Він говорив, що кільканадцять років тому його батько надибав скарб царя Гороха. Батько мріяв стати міністром скарбу, але Лев призначив Рись. Тоді батько Микити вирішив відімстити. Він придумав влаштувати бунт, зіпхнути царя з трону, а корону дати Медведю. Своїми спільниками Лис зробив Вовка, Кота Мурлику і Медведя. За скарб Гороха зрадники планували навербувати військо, але Микита про все дізнався і почав помаленьку переносити скарб в інше місце, бо не хотів, щоб Бурмило став царем звірів. Коли ж настав час розрахуватися з військом, щоб рушити на Лева, батько Микити пішов по скарб, але не знайшовши – повісився. А Вовк і Бурмило, побачивши, що нічого не вийшло, пішли служити Леву.
Почувши розповідь Микити, усі присутні остовпіли, а Лев запитав, де ж скарб. Микита відповів:
"Де Черемош води скорі
По камінні вниз жене,
У Говерлі просто серця,
Коло третього реберця
Є леговище скальне.
Там лежить той скарб неткнутий…
Царю, твій він мусить бути,
Я тобі його зберіг!
Жалко тільки, що нікому
Не сказав я стежки 'д ньому…
Щоб по моїй смерті міг…"
Лев відразу наказав відпустити Микиту і помилував його. А Вовка, Медведя і Мурлика цар наказав зв'язати і кинути в тюрму. Лев попросив Микиту завтра ж вирушати з ним по скарб. Але Лис відповів, що присягав перед смертю, що коли не згине, піти спокутувати гріхи до Рима, а тоді – до Єрусалима. Та коли повернеться, то відразу поведе Лева по скарб. Лев погодився і наказав усім навіть пальцем не чіпати Лиса Микиту.
VII
У замку, в підземному льосі, сиділо троє в'язнів: Кіт, Медвідь і Вовк. На обід їм подали такої саламахи, що Вовк з жалю аж зарюмсав, а тоді став розповідати своїм спільникам про своє горе. Усі звали його Неситим, бо природа наділила його добрим апетитом. А Вовк жалів себе, вважав, що має хвору душу і милосердне серце. Якось він йшов на лови і побачив стадо гусей. Відразу сказав їм, що з'їсть їх, але гуси попросили дати їм хвилиночку, щоб помолитися. Вовк дозволив, а вони зняли вгору крила і полетіли. Пішов Вовк далі і побачив Свиню з поросятами у баюрі. Вовк гукнув Свині вилазити, бо буде їсти її дітей. Але Свиня сказала, що дітей треба спершу похрестити, бо гріх їсти нехрещених. Усі пішли до водяного млина. Свиня мила діток, а Вовк чекав нижче, у ямі. Та раптом Свиня витягла зубами заставку – і вся вода хлинула на Вовка. Вода понесла його далеко, ледве він не втопився. Тоді Вовк постановив собі, що вже не дасть обдурити себе. Він пішов далі, побачив Барана і сказав йому, що з'їсть його. Баран не злякався, а сказав, що він давно шукає смерть, бо він – Баран-самоубійця. Вовк став розпитувати, і Баран розповів, що він – овечий патріот, який задумав колись стати овечим Мойсеєм, вивести овець з ярма. Барани не розуміли його поглядів, тому він вдався до ворожки, яка сказала: хочеш саранів спасти – мусиш покласти себе в жертву за рід. Вовк зрадів, а Баран сказав, що з розгону сам вскочить Вовкові у пащу. Баран розігнався та як грюкне Вовка рогами. Неситий покотився, а Баран втік. Вовк міркував, що у всьому винна його чутливість, терпеливість, бо не треба було слухати тих звірів, а відразу їсти. Пішов він далі і зустрів чоловіка-кравця. Кравець сказав Вовкові, що той замалий, щоб з'їсти людину, і взявся його зміряти. Чоловік приклав мірило, а тоді як хапнув за хвоста, як почав бити! Вовк шарпнувся і відірвав половину хвоста. Три дні після цього Вовк хворував. А тепер, коли сидів у тюрмі, плакав і думав повіситись. Від його розповіді Бурмило й Мурлика вже давно заснули, тож Вовк з горя з'їв усі три саламахи.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
