Інколи навіть записувала в невеликий щоденник за порадою Дарини, яка вже шостий рік їхала за цим маршрутом.
Ксеня і Дарина вийшли у селищі Арапахое, де розташований їхній табір. Швидко за ними заїхала жінка Джейн. Ім'я Ксеня нагадало їй Ксену – принцесу-воїн. До табору їхали ще хвилин сорок. Навколо були поля з тютюном. Приїхали до табору "Далекоморський". Джейн везла їх асфальтованою доріжкою. Обабіч шляху стелилися м'які зелені галявини. Видно було невеликі озерця та ігрові майданчики. Нарешті з'явилися дерев'яні котеджі. А ще далі можна було розгледіти просторий міст, що вів аж до середини річки. Табір був дівчачий, але поряд був табір для хлопчиків "Чайка".
Дарина і Ксеня пішли в дерев'яний дім.
Розділ 10. Новоприбульці
Дарина познайомила Ксеню з творчою організаційною командою: Рона (відповідала за басейн, ігрові майданчики та танцювальне поле), Доллі (відповідає за кінний спорт та гольф) і Ірена (психолог). А Сінді була куратором усього табору.
Ксеню познайомили з Лолі – білявою стрункою дівчинкою. Лолі була тонка й довга, як хитка лоза. Дівчина була родом з Ірландії, але понад п'ять років жила у США, вдруге була у таборі.
Коли дісталися будиночків, Лолі показала рукою на перший, край великої сосни. Тут Лолі і Ксеня мали жити. Лолі сказала, що біля сосни живе родина бурундучків. Усі будиночки називалися каютами або палубами. Дівчата пішли до їдальні, де присутні дівчатка (а їх було чимало) стрибали на лавках та гучно співали-кричали пісню. Так вони розважалися, підтримували дух табору.
Перед обідом усі молилися. Після обіду дівчатка знову вискочили на лавки і затупотіли, наспівуючи пісню про Шибайголову.
По вечері увесь загін зібрався в будинку-каюті. До них приєдналися вожаті. На щастя, Дарина була закріплена саме за загоном "Білокрилі", а тому Ксеня почувалася набагато впевненіше, маючи не тільки знайому, але й перекладачку при потребі.
Загін "Білокрилі" налічував шестеро дівчат і двоє вожатих. Окрім Лолі з Ірландії та Ксені з України, у їхньому загоні були дівчатка з Австралії, Південної Африки, Мексики та Греції. Всього ж у таборі десять загонів.
Лолі розповіла, що завтра в таборі вечірка, і приїдуть хлопці з "Чайки".
Розділ 11. Танцювальний майданчик відкритий!
Зазвичай, коли планувалася танцювальна вечірка, діти вечеряли не в їдальні. Їм розвозили піцу і напої в будиночки.
Дівчатка сиділи надворі, жували піцу та обговорювали, хто у що планує одягнутись. Вожата Софі говорила, що тому, хто найкраще танцюватиме, дадуть наклейку. Чим більше збереш наклейок за зміну, тим кращий подарунок можна отримати.
Нарешті над табором у гучномовці залунав голос Роні. Вона говорила, що танцювальний майданчик відкритий.
На танцювальному майданчику було багато хлопців. Помітно було, що багато хто вже відпочивав у цих таборах раніше (а може, у школі разом навчались?), бо знайомі бурхливо та голосно вітались, обіймалися та цілували одне одного в щічки. Ксені було дивно.
Лолі вже танцювала. А Ксеня розглядала натовп і мимоволі порівнювала своїх друзів та ровесників із цією різношерстою юрбою. Зненацька вона відчула на собі чийсь погляд. Озирнулася й побачила худенького хлопчика – русяве волосся аж до плечей, на шиї пов'язаний шарфик. Хлопець привітався з Ксенею і сказав, що запросив би до танцю, але підвернув ногу. І показав милиці. Хлопця звали Ерік, і він любив малювати і грати у бейсбол. Лолі танцювала в підтримку його команди.
Якусь хвилину Ерік і Ксеня заворожено дивилися на Лолі, котра скакала вище за всіх, переверталася в сальто й сідала на шпагат. Потім Ерік запропонував Ксені пройтись до пірсу.
Вони повільно йшли до пірсу, й Ерік натхненно розповідав про гру в бейсбол, про їхню чудову команду, про те, як він уже втретє виграє регіональні ігри й має золотий кубок. Ксеня дивувалася сама собі – ось вона, невпевнена та сором'язлива дівчинка з далекої країни, так швидко й легко познайомилася з цим хлопчиком на милицях.
Вони сіли на дерев'яні дошки й опустили ноги у воду.
Ерік розповів, що живе в місті Нью-Берн, за годину їзди від табору; родом він із Польщі: його дідусь та бабуся емігрували багато років тому.
Ксеня розказала, як потрапила до Америки, згадала про своє містечко, про школу, про батьків, про друзів. А ще цього вечора Ксеня побачила в озері літаючих риб і рахувала зірки.
Гудок сповіщав про закінчення танців. Ксеня з Еріком помалу пішли до автобусів, де галасливі діти прощалися один з одним. Ерік сказав Ксені, що скоро вони знов зустрінуться.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 12. Захоплення
Зранку біля їдальні підносили прапор, увечері згортали. Ксені випала нагода піднімати прапор, їй допомагав Роман – старший на палубі-крамниці.
На сніданок завжди подавали безліч наїдків: пластівці, молоко, яєчня, смажені ковбаски, грінки з корицею, невеликі деруни зі сметаною та різноманітні фрукти. Попереду був активний день: табір пропонував різноманітні види спорту, мистецтва та реалізації вільного часу в неповторні незабутні миті.
