Прилетів літак, з якого льотчик виніс Книшеві довгасту коробку, з якої стирчала трубка. Книш взяв коробку обережно, наче в ній була вибухівка. Поїхали назад ми дуже-дуже помалу. Ми перелякалися, що в коробці могла бути атомна бомба, тому зіскочили з машини на ходу. Пішли за машиною. Вона зупинилася біля подвір'я Фарадейовича. Він – незвичайна, чудова людина. Працював бібліотекарем, але був винахідником: придумав паровий двигун, що сам качає воду з колодязя, садову драбину, яка сама розкладається, гідро-газову поливальницю на три атмосфери. Недаремно прозвали його Едісон Фарадейович (насправді він Антон Фадейович). Всі любили старого, бо був добряга. Сердився тільки тоді, коли хтось подер книгу. Тоді він говорив: "Дав би я йому по западному полушарію". Але нікого не бив. Дітей він любив страшенно, бо своїх з бабою Оксаною не мав. Урожай свого чудового саду роздавали дітям. Останнім часом баба Оксана хворіла, Фарадейович через день їздив у район до неї. І сьогодні якраз поїхав.
Книш заніс коробку у хату Фарадейовича (хату він ніколи не замикав). І враз ми подумали, що Книш хоче підірвати хату. Коли Книш поїхав, ми кинулись до хати. Коробка була на столі. У коробці – синій термос, з кришки якого стирчить скляна трубочка, обгорнута марлею. Ява відкривав кришку, а я крикнув "Обережно". Нам було так страшно, що я гепнувся на підлогу, розбивши глечик з водою. А з термоса витікала якась рідина. Тремтячими руками Ява закрив кришку термоса. А потім ми збирали черепки і витирали калюжі своїми штаньми й сорочками.
Розділ 6
Виявляється, то глобулус! Космічні мрії Фарадейовича. "Життя — заплутана і складна штука!"
Думка про ту шкоду з термосом не давала нам спокою. Фарадейович приїхав аж надвечір. Наступного дня виявилося, що це він дав завдання Книшу привезти з аеродрому загадковий термос.
Зранку ми побігли до хатини Фарадейовича. Там уже було повно юннатів-старшокласників. Винахідник вийшов на ганок з термосом у руках. Ми з Явою отримали по потилиці від здорового дев'ятикласника Гришки Бардадима. Потім усі вирушили на Високий острів.
Ми я Явою припливли раніше за всіх, бо знали у плавнях такі вузесенькі протоки серед очеретів, які рідко хто в селі знав. Високим острів назвали тому, що в нього високі береги. Посередині острова було озерце. Сховавши свого човна в очереті, ми причаїлися в кущах. Недалеко від нас стояв курінь Бурмила – то була його мисливська база. Самого Бурмила не було.
Троє човнів привезли Фарадейовича і учнів. Винахідник розповів, що вміст термоса прилетів із Сахаліну. І це майбутня їжа астронавтів – водорость глобулус! Його треба виростити у природних умовах. І може колись астронавти пригощатимуть глобулусом марсіян або якихось інших гавриків.
Тут ми з Явою захвилювалися: ми ж розлили половину вмісту термоса. Ми вибігли з-за кущів і крикнули не лити. Ми призналися у всьому на вухо винахіднику і чекали оримати "по западному полушарію". Але Фарадейович сказав усім, що ми з Явою запропонували спершу добре зміцнити греблю, очистити плесо, а вже тоді…А нам вчений шепнув, що вистачить того, що лишилося в термосі.
Гришка Бардадим знову ляснув нас по потилиці, але від радощів ми навіть не відчули. Ми з азартом взялися очищати греблю. Незабаром озеро стало чисте. Фарадейович вилив у озеро рідину.
Того дня у селі тільки й балачок було, що про глобулус. А для себе я зрозумів, щоб щось петрати, треба вчитися, вчитися і вчитися. І тут я згадав, що через кілька днів – перший у моєму житті екзамен.