VIII
Зранку в подорожньому убранні Лис прощався з царем, який питав, чи не треба чого для мандрівки. Микита попросив зідрати Медведевої шкури йому на торбину та відібрати у Вовка пару чобіт для нього. Отримавши все, що просив, Лис пішов у супроводі Зайця і Цапа, що мали довести його аж до могили. Лестячись до Цапа й Зайця, Лис підвів їх аж до своєї ями. Микита лишив Цапа пастися, а Зайця взяв з собою у хату. Лисиця з Лисенятами гірко плакали за Микитою, аж раптом він зайшов до хати. Микита розповів жінці, що тепер він у ласці царя, а його кривдники сидять в тюрмі. Лис перегриз Зайцеві горло і розповів жінці і дітям усе детально. Жінка засмутилася, що Микита йде на прощу, та він пояснив, що це брехня: він сидітиме тут з родиною. Цап зі двору покликав Зайця, але вибіг Лис і попросив Цапа занести цареві листи, які він написав. Микита пішов у хату, поклав у торбу з ведмежої шкури голову Зайця, гарно зав'язав і виніс Цапові. Микита наказав Цапові обережно нести листи і не розв'язувати, а цареві сказати, що й він, Цап, до цих листів причетний. Цап зрадів, що отримає похвалу від царя, і побіг з торбою.
Цап приніс Левові торбу, сказав, що й сам долучився до листів, та коли цар побачив заячу голову, то страшно розлютився. Він наказав швидко випустити Вовка, Кота й Бурмила, а з Цапа і його родини зідрати смух. Тако-то подяка випала Цапові, що лестився до сильних і віддав за це цап'ячу душу:
"Як хто злий з марниці згине,
Чи ж не кажуть: за цапине
Покоління пропада?
А хто дметься, і балює,
І леститься, й спекулює
На нечесні бариші,
Всім любенько рад балакать,-
Чи ж по нім не будуть плакать,
Як по Цаповій душі?"
XIX
Вдома Лис сидів собі і курив люльку. Швидко до нього прийшов Бабай і приніс погані новини: Лев йде з військом, щоб вбити Микиту, і буде тут через три дні. Лис відповів, що ще сьогодні піде в царський двір і вибрешеться. Він покликав Бабая в хату, щоб поїсти зайчатини, а потім почав збиратися в дорогу. Лисиця почала плакати і просити, щоб не йшов на смерть. Микита відповів, що краще вийти на зустріч небезпеці, бо все наше життя – війна, і кожен бореться як може, а в Лисів є одна підмога – розумна голова. Микиті аж язик свербів йти брехати.
Дорогою Микита йшов веселий, а Бабай понуро говорив, що Лисові не уникнути кари. Та Микита лиш сміявся, а тоді розповів одну байку. Якось він з Вовком йшов степом. Обидва були голодні, аж раптом побачили гладке Лоша зі Шкапою. Вовк відправив до Шкапи Микиту, щоб спитав, чи не хоче вона продати Лошатко. Микита поговорив зі Шкапою, вона погодилася продати, але сказала, що ціна написана на її задньому копиті. Та Микита розумів, про що тут йдеться, сказав Шкапі, що не вміє читати, і вернувся до Вовка. Лис розповів усе Вовку, а той почав сваритися і говорити, що сам піде прочитає, бо він вчений і п'ять літ вчився у гімназії та академії. Тільки Вовк нахилився, щоб читати, як Шкапа поцілила йому в лоб, а сама з Лошатком втекла. Довго Вовк лежав хворий, а Микита ходив довкола та жартував з нього.
"Ой, – сказав Бабай, – Микито,
Не смішний твій жарт, бо скрито
В нім гіркої правди шмат.
А найгірш те, що Неситий
Нині ворог твій забитий,
З світу рад тебе зігнать".
