Він зроду не бачив такого великого вогнища. Давно його старі кості так не зігрівалися.
Раптом собака побачив, що метрів за двадцять від нього стояла непорушна людина!
Сабирли зачаївся під тином, з цього сховку дивися на свого можливого суперника.
Зовні людина була начебто нормальна: у чоботях, шинелі, з милицею, на яку ледь опиралась. В темряві Сабирли не побачив, що по щоках людини котяться сльози, як у того коня, якому бородань вибив око.
Собака голосно зітхнув. І тут людина хитнулась, взяла свого мішка, у якому щось металево дзенькнуло, сперлась на милицю і, потягнувши єдину ногу, пішла до найближчого будинку. Звідти долітало голодне мукання. Сабирли пішов слідом, бо з мішка людини пахнув хліб.
Людина брала сіно і носила голодній худобі, яку покинули в хлівах.
Коли людина побачила Сабирли, то заохочувально покликала, а потім дала хліб. Сабирли за три рази, не випускаючи з рота, проковтнув шматок. У нього паморочилося в голові.
Добра людська долоня змусила Сабирли опустити голову і заплющити очі. І з-під заплющених повік, як недавно в цієї ж людини, у собаки викочувались одна за одною сльози...
Людина бубоніла до собаки. Сабирли зітхав: якби він міг пояснити, що з ним, якби він міг заговорити...
Людина віддала згодом собаці увесь свій хліб – пів буханця.
Потім вони довго тягали сіно, точніше, людина тягала, а Сабирли йшов поруч, забігав наперед. Вони обійшли всі двори, порозносили сіно всій худобі, що збереглася в селі у важкі воєнні роки.
Настав прохолодний німий ранок. Переставляючи милицю і здорову ногу, людина йшла із села. Сабирли зосереджено йшов поруч, низько опустивши до землі важку голову. Вони вийшли на горб. Людина витягнула з мішка дві банки м'ясних консервів. Розкраяла ножем і підсунула старому собаці. Той постояв, понюхав і відійшов.
Людині було важко встати. Вона сперлася рукою об землю, застогнавши, встала. Вона подивилася на жменю пороху, що опинився в долоні, поспішливо засунула її до кишені... Потім людина стала жадібно хватати і запаковувати кишеню сірим, м'яким пилом, що витікав між пальцями...
Людина опустила голову і пішла геть. Пес постояв, лизнув консерви і... потрюхикав за людиною. Людина налягала на милицю, Сабирли чомусь не наважувався догнати її.
Відстань між ними збільшувалася, зростала...
Нарешті Сабирли зовсім відстав. Собака поклав голову на лапи і витягнувся. На розплющене око Сабирли сіла муха, але він уже не міг її прогнати.
Закінчилась перша доба вигнання кримських татар зі своєї землі і почалася друга...
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.