Покинув Івана Федорова помічник і друг Петро Мстиславець. Його переманили до себе багаті віденські купці Мамоничі. Та в Івана Федорова були вже учні й інші помічники, Ходкевич давав кошти. Це додавало сил Іванові Федоровичу Москвитіну, як його тепер звали.
Через рік вийшла з заблудовської друкарні і друга книга. Але за цей рік трапилася велика подія в житті Литви, Польщі та України. Відбулася у 1569 році Люблінська унія – союз між Литвою та Польщею. Сейм постановив, що Україна, яка була під Литвою, тепер відходить до Польщі. Отож до Польщі відійшли Волинь, Поділля, Київщина. Поки не підписали цієї унії, Григорій Ходкевич боровся проти неї. Він знав, що панська Польща всіма силами запроваджуватиме свої закони та звичаї на українських землях. Та це загрожувало найбільше простому людові, а не великим панам, таким як Ходкевич. Він почав вагатися, не об'єднав незадоволених, не повстав проти Польщі. Унію підписали і ніби обрубали крила Ходкевичу.
Ходкевича не пізнавали його близькі. Він повернувся з Любліна прибитим, дряхлим, хворим дідом. Іван Федоров чекав нових розпоряджень. Але гетьман Ходкевич його не кликав. Федорович сам пішов до Ходкевича. А коли повернувся – заплакав.
Уранці батько говорив з Івашком і Грилем. Сказав, що пан дає йому хутір. Але не цього хотів Федоров, він думав про своє ремесло.
Невже Федоров міг кинути матриці, шрифти, верстат, книги? Він попрощався і разом зі своїми двома молодими помічниками поїхав у Львів.
У старовинному місті Львові
На пагорках, оточених високою міцною стіною від нападу ворогів, височів Львів, який збудував у XIII столітті князь Данило Галицький.
Перехрестилися подорожні, в'їхали в міські ворота. Довкола було багато людей, лунали українські, польські, єврейські, грецькі, вірменські, німецькі слова. Вулиці були рівні, зелені, а будинки кам'яні, чисті.
Іван Федоров знав, що Львів – велике і багате місто, де ведуть торгівлю купці з різних країн, де багато монастирів і церков, де живе сила ремісників. Знав він, що має місто пільги і привілеї від польських королів і за це королі мають від міста немало грошей. Городяни міста Львова обирали собі самі міського голову – "бургомістра".
На величезному львівському ринку було все: східні товари, вина, хутра, різна зброя, овочі, ласощі. Мандрівники побачили, як люди несли корогву, а поряд з нею, на довгій палиці, величезну дерев'яну пофарбовану хлібину. Це йшов цех пекарів. За пекарями йшли кравці з величезними ножицями, шевці з великим черевиком, гончарі, ковалі, теслярі, цирульники. Не було лиш друкарів. Та Федоров це виправив: у Львові оселився перший друкар.
У лютому 1574 року у Львові вийшла перша друкована книжка на Україні. Майстер перевершив своє перше видання, хоча "Апостол" львівський був подібний до московського. Були нові малюнки, інша післямова. Новий малюнок самого апостола Луки. Цікавою і новою була в книзі сторінка, де з лівого боку красувався герб старовинного міста Львова з левом посередині, а з правого – герб самого друкаря: кутник – необхідний прилад для друку і вигин річки, адже "книги – це ріки, що напувають всесвіт". Про самого друкаря, про його поневіряння, про його незламну віру в своє покликання читачі дізнавалися з післямови.
Федоров написав, що друкарня почалася в Москві. Написав про те, як, прийшовши до Львова, ходив до багатих купців, ставав перед ними на коліна, проливав сльози, прохаючи допомогти заснувати друкарню. Але великі пани, попи не хотіли зрозуміти, яку зброю пропонує їм скромний друкар у боротьбі за незалежність батьківщини. А бідні люди, міщани міста Львова, православне "братство" відгукнулися на заклик Федорова. По копійці збирали вони кошти на друкарню.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Найперший буквар
Його вже пізнали і шанували люди. Нові й нові задуми народжувалися у голові й серці Федорова
Одного разу вирішив виготувати книги для дітей, щоб змалку вчилися читати і щоб легко їм було в малих рученятах книжку тримати. Задумав надрукувати буквар. Львівське братство зраділо, коли почуло про новий задум.
Федорович сам сів за редагування граматики. Найперший на всій Русі на Україні буквар для дітей надрукував Федоров у Львові у 1574 році.
