Наприклад: товариш нумер 35−51. Але, вважаючи на далеку майбутність цієї системи, вони вважають, що не треба міняти прізвища "Мазайло", тим паче що воно просте, демократично-плебейське і не суперечить принципам ленінської національної політики. Навпаки, прізвище Мазайло-Квач, по складах видно, трудового походження. Мокієві предки або мазали колеса в колективних походах, або принаймні робили мазниці й квачі, себто ті речі, що й тепер у народному господарстві корисніші, ніж, скажімо, губна помада.
Тьотя Мотя оголосила голосування за зміну прізвища. Уля не підняла руки, тьотя і Рина засичали на неї. Дівчина сказала, що не може, і вибігла. Тьотя Мотя побачила, що лихо, − вийде чотири на п'ять, тому дала слово дядьку Тарасу. Той зрештою дав свій голос на користь зміни прізвища, але просив Мину лишити у прізвищі хоч корінь "маз". Тьотя Мотя була рада: на цей корінь вони придумають "безподобне" прізвище. Вони почали придумувати нове прізвище і зійшлися на думці, що Мазєнін − найкращий варіант.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ЧЕТВЕРТА ДІЯ
Четвертого дня прибігла Уля і сказала Рині, що прикохала Мокія. А вдалося їй це зробити так: вона знайшла у бібліотеці вірш Чубинського, який Мокій довго не міг знайти. Коли Уля прочитала Мокієві цей вірш, він запропонував їй жити разом. Почувши такі новини, Рини відразу придумала новий план: Уля має збрехати, що їде жити до тітки в Одесу, і тільки тоді, коли Мокій погодиться змінити своє прізвище на Мазєнін, вона не поїде. Рина пояснила, що скоро у газеті буде опубліковано їхнє нове прізвище, але Мокій подав заяву, щоб йому залишили старе... Уля сказала, що не може збрехати, бо вона й сама вже українка. У Рини трохи не вискочили очі. Тут вскочили у кімнату тьотя Мотя й Мазайлиха. Вони з Риною почали переконувати Улю, що Мокій божевільний. Тьотя говорила, що він покохав не Улю, а просто шукає в дівчині щось українське. Мазайлиха переконувала Улю, що Мокій просто хоче українізувати її. "По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной", − додала тьотя Мотя.
Коли Уля залишилася з Мокієм наодинці (тьотя, Рина і Мазайлиха підслухували за дверима), дівчина сказала, що їде жити до тітки в Одесу. Новина дуже засмутила хлопця, а Уля запитала, чи міг би він зробити щось, щоб вона зосталася. Та Уля не наважилася просити про зміну прізвища. Дівчина попрощалася. Тоді Мокій спитав, чи можна її хоч поцілувати. Хлопець незграбно, але палко й міцно поцілував Улю. Тоді зворушено спитав, що ж йому зробити, щоб вона залишилася. Та Уля нічого не сказала і пішла. Мокій, щоб не заплакати, побіг до себе в кімнату.
Тьотя, Рина і Мазайлиха втратили надію. Та тут прибіг Мина з газетою в руках. Він говорив, що є публікація. Тьотя взяла у Мазайла газету і почала читати: "Харківський окрзагс на підставі арт. 142−144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошуєм громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін". Тьотя запропонувала газету завести у рямці під скло. Мина наказав подати йому дореволюційний парадний сюртук. Дядько Тарас, довідавшись про прізвище Мазєнін, почав жаліти, що дав згоду.
Вдягнувши сюртук, Мина перед дзеркалом почав вдавати, як знайомиться з кимось і каже, що він Мазєнін Мина Маркевич. Убігла Мазайлиха і теж почала грати в цю гру. Тим часом тьотя Мотя уже завела газету під скло. Згодом Рина, Мина і Лина заплакали від щастя, а тьотя Мотя приєдналася до них. Дядько Тарас од образи не знав, що робити. Постукав до Мокія, та хлопець сказав, що дядько теж йому не потрібний.
Задзвонив у сінях дзвоник, і дядько пішов відчиняти. У квартиру увійшла Баронова-Козино з букетом квіток. Широко, навстіж розчинилися двері − од старих Мазайлів і од Мокія. Разом увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, Тьотя Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, Мазайлиха, Рина з букетом з одного, самотній Мокій − з другого боку. Баронова-Козино поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху. Тоді спитала Мину, чи не забув він вірша "Сєнокос". Щасливі Мина, Лина і Рина почали читати:
"Пахнєт сеном над лугамі...
Пєсньой душу вєсєля...
Баби с к-рап-лямі рядамі
Ходят, сєно шевєля".
Дядько Тарас демонстративно почав і собі:
"Вийшли в поле косарі,
Косить ранком на зорі,
Гей нуте, косарі,
Бо не рано почали".
Мокій самітно і собі почав:
"Під горою над криницею
Горювали брат з сестрицею..."
Тьотя Мотя та інші продовжвали:
"Только Жучка удалая
В рихлом сєнє, как в волнах,
То взлєтая, то ниряя,
Скачет, лая, впопихах,
(У Мазайла: упопихах)".
Раптом увійшли Тертика і Губа, а потім і Уля. Тертика спитав, що сталося. Йому вручили газету і наказали читати. Хлопець прочитав: "За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна..." Усі були вражені і не могли повірити, що Мину звільнено. Уля сказала Мокієві, що вже нікуди не їде.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу