Ніс облізлий, хоч і не так, як у Пилипа та Хоми. Ноги загорілі, аж коричневі. Ходила вона боса, сандалії ж носила в рюкзаку. Руки мала тонюсінькі, чіпкі. Ними дряпала хлопців.
Пилип погрозив Люсьці за насмішку. Вона і з нього пожартувала: "Теж мені археолог! Ступку розсадив, а їй шістдесят тисяч років, і горщик з кам'яної доби". Зайшла за спину Григорія Савича і язика показала Пилипові. Вчитель заспокоїв учнів. Він розповів, що до Кристалічного щита ще далеко. Але скрізь можна знайти старі селища й городища.
Женька й Хома виправляли щось в експедиційному журналі. Запис "Щоб і в нас було, як у них" стосувався кукурудзи, яка у цьому селі була краща, ніж у Новопшеничному.
Розділ 4
Пилип і Хома все ще були сердиті на Люсю за те, що вона вискакує, що завжди хоче бути попереду, та ще й з-за спини Григорія Савича язика показує. Пилип говорив, що на місці вчителя, не взяв би її в експедицію. Хома сміявся з її облізлого носа і з того, що вона хотіла бути актрисою.
Люся в цей час підвелася, стояла в своєму червоному платтячку, височенька, чорнява, з живорадісними карими очима, що аж сипали іскри. Пилип цього нічого не побачив, побачив тільки облізлий ніс, три крапочки на молодій шкірі. Пилип подумав, що коли буде її черга вартувати вночі, отоді подивимось.
Почали кидати жеребок, кому з ким вартувати. Пилипові випало вартувати з Люсею. Пилип зітхнув, заліз слідом за Хомою в палатку, намацав свій рюкзак, заплющив очі і заснув. О дванадцятій годині Куприк присів над Пилипом. Оля – над Люсею, і обоє разом сказали: "Вставайте!". Пилип і Люся пішли чергувати.
Ніч була темна. Над мороком зводилися небеса, їх прикрашали зірки. Пилип побачив Явтуха, Білана і заспокоївся. Коли Пилип і Люся обійшли палатки, дівчина сказала, що їй страшно і трималася біля Пилипа.
Вони розмовляли про "Героя нашого часу" Лєрмонтова. Люся пробувала зіграти якусь сцену з книжки з Пилипом. Він трохи не розумів, що від нього вимагається.
Вони сіли біля багаття, коли натомилися ходити. Люся кинула у вогнище картоплин. Пилип побачив, як падає зірка. Почав мріяти, що стане археологом на Місяці. І Люську забере. Але куди їй – худа, як очеретина. Хлопець заснув.
Люся була не злопам'ятна, вона вже давно не сердилася на Пилипа. Вона думала, що він дуже стомився за день. А коли він прокинувся, віддала йому всі картоплини, хоч й сама була голодна. Люся сказала Пилипові, що свої картоплини з'їла, коли він спав.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Розділ 5
Про Костя і Сашка всі говорили: "Оце юні натуралісти так юні натуралісти!". Вони з ранку до вечора товклися на експериментальній ділянці разом з агрономом Хрисанфом Івановичем. Хлопці любили порпатись в горді, але більше любили курінь, в якому почувалися робінзонами. Кость працював більше, а Сашко був "теоретиком".
Жив з ними на експериментальній ділянці ще вовкодав Білан. Що й цього вовкодава названо Біланом – не дивно. Хлопці всіх білих собак називали так.
Сашків і Костів Білан був набагато молодшим від експедиційного Білана. Був білішим, бо чим собака старіший, тим шерсть на ньому все жовтішає і жовтішає. Був цей Білан веселий, жартівливий і дуже товариський. Піймає в степу зайченя чи ховрашка, не їсть сам, а хлопцям принесе. Четвертою в цьому товаристві була Люба, яка привозила хлопцям їсти.