Ксеня і Лолі вже побували в Каюті Ремесел, де зробили дивні блискучі кульки. А цього ранку вони попрямували до поля для гольфу. Там їм не зовсім вдавалося, тому пішли до конюшні.
Інструктор Енна допомогла Ксені одягнути шолом, наколінники та спеціальні черевики. Лолі тим часом фотографувала Ксеню з усіх можливих дистанцій. А опісля дівчатка годували цукром руде поні.
Потім дівчата пішли до Природної Каюти. Там Ксеня побачила удава. Лолі знову несамовито клацала фотокамерою. Але Ксеня стояла спантеличено й кроку до удава не зробила.
Гудок сповістив про обід, що звично супроводжувався танцями та всілякими промовами. Далі настала тиха година або ж година спілкування в каюті. А опісля всі побігли до басейну, бо там виставили справжнісінькі водні гірки. Згодом Ксеня і Лолі пішли кататися на каное. Вони взяли по двосторонньому веслу. Вибрали двомісного човника із глибокими сидіннями. Каное дівча підхопили дві величезні черепахи Боггі і Воггі і гребли лапами, несучи каное майже на спині. Минулого року Лолі пригостила їх бананом, тож вони катали дівчину все літо.
Накатавшись на каное, дівчатка пригостили їх мандарином і подалися до будиночка.
Розділ 13. Печера кажанів
Аби якось урізноманітнити дитяче дозвілля, керівництво запланувало подорож до печер. Виділили автобус, необхідні харчі та знавців території штату. Виїхали на світанку. Дорога передбачалася доволі тривала, але час промайнув на швидко.
Приїхали до природного заповідника "Печера кажанів". Екскурсоводи чекали на них на автобусній стоянці. Вони тримали компаси, підзорні труби, лічильники для виміру вологості. Кожній учасниці роздали по лупі, щоб розглянути комаху чи рослину. Група почала підійматися вгору по схилу. Йти було досить важко. Дісталися гірської річки. Там трохи перепочили та знову рушили.
Коли дійшли до входу в печери, усім видали захисні шоломи. Великі брили звисали, окреслюючи дивовижні фігури. Де-не-де вилискували водяні калюжі. Рудуваті стіни ніби стікали додолу. А над головою простягалося скелясте небо. І куди не глянь – кажани. Вони висіли непорушно, міцно тримаючись за кам'яні глиби й були незвичного жовтого кольору.
Екскурсія все спускалася й спускалася, час від часу повертаючи за чергову велику брилу. Вихід з печер нічим не відрізнявся від входу.
Дорогою назад час від часу пролітали великі метелики, на схилах зустрічалися цілі зграйки плямистих гірських ящірок. Побачили і рослин-м'ясоїдів: комаха, котра сіла на рослину, опинилась у відкритій пащі, що враз зімкнулася. Згодом побачили величезні дерева – каштанові дуби.
Розділ 14. Родинне вогнище
Якось після вечері вожаті Дарина та Софі організували "Родинне вогнище". Вони простелили величезне простирадло посеред кімнати, розмістили колом зручні подушечки замість крісел і принесли з їдальні чай та солодке. Вечір був присвячений ближчому знайомству одне з одним. Вожаті пропонували розказати щось про свою країну.
Першою почала Йорі з Південної Африки. Бабуся їй розповідала, що наш світ складається з трьох частин: лісу, підземного й підводного світів. Найкращий із них – підводний, яким править королева дощів Муджа-джі. У Кенії вірять, що світ створило божество на ім'я Нана-Булуку. Дівчинка дістала з валізи в'язку прикрас, зроблених із різних зерен та трав, і почала роздаровувати.
Каталіна розповідала про Мексику. Кожного квітня на мексиканських фермах збирають урожай кактусів. У Мексиці їдять кактуси, як капусту. Сорт "Нопал Ґранде" має дуже приємний смак. Листки потрібно збирати молодими. Шматки кактуса треба вмокнути в яйце, муку й обсмажити на олії. Можна ще полити сальсою – перченим томатним соусом.
Ілона розповідала про Грецію. Колись там вірили у силу богів, в їхню красу та велич. На зміну богам прийшли дракони, феї, магія... І дівчина розповіла казку про пана Лазаруса.
Коли надійшла черга Лолі, дівчинка встала й зняла з шиї невелику торбинку та дістала з неї маленькі ірландські амулети і роздала дівчатам.
Дівчинка Келі розповіла про коал. То зовсім не ведмедики, вони живуть на евкаліптах. Коала в перекладі означає "той, хто не п'є води", бо евкаліптові листки, котрими вони живляться, містять усі необхідні поживні речовини. А ще ці плюшеві тваринки сплять понад двадцять годин, і тому, що евкаліптове листя має на них сонливий вплив. Келі подарувала всім маленькі м'які іграшки – коал, які говорили.
Дарина й Ксеня одягнули українські віночки і заспівали: "В саду гуляла, квіти збирала". Ксеня роздарувала подругам своїх домовиків.
Вечір видався на славу. Ксеня взялася відразу ж усе записувати до свого щоденника. Ввечері Лолі сказала, що перевіряла свою електронну пошту, і Ерік передавав привіт Ксені.
Розділ 15. Скаути-невдахи, або аварійні ситуації
У Дарини виникла ідея заночувати на природі. Домовилися з керівництвом, зібрали намети, харчі та інші необхідні речі й рушили до будинку на дереві. Коли дійшли до місця ночівлі, сонце вже сідало, тому відразу ж взялися за вечерю – розвели вогнище й по черзі смажили сосиски. Доки їли, обговорювали плани на "Інтернаціональний день": ідей було безліч, тут і різні постановки, і номери...