідатимуть. Дівчина зізналася, що бажає собі не подружнього щастя, а якогось іншого. Хай воно триває хоч би й одну тільки хвилину, але щоб було таке сильне, якого не дають цілі довгі роки звичайного життя.
НАЗУСТРІЧ СОНЦЮ
Дівчина вирішила пройтися і от на дорозі до пасіки зустріла Орлика, гетьманового небожа Войнаровського і самого гетьмана. Гетьман вертався з ловів пішки і був радий, що зустрів дівчину. Орлик і Войнаровський пішли далі, а Мотря і Мазепа залишились і розмовляли. Мазепа сказав, що був би радий, якби вони були для себе не чужі, а якщо Мотря хоче, то хай заперече. Мотря мовчала і не перечила. Він кликав Мотрю на велике діло, не для розваги старого женолюба, хотів, щоб знайшла щастя, котрого її душа бажає, інше від звичайного, людського щастя.
КОЛЬОРИСТІ ОГНІ
Гетьман запропонував Кочубеям влаштувати вечерю прямо на подвір'ї.