Філ говорив, що була більша небезпека, ніж бандит, бо поблизу світу, до якого вони потрапили є надважке природне утворення – тріщина у єдиному просторочасі. Хто потрапляє в таку щілину виринає зовсім в іншому світі, часом навіть за тисячі світлових років від того місця! Це просто диво, що діти потрапили в обсерваторію. Їм пощастило.
Після такої пригоди професор вирішив розробити план охорони обсерваторії, щоб уникнути подібного.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ДИВА КРАЇНИ ХІСТОРІЇ
Якось Оленка запропонувала професору Філу дізнатися у інших мешканців паралельних світів, як вони охороняють свої обсерваторії. Діти були не проти здійснити мандрівку у якийсь гарний світ. Професор сказав, що є один світ, де живуть вигадані людиною істоти. Отже, він є безпечним, бо всі вони – породження уяви. Влад із Оленкою трохи розгубилися. Уявити світ неіснуючих істот, нехай навіть і героїв міфів стародавнього світу, було важко. А професор признався, що колись був на тих Парнасах і Олімпах… Діти мали відправитися у світ, де жили персонажі всім відомих леґенд Давньої Греції.
Перед мандрівкою діти поїли. Влад запитав, як же зветься той чудернацький світ міфічних істот. "Хісторія", – сказав учений. Це слово грецькою мовою мало багато значень: розпитування, дослідження, розвідування, розповідь, історія як така і взагалі – знання й наука. У мандрівку Філ дав дітям ліхтарик, що не гасне.
Діти зручно вмостилися в Кріслі, Оленка повернула Ручку Переміщення… І за якусь мить крізь рожевий туман, який поволі зникав, вони побачили красиві гори, які поступово переходили в рівнину із соковитими луками і гаями. То був півострів, який омивало синє море. Влад і Оленка рушили з пагорба, на якому стояли, стежкою, що спускалася в долину.
Йдучи стежиною, вони не могли оминути чепурненьку хату, обсаджену соняшниками й мальвами. Посеред моріжка перед хатою стояв ослінчик, на якому сидів сивий дідусь і грівся під сонцем. Дідусь сказав, що його звати Зевс! Оленка не могла повірити. Тоді дідусь перетворився на високого стрункого чоловіка міцної, атлетичної статури. На кучерявій голові в нього, тепер справді олімпійського бога, був оливковий вінок, а тіло вкривав золотий плащ. Зевс здійняв зливу і грім та блискавки.
Несподівано з хатинки вийшла лагідна бабуся. Це була Гера – дружина Зевса. Вона знала, що дітей цікавило, як вони охороняють від сторонніх священні ходи до інших світів. Зевс покликав Геракла, щоб той усе це пояснив. З легкої хмарки на поріжок перед хатою вийшов кремезний чоловік у потертій лев'ячій шкурі замість звичного одягу. Та тут Гера згадала, що Великий Прохід між світами захищає винахід майстра Дедала і його сина Ікара. Зевс викликав Дедала та Ікара. Невдовзі з хмаринки, що прилетіла до хати, вийшли два майстри. Ікар розповів про Чарівне Ліжко Переміщення у Великому Проході, яке охороняється Лабіринтом. На коні Пегасі Оленка і Влад полетіли до Лабіринту.
Дедал та Ікар вже чекали дітей перед великим пагорбом біля входу до якогось підземелля. Там і була заплутана низка ходів, глухих кутів, коридорів і кімнат, що звалася Лабіринтом. Плутані ходи не дозволяли стороннім дістатися Великого Проходу.
Майстри й діти рушили темними коридорами. Лише смолоскипи в руках Дедала та Ікара й ліхтарик Оленки освітлювали звивисті ходи Лабіринту. Просувалися доволі швидко, адже провідники добре знали Лабіринт. Минуло не так багато часу, коли мандрівники підземеллям зупинилися перед залізними дверима з двома рядами кнопок і літер на них. Ікар сказав, що секретний пароль: "Зевс". Оленка натиснула відповідні кнопки. Двері розчинилися. Всі увійшли до просторої зали. Посеред неї було узвишшя зі щирого золота. Проте ніякого ліжка чи крісла, навіть стільчика ніде не було! Виявилося, що винахідник Дамаст на прізвисько Прокруст забрав Ліжко Переміщення на ремонт! Але діти знайшли місце, де воно стояло. Вони не встигли як слід лягти в заглибини й попрощатися з майстрами Лабіринту, коли якийсь вихор підкинув їх і поніс невідомо куди в рожевому тумані…
КОРАБЕЛЬ ЇЇ ВЕЛИЧНОСТІ
…За мить мандрівники невідомими світами шубовснули у воду. Вона була тепла й солона. Діти легко змогли триматися на воді, а потім спробували потроху плисти. З води їх врятували моряки, які говорили англійською мовою. Оленка і Влад опинилися на кораблі, який звався "Вікторія". Дітей називали леді Олена і сер Влад, а капітан корабля звався Френсіс Лістер. Заступника капітана звали Джозеф Ґарді.
Поки дітей вели перевдягатися у сухе, Влад подумав, що вони знову потрапили бозна куди. Діти одягли нове матроське вбрання, і Джозеф Ґарді повів їх до капітана. Френсіс Лістер був високим худорлявим чоловіком з акуратною борідкою і вусами. Оленці дуже сподобалася його біла форма з вишитими золотими якорями і хвацький кашкет. Він розповів, що судно прямує на батьківщину, до порту Плімут…
Влад сказав капітану, що вони з України. Капітан задав, як його "Вікторія" заходила в Маріуполь. Чоловік був і в старовинному Львові, і в Києві. Його синам у їхній столиці страшенно сподобався Дизнейленд на Дніпрі – кращий за каліфорнійський, а також іще одне величезне місто розваг для дорослих і дітей серед парків у лівобережній частині міста. Влад здогадався, що їх закинуло в майбутнє.