Розділ 7
Екзамен. Де Ява? Що з ним?.. Переекзаменовка…
Я хвилювався перед екзаменом. Ява не дуже боявся, говорив, що мама – депутат, двійку йому не поставлять. Я розумів все, зараз батьки Яви у закордонну командировку поїхали, до Чехословаччини. А мої батьки – звичайні люди. І мені ставало сумніше й страшніше.
Зранку в день екзамену я зайшов по Яву, але його не було ніде. Дід Варава повів Яришку, сестричку Явину, в дитсадок. А де ж Ява? Я бігав по селу. Друга не було ніде.
Довелося йти на екзамен одному. Усі почали писати диктант з української мови. Я писав механічно, навіть не думаючи, що пишу. Потім перевірили написане. Учні уже почали здавати роботи, як у клас влетів Ява. Захеканий, скуйовджений, мокрий, весь у болоті з ніг до голови. Слідом за ним такий же брудний Собакевич.
Галина Сидорівна поточилася й трохи не впала. Ява сказав, що був у плавнях, рибалив. Вчителька сказала, що екзамен складатиме восени, як двієчник. Ява вибіг з класу.
Я бігав по селу, шукав друга, але його знову не було. Біля хати Яви по сусідству Книш жив, саме сидів на даху нової, недобудованої ще хати, клав черепицю. Він побачив діда Вараву і сказав, що чув про переекзаменовку. Дід мовчав, а Книш посковзнувся і гепнувся на землю.
Ввечері я побачив Яву, він готувався до зустрічі з дідом Варавою.
Розділ 8
Що трапилось з Явою. "Не поїду я…". "Дітей б'ють тільки імперіалісти…"
Зранку я відразу побіг до Яви. Він сидів на призьбі і різав картоплю й буряки для льохи. Виглядав нещасним пригніченим наймитом. Я згадав свою четвірку за диктант і мені стало так прикро, наче я зрадник. Ява розповів, що зранку в день екзамену вискочив з хати і почув голоси у Книшів. Жінка говорила Книшеві, що боїться, що його посадять, а вона носитиме передачі в тюрму. Ява вирушив за ним, мене не встигав покликати. Собакевич побіг з Явою. У плавнях Книш поплив човном, а для Яви лиш лишилася благенька гнила плоскодонка, з якої ми підводного човна зробити хотіли. Пливли у бік Високого острова. Раптом плоскодонка почала тонути: Собакевич витягнув шматину з дірки човника. Ява ледве не втонув. А коли заткнув дірку у човні травою, вихлюпав воду і повернувся у село, на екзамен було запізно.
Ява говорив, що я тепер поїду у табір в Одесу без нього: дід Варава ще вчора одніс у школу і здав Явину путівку.
Вдома я сказав, що у табір не поїду. Мама з татом дивувалися. Батько навіть погрозив, що виб'є мене ременем. Я відповів, що дітей б'ють тільки імперіалісти. Батько вже замахнувся ременякою, але тут мати кинулася на захист. Батько подерпутівку. Мені так було жаль.
Розділ 9
У якому Павлуша розказує, як він подружив з Явою
До четвертого класу я з ним не дружив. Бо він мене при всіх у калюжу пхнув, як я його картуза на вербу закинув. А я був у новісіньких штанях і сів у самісіньке рідке багно. Ганька Гребенючка так сміялася, що в неї аж булька з носа вискочила. Я дружив з Антончиком Мацієвським. Але одного дня…
Був сонячний теплий вересневий день Ми сиділи на баштані і хрумкали кавуни. Дід Салимон – баштанник наш, саме пішов у сільмаг по цигарки. Ми були спокійні, бо там він зустріне якогось свого друзяку, діда Вараву абощо, і вони розмовлятимуть до смерку. Ми наїлися так, що кидалися кавунами, а потім Стьопа Карафолька придумав робити з кавунів піраміду. Стьопу ми не любили, бо був відмінником. Мене вибрали фараоном, і хлопці заметушилися, обкладаючи мене кавунами. І раптом пролунав пронизливий крик Антончика: "Хлопці! Тікай! Дід!". І всі кинулися врозтіч. Я вже бачив розлючене обличчя діда і чув, як він сопе. І тут з'явився Ява. Він схопив кавуна і пожбурив у діда. Дід ловив, бо був баштанник і йому було шкода кавунів. Так Ява кидав кавуни, а я звільнявся. Через кілька хвилин ми з Явою втекли.