"Е, – рік Лис, – наплюй на нього!
Все у Вовка злоби много,
Але злоба ум сліпить.
Світ би весь пожер він скоро,
Ба, коли не влізе в горло!
А розумний з злоби кпить!"
X
Йшов Микита з Бабаєм, розмовляв, але раптом наказав сховатися у ямку. Бабай налякався, чи то не стрілець десь поряд, але виявилося, що шляхом зі Львова йде Півень з усіма своїми родичами. Вони співали пісню про комара. Коли Старий Півень порівнявся із містком, під яким у ямці сидів Микита, Лис вискочив, схопив Півня і відгриз йому головку.
З трупом Лис вскочив у яму. Бабай сварив Микиту, бо той Півень мав протекцію в Бурмила, і його любила цариця. Микита не переймався словами Бабая, а скубав Півня та розповідав, яка пригода трапилася якось з ним і цим Півнем. Раз Микита йшов голодний і побачив цього Півня на дереві. Лис підійшов і прикинувся, що він монах-пустельник, який не їсть м'яса. Микита почав просити Півня покаятися у всіх гріхах, особливо в тому, що в Півня було багато жінок. Півень задумався і почав спускатися. На землі Микита зловив Півня і вже хотів з'їсти, коли Півень сказав, що готовий померти, але має один жаль. Піп дуже полюбив його голос і хотів зробити його дяком при архієрейськім хорі. Півень погодився з умовою, що Микита буде там за паламаря. Почувши такі слова, Микита замріявся, а в ту хвилину Півень вискочив на дерево та став насміхатися з Микити. Лис усе прощав: бійки, рани, але до смерті мстив за "скандал".
З'ївши Півня, Микита і Бабай знову рушили в дорогу. Микита згадав про протекцію Півня і сказав, що теж має при дворі знайому Мавпу Фрузю, яку колись прилаштував у дворі царя лікаркою, і яка тепер захистить його при потребі. Лис знав, що вона ненавидить Вовка. А все сталося давно, коли Вовк і Микита забрели до її дому зі свого далекого Підгір'я. Першим у хату Мавпи зайшов Микита. Мавпа була вдовою, а діти її та й вона сама були страшні. Але Микита почав вихваляти її і говорити, що багато чув про її розум. Мавпа втішилася та добре нагодувала Лиса м'ясом, ковбасами. Коли ж Лис вийшов з хати, туди зайшов Вовк. Микита підслухав, як Вовк говорив:
"Дай обідать, Малпо глупа!
А се що? Чортяток купа?
Ну, та й погань, боже крий!
Та-бо й ти – хай дундер свисне!
Глянеш – молоко аж кисне…"
Почувши таке, Мавпа взяла цеглу з муру і кинула у Вовка. Мавпенята теж стали бити його, ледве він утік. Відтоді Фрузя шанувала Микиту, а Вовка ненавиділа.
Під обід Микита і Бабай прийшли на майдан. Лис став на суднім місці.
XII
Він гордо тримався, хоч цар відразу сказав не надіятися пощади, бо Цап, його спільник, вже роздертий. Лис поблід, почав тремтіти, плакати, а далі говорив, що у торбі він через Зайця передав подарунки для Лева і його дружини: чудовний діамант, рубіновий перстень, смарагдове свічадо. Лис і гадати не міг, що Зайця вб'є Цап Базилько, щоб вкрасти подарунки. Цар насупився, а цариця захлипала. Лис говорив, що готовий прийняти смерть, але хай проти нього хоч хтось посвідчить. Тут вийшов Вовк і сказав, що хоче битися з Микитою за правду, за всіх скривджених ним, щоб довести всім, що Лис – брехун і ошуканець. Вовк почав розповідати, як одного разу Лис надурив його Вовчицю. Микита їв рибу, а Вовчиця запитала, де він взяв. Вовк порадив піти на ополонку, а саме зима була, і опустити туди хвоста, щоб риба ловилася. Коли Вовчиці примерз хвіст, надійшли саме люди та й почали лупцювати її.