Він же каже, що Тимоха там хазяїн. Тимоха вигнав матір, і та найняла комірчину, жила там Текля і Мася, яка дорікала і сказала, що тут жити не буде. Приїхав Антось і казав, що самі винні, знали, або бачили кого за зятя брали. Антось пішов до Тимоха і почав його питати, чого вигнав матір. Мало не побилися. Орися відповіла, що мати винна, що зятя такого знайшла, а їй чоловіка, і пішла з хати. Через декілька зайшла Галя. З того часу вона не сходила з його очей. Антось ходив у Кукілівку, але так і не зміг сказати їй нічого, а хотів сказати, що кохає. На прощання (він мусив їхати на навчання) поцілував її, бо вона йому подарувала капшук. І вони пішли своєю дорогою. В обох усе аж горіло. Коли Антось навчався, то думав про Галю, а вона – про нього.
IV
Антось уже філософ. Семінаристам діставалося за те, що палили, а Антось з капшуком не розлучався. Не палив, а жер. Навіть у класі почав. Антосьо вже вчив дітей одного підпанка. Одного разу Антось попався, коли палив люльку, його побачив інспектор. Він знову схитрував. Вибрався із класу, поки інспектора не було, зробив так, ніби запізнюється і йде з туалету. Інспектор подивився і сказав, що йде з туалету Люборацький. Подивився у журнал, а там написано, що палив у класі. Антосьо сказав, що той сам бачив, як він тільки з туалету. Інспектор пішов у клас і почав питати, чи був той у класі, а йому відповіли, що ні. Всі заздрили Антосьо, бо він мав багато друзів, оминав халепи.
V
Антосьо приїхав додому. Коли побачив Галю, поцілував у руку.
Кулинський, дрібний шляхтич, прислав старостів до Масі. Приїхало багато гостей. "У вдовиці була якась сотня карбованців на проценти. То Мася вимагала собі більше проти Теклі;
а стара хотіла Теклі більше, а Масі менше". Врешті-решт записали 300 Масі та 300 Теклі. Мати і курей дала на розвід, а Мася хотіла ще і подушки всі