Хотів він й інші книжки друкувати, та коштів більше не було, борги росли. Саме тоді, коли вже й не знав, що робити, одержує Іван Федоров запрошення від князя Костянтина Острозького приїхати в його маєток Острог для заснування друкарні.
Хвиля знову підноситься вгору. Знову ясніє чоло невтомного друкаря, і з помічником своїм Гринем їде він до князя. Син Івашко уже дорослий, уже одружився і лишився працювати у Львові.
Острозька академія
Князь Костянтин Костянтинович Острозький, воєвода Київський, мав великі маєтки. Рід князів Острозьких був відомий з давніх-давен.
Костянтин Острозький не перейшов у католицтво, обставини зробили його родовий замок в Острозі центром культурної діяльності на Україні, а він сам стояв на чолі знаменитої Острозької Академії.
Радісно було побачити Федорову, що в Острозі зібралися найученіші люди України – Лукаріс, Смотрицькі – Герасим, батько, та син його Максим, Дем'ян Наливайко – брат Северина Наливайка. Князь влаштував в Острозі школу, з якої хотів зробити вищу на зразок Польської Академії. Ця Острозька Академія була першою спробою організувати вищу школу на Україні.
Перш за все князь бажав надрукувати Біблію церковнослов'янською мовою. Це була величезна і складна справа.
Спочатку князь Острозький запропонував Івану Федорову бути тобто управителем в Дерманському монастирі, що належав князеві. Майже рік пробув там Федоров, але ця робота була не для його вдачі та нахилів, і він дуже зрадів, коли князь Острозький наказав йому взяти участь у підготовчій роботі над Біблією. Іван Федоров знову побував у Львові, завітав до сина, який на той час уже мав свою палітурню.
З новим запалом узявся він до роботи в Острозі. Дарма, що посивіло волосся у друкаря, зате є досвід і глибокі знання. Друкування Біблії – це була знаменна подія в усьому слов'янському світі, це був величезний труд. Над Біблією працювали найвидатніші уми на Україні.
Федоров зробив новий верстат, вирізав новий шрифт, відливав літери. Біблія ще довгі роки була неперевершеним мистецьким твором завдяки своїм шрифтам, верстці, друкові, великій кількості заставок та різних художніх прикрас. Це все виконав Іван Федоров. І, крім герба князя Острозького, був надрукований і герб Івана Москвитіна.
"Чаю воскресіння з мертвих"
У майстерню львівського палітурника Івана Друкаревича (сина Федорова Івана) прийшов старий Федоров. Вибігли маленькі діти, вибігла моторна весела жінка Тетяна.
Чорнявий дядько Гринь, що приїхав з дідом, міцно поцілувався з Друкаревичем. Дід привіз свої книжки до сина, бо князеві Острозькому налагодив справу і більше не потрібний.
Тут Федоров узявся до роботи. Треба викупити свій верстат, свою друкарню, що заставив колись львівським купцям. Знову з упертістю й енергією, дивною в його роки, заходився Іван Федоров коло своєї друкарні. Адже його знали й шанували у Львові, в Україні і поза нею. Острозький наклав арешт на друкарське майно Івана Федорова: боявся, що буде конкурент його острозькій друкарні.
Та це не зупинило старого. З Гринем почав обладнувати все спочатку. Гринь – права рука Івана Федорова. Але якось, повернувшись додому після невдалих відвідувань купців, Іван Федоров побачив, що Гриня немає в друкарні. Зрадливо втік від свого вчителя.
Гірко і боляче стало старому. Але до останньої хвилини не кине Федоров кувати свою працю. І якось вернувся Гринь, просячи пробачення. Старий усміхнувся і міцно притис його до себе.
З новим піднесенням узялися вони за книжки. А тут саме і лихварі дали в позичку грошей. Знову почали працювати. Та роки, повні тривог, поневірянь, горіння і невтомної праці, далися взнаки. Він захворів. Почув, що сил вже нема. Гринь, розгублений, нещасний, стояв коло нього. Лихварі, почувши про важку хворобу друкаря, як шуліки, налетіли і описали все його майно.
Перший друкар помирав у страшних злиднях. Гринь плакав, і син Іван, і маленькі онуки. А з сусідніх кімнат вже виносив майно першодрукаря один з лихварів.
5 грудня 1583 року помер першодрукар Іван Федоров. Його поховали у Львові. Син Іван і Гринь поклали плиту на могилі і вирізьбили на ній слова:
"Воскресіння із мертвих чекаю.
Друкар книг, перед тим небачених.
Іван Федорович, друкар Москвитін..."
А посередині його герб.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.