На експериментальній ділянці хлопців огірки поспіли на два тижні раніше, ніж у інших. І Люба вміла дуже швидко їх збирати. Її пальці не рухалися, а літали, наче метелики. Поки хлопці зривали по одному огірку, вона у відро вкидала двома руками п'ять.
Одного разу хлопці рушили у Петрів байрак. Тут можна було натрапити на лісову пташку, на вужа, навіть на гадюку, тут можна побродити по струмочку, побачити сліди лисиці й вовка. Досить побродивши, хлопці зупинилися під дубом. Десь високо-високо ячав кібець. Десь у верховітті було кіб'яче гніздо. Дуб був височенний. Кость поліз на дуб драти пташенят. Було досить високо лізти, а хлопець був лиш у трусах, тому обдер і живіт, і коліна. У гнізді було четверо кіб'ят. Кость знав, що кібця не можна драти, бо він вірний помічник хлібороба. Але руку потягнув, взяв пташеня. І тут зрозумів, що немає де поставити, бо вдягнений лиш у труси. Кость прийшов до думки, що труси дуже ненадійна схованка для кіб'ят. Хлопець попрощався: "Прощавайте і живіть спокійно. Кость не з тих хлопців, що комусь завдають кривди. Нам ще в четвертому класі Ганна Іванівна казала, що кібець – помічник хлібороба". З цією промовою й спустився Кость на землю.
В курінь вони повернулися мовчазні. Спочатку лежали, відпочивали, потім слухали радіо і почули про експедицію новошпеничанських хлопців та дівчат. Хлопці вирішили: "Підемо назустріч їм. Через річку Рудку, на Білу Криницю".
Ця Сашкова думка запалила Костя. Яка то буде радість побачили Пилипа й Хому, подивитися, як зустрінуться обидва Білани – новопшеничанський експедиційний і їхній експериментальний. У новопшеничан ще й дівчата є – Оля і Люся. Тільки куди їм до Люби! Люба така, що кращої й на світі немає!
Розділ 6
З самого ранку Пилип і Хома заклалися, хто більше назбирає індустріальних виробів – Пилип болтів і гвинтів чи Хома гайок, шайб і подібного металу з дірочками посередині.
Хома знайшов мотузочок, зробив з одного боку петельку, а з другого зав'язав вузлик. Вийшло путо для коней. Коли знайде гайку, то наниже її на путо. Пилип за допомогою швайки приладнав до пояса чотирнадцять петель. Зробить собі патронташ.
Рушили в дорогу, і Пилип та Хома з головою поринули в змагання. Куприк чимчикував поруч Женьки. Тимофієві було ліньки щось думати і щось робити. Оля й Люся шукали квітів понад пшеницею і пискотіли. Явтух ув'язався за Тимофієм. Білан ішов за лівою ногою Григорія Савича.
У Григорія Савича були свої думки: скільки клопотів з цією експедицією, з Женькою, Тимофієм! Женька вродився неслухняний, Тимофій ще гірший. Він мало чим цікавився і хоч любив дарувати, так не своє. Люсю, Григорій Савич любив, бо була спритна і ніколи ні на кого не скаржилася. Оля зворушувала його своєю несокрушимістю. А потім знову думав про те, як всіх цих хлопців і дівчаток навчати, як прищеплювати їм кращі людські почуття і погляди. За тими думками він частенько і про Ієреміаду забував. Та ненадовго.
Згадував її Григорій Савич завжди дуже гарно. На ній біле плаття, блакитна косинка. Вчитель думав, що вона дуже гарна, а він простий вчитель. А що ж думала Ієреміада? Вона примчала додому, а Григорія уже не було. Дівчина подумала: "Я так поспішала до нього, а він – не діждався, втік, повірив у якогось студента Колю, котрого і на світі немає!". Ієреміада не могла першою признатися в коханні. Вона витерла сльози і вирішила погуляти з Олегом Кучерявим.