На другий день наша дружба з Явою була ще більш скріплена. Так би мовити, кров'ю. Бо дід Салимон поділився своїми враженнями про фараонську піраміду з нашими батьками. І батьки вибили по тому місцю, про яке при дівчатах не говорять. Ще й приговорювали, що Стьопка не такий.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 10
Ми – кріпаки. Приїзд Явиних батьків. Пістолети
Після відмови від путівки тато давав мені багато роботи: я чистив свинарник, рубав дрова, порався в саду і на городі, копав здоровеннецьку яму на помиї та сміття. З Явою ми бачились мало: не було часу. Говорили через тин. Ява жалівся, що став кріпаком.
Один тільки раз Ява прибіг до мене захеканий. Він бачив, що Книшиха казала Книшу гарно все позакривати, і вони пішли у хату. За хвилину ми вже дряпалися на величезний паркан Книшів. Книш був водієм, а Книшиха вважалася дуже хворою. Але щодня торгувала на базарі. На свята вони пили пляшку спирту. Книші нікого до себе не запрошували ніколи.
Ми з другом вилізли на горіха і почали дивитися крізь вікно у Книшеву хату. Книші сиділи за столом і їли торт. Ротяки в обох були замурзані кремом, а в Книшихи крем був і на "румпелі". Оскільки дивитися на цю картину було гидко, ми пішли додому.
Літо минало. Нам навіть почало вже здаватися, що все ми про Книша та Бурмила вигадали.
Скоро мали приїхати батьки Яви і дізнатися про переекзаменовку. Явина мати була рішуча жінка. Тато – добряк, а мати – грім і блискавиця. Явину тривогу я розумів.
І от Явині батьки приїхали. Радісного галасу й метушні – повен двір. Родичі, сусіди, знайомі приходили. Явині батьки понавозили подарунків. Нам з Явою обом подарували по чеському водному пістолету. Через п'ятнадцять хвилин ми їх мало не втратили назавжди. Бо стріляли водою у собаку, кота, курку і… діда Салимона, прямо по лисині. Нам сказали стріляти по неживих цілях. Але ми з Явою вирішили, що Стьопа Карафолька, Антончик Мацієвський, Гришка Сало, Вася Деркач цілком підпадають під рубрику "неживі цілі". Через якусь годину всі були мокрі.
На другий день рано-вранці Явині батьки поїхали на кілька днів до Києва звітувати про свою командировку. І дід Варава не встиг розказати про переекзаменовку. Та все одно настрій у Яви був кепський. Наступного дня він прибіг до мене і розповів, що Книш і Бурмило подалися в плавні.
Розділ 11
Трагедія в кукурудзі. І хто б, ви думали, нас врятував?..
Книш з Бурмилом пішли дорогою, а ми з Явою – понад дорогою, скрадаючись у величезному лані кукурудзи. Та не пройшли ми й ста метрів, як Книш нас помітив. Ми з Явою гепнулися на землю і, мов зайці, навкарачках дременули в глиб кукурудзи. Коли небезпека минула, почали вибиратися з кукурудзи. Через півгодини ми сіли відпочити. І раптом у мене виникла ідея: вилізти на найтовщу кукурудзину і глянути, де дорога. Та я впав і нічого не вийшло.