Та згодом відділився від банди, сам почав їздити, і зрідка навідувався до свого хутора.
Себастіян сказав Порфирію писати заяву про те, що він пориває з бандитизмом і визнає закони радянської влади. На цьому послали колишнього бандита додому. Він лише попросив, аби його вдарили декілька разів для заспокоєння душі.
Цим скористався Юхрим: вивідав усі деталі сповіді Порфирія, і написав допис на Себастіяна. Але план його не вдався. Натомість жінка Порфирія дала голові комісії, що приїхав, домашнього самогону. Алкоголь використали у лікарні, бо тоді було сутужно з ліками.
Через якийсь час явився Юхрим до Себастіяна, аби отримати характеристику особистості. Цей документ треба був для подальшого просування на службі у місті. Але поглузували з негідника: написав голова жартівливий документ.
VII
Осіннім вечором їхали із дідусем з Майданів. Там у лісових оселях він робив вулики і лагодив сільську машинерію. Раптом вискочили на дорогу три вершники зі зброєю. Михайло дуже злякався. Були то не бандити, а червоноармійці. Поговоривши із селянами, вони поїхали далі.
Дід пообіцяв повести сина до школи. Для цього підстрижуть малого, куплять книжку, зроблять чорнила та навіть куплять сорочечку. Приїхали пізно додому, лягли спочивати у клуні, аби не будити бабу і матір.
Але знову заснув дід біля вікна дружини. Тоді через три дні спочивав у домовині. І недовго пережила його бабуся – одразу ж відчула, що йде на той світ, і скликала рідню на обід.
VIII
Плакав за дідом та бабою Михайло, а мати його тільки й заспокоювала вночі. Одного дня зустрів Любу. Вона хотіла його підтримати у горі. Розповіла, що вже ходить до школи, має нові чобітки для цього. До того ж у неї народилася сестричка. Розповіла дівчинка, що про спів її тітки Василини написали у газеті. Через це чоловік жінки навіть не сварився, аби молодиця у місто не втекла співати. Потім діти побігли на борсуків дивитися.
Вдома були відчинені ворота: нарешті приїхав батько. Михайло від несподіванки його не впізнав, мовчав довго. Але навіть поговорити не встиг, бо одразу ж набилася повна хата сусідів.
Наступного дня повів батько постриженого, накупаного і зодягненого у нову одіж Михайла до школи. Вмів малий читати, писати, але таблиці множення не знав. Записали його до другої групи, дали підручники.
Бігав до школи, поки сніг не випав. Але батько бачив бажання сина до науки, і загортав його у кирею, і носив до школи. А одного засніженого вечора приніс батько бублика і нові чоботи.
IX
Михайло дуже добре вчився, тому його перевели у третю групу. Батьки ж наказали берегти нові чоботи. Тоді навіть взявся писати п'єсу, бо у селі почали говорити за театри. Саме тоді оголосили про перший спектакль у селі. Але продуктів на нього у його батьків на квиток не було, тому малий намагався пробігти зайцем. Спіймали його, хотіли викинути на подвір'я. Якраз побачив це дядько Себастіян, заступився. Тож дали Михайлу квиток у театр.
Помітив, що під сценою заховалися його однокласники, терпіли усі незручності, аби потрапити на виставу. У той час школярі запитали артиста: "Явтуше, це ти чи ні?". Зал пирснув сміхом так, що зламалася одна дошка, на якій сиділи глядачі. Але так само емоційно реагували на інших артистів. А коли вбивали у п'єсі жінку, парубки навіть кинулися на сцену рятувати її. А після закінчення усі кинулися підкидати перших артистів на руках. Після перегляду попросив у вчительки Михайло якусь п'єсу почитати, і отримав "Мартина Борулю".
Якось в'їхала у новому кожусі та на возі Мар'яна у двір. Сама щаслива — виходила заміж за свого козака Максима, тож приїхала попрощатися. Поряд раптом стає Люба, і здогадується, що то молода. Провели Мар'яну усі; Михайлик з Любою, взявшись за руки, йдуть до школи, а над ними летять гуси-лебеді.