Зараз судно знаходилося в Середземному морі. Діти дізналися, що вони прямують крізь Ґібралтарську протоку в Атлантичний океан і, минаючи Біскайську затоку, пливтимуть до Великої Британії, в Плімут. Із Плімута чи Лондона вони могли б добратися в Україну за кілька хвилин.
Та біля острова Мальта судно чекала небезпека – пірати. Оленка говорила Владові, що, наскільки вона знає, на сучасній Мальті жодних піратів немає. Влад хотів швидше втекти від піратів, щоб добратися у Грінвіч, де була розташована славетна обсерваторія, з якої можна було добратися додому.
Завив сигнал тривоги. Здійнялася страшна метушня: капітан віддавав накази, матроси займали позиції біля бортів судна і якихось пристроїв на палубі, заступник капітана разом із кількома матросами кидав за борт, у море, металеві кулі завбільшки з людську голову. Як стало зрозуміло, пірати продовжують полювання на кораблі. Оленка і Влад із подивом дізналися: тутешні пірати зовсім не плавають на кораблях і не беруть інші судна на абордаж. Вони мають кілька потужних підводних човнів, субмарин. Пірати підкрадаються під водою до суден, топлять їх за допомогою торпед, не наражаюсь на небезпеку бути потопленими. На щастя, "Вікторія" мала сканер далекої дії, який і попередив команду про наближення двох піратських субмарин. А кулі, які кидали з судна були перехоплювачами торпед. Щойно якась із торпед почала би рух від ворожого судна, як назустріч їй помчала б куля-перехоплювач.
Субмарини обійшли судно капітана Лістера з двох боків і одночасно випустили кожна по п'ять торпед. Кулі-захисниці помчали назустріч видовженим бойовим зарядам піратів. Після страшних вибухів знешкоджених торпед пірати, зрозумівши, що бажаної мети вони не досягли, зробили ще один залп – знову по п'ять торпед з кожного підводного човна. Але кулі корабля відбили і цей напад. Більше торпед у піратів не було, й вони почали розвертати свої човни. "Вікторія" випустила десять торпед, які знищили ворогів. На честь перемоги кок подав найкращий святковий пудинг.
Подальше плавання "Вікторії" і наших мандрівників було не надто тривалим, проте й не легким. В Атлантичному океані, поблизу Біскайської затоки, судно натрапило на страшний шторм. Лише залізна витримка і досвід капітана Френсіса Лістера допомогли вийти зі шторму.
Небезпечна мандрівка морем добігала кінця. Уже в порту Влад і Оленка довго дякували Френсісу Лістеру, Джозефу Ґарді, всьому екіпажу "Вікторії". Капітан дав дітям грошей на швидкісний поїзд до Лондона, але наші мандрівники дісталися Грінвічської обсерваторії.
У містечку-обсерваторії друзі зустріли школярів з учителькою, що прийшли на екскурсію, і приєдналися до них. Екскурсовод провів дітей у найстаріше приміщення обсерваторії. У Влада й Оленки тьохнуло серце: то була викапана їхня рідна обсерваторія. Біля Крісла Переміщення діти побачили професора Філа, що мирно куняв, сидячи на стільчику. Діти уважно поглянули на цього Філа і зрозуміли: попри разючу схожість, то все ж був не їхній професор. Виявилося, що ця планета – копія Землі, тільки з деякими змінами. Професор Філ Дуґлас передав привіт своєму двійнику на іншій Землі і відправив дітей додому.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ПРОРОЦТВО ТАТАСИ
За мить діти вже були в своїй обсерваторії. Вони здивувалися, бо в споглядальні була ціла купа народу. Над професором Філом, що лежав на підлозі й тяжко дихав, стояли Оленчин брат Марко і Владова сестра Леся. Біля них на ослінчику сидів зовсім маленький хлопчик і гірко плакав. Хлопчик мав зелене волосся, що стояло на голові сторчма. Але вух у нього не було. І мав він три повіки, третя виходила з внутрішнього кутка ока до зовнішнього. Шкіра в малого була кольору густого жовто-коричневого меду.
Марко і Леся розповіли, що дуже хвилювалися, бо Оленки і Влада довго не було, а Філ перехвилювався і захворів. Слабким голосом Філ сказав, що у всьому винен він, бо не зміг зробити свій винахід досконалим і безпечним. Дивний хлопчик плакав, бо хотів додому. Влад здогадався, що малий прибув з якогось паралельного світу. Хлопчика звали Мео.
Поки Влад і Оленка розпитували хлопчика, Марко і Леся давали професорові смоктати якісь пігулки і напували чаєм. Обличчя Філа потроху ставало рожевим, природного кольору, і дихання його видавалося вже не таким уривчастим. Оленка не знала як діяти: чи втішати Мео, чи спочатку допомагати професорові.
Влад обняв малого й заспокоїв, пообіцявши, що неодмінно знайде його дім і батьків. Оленка ж почала уточнювати в маленького прибульця все, що тільки можливо, про його країну. Мео пригадав, що коли він із друзями бешкетував у споглядальні, то всівся на диванчик біля якоїсь штуки, що нагадувала коло чи штурвал корабля. А його приятель Афа повернув те коло. Оленка просила згадати, на скільки обертів той Афа повернув Ручку Переміщення.