Увечері прийшов Олег з хлопцями й дівчатами. Пішли в кіно. Згодом Олег запропонував поїхати мотоциклом у райцентр на виставу. Дівчина погодилася, а Олег прикрасив свій мотоцикл квітами.
Люди визирали з вікон, милували очима квіти й казали: "Як він любить її! А вона ж кохає учителя. Бач, і в нас у селі драма наспіла".
А учитель в цей час ішов за своєю експедицією. Пилип і Хома йшли, обвішані залізяччям. Пилип розповів про те, як мати наварила варення, а сестра Клава вночі над'їла. Щоб замести сліди, вона вимазала тим варенням сонного Пилипа. Мати набила його.
Коли Григорій Савич учився в інституті, йому й на думку не спадало, що в наш час хтось може вчити дітей за допомогою віника чи мокрого рушника. А діти все забувають і люблять своїх батьків.
Раптом по дорозі промчав мотоцикл. Григорій Савич обернувся і побачив тракториста Олега Кучерявого. Поруч нього в білому вбранні сиділа Ієреміада. Вона думала про Олега, але коли побачила Григорія – високого, стрункого, з красиво піднятою головою, вирізьбленим бронзовим профілем, перед очима стояв лише він.
Мотоцикл спинився. Учитель привітався і виправдався, що не дочекався Ієреміади, бо пішов в експедицію. Хлопців Ієреміада не пам'ятала. А дівчаток одразу пізнала, бо це ж були її близькі сусідки. Ієреміада пригорнула і поцілувала Люсю, бо все пригортала б і цілувала, що близенько стоїть до Григорія Савича. Тулила обох дівчат до себе, гладила і дивувалася, які вони вже великі.
Побачивши мотоцикл в квітах, вчитель подумав: "Пропав ти, парубче, навіки, викинь з грудей своє серце і почуття, вони вже тобі ні до чого".
Оля думала про світ Ієреміади: вдома Ієреміада ходила в штанях, коси пообрізала. І ці штани, і ця кудлата зачіска були для Олі нестерпні. Вони ламали весь світ її уявлень. Тепер ота витрішкувата, патлата, негарна, лиха Ієреміада замахнулася на Григорія Савича. Якби вона лаялася, скреготала зубами, Оля знала б, як їй дати відсіч. Але ж вона цього не робила. Навпаки. Губи в Ієреміади були теплі, ніжні, пахтіло від неї гарними духами, все на ній було біле, ясне. І очі зблизька такі сині-сині.
Оля думала, навіщо Ієреміада випитує, коли вони будуть у Білій Криниці, скільки там будуть відпочивати, і в яке кіно підуть, і в якій школі притулок знайдуть? Чи не збирається вона в неділю наздогнати їх у Білій Криниці. Від однієї цієї думки Оля закипіла відразою. Хай Ієреміада морочить голову студентові Колі, трактористові Олегу Кучерявому. А з Григорієм Савичем не вийде! Оля не допустить цього!
Розділ 7
На привалі сталася важлива подія. Треба було розвести вогонь. Палива за дорогу назбирали мало, тому до сухого терника побігли чергові: Люся і Пилип. Пилип вважався найкращим спринтером. Це слово походить від англійського спринт – біг; хлопці англійської мови не знали, а, знаючи українське слово спритний, переробили на "спритнер". Так і казали: "Ото спритнер так спритнер!". Пилип кинувся бігти до куща. Люсі вдалось наздогнати його. Вона теж була довгонога і легенька.
Люся наздогнала прославленого "спринтера". І коли прибігли, Пилип вперше помітив, що все у Люсі незвичайне: і червоне платтячко з прямокутним вирізом для шиї, і тонкі руки, і довгі ноги, і карі очі, великі й дуже гарні. Від цього серце у Пилипа якось по-особливому, дуже неспокійно закалаталося, аж лоб заряснів від поту.
Коли почав різати тернину, підрізав і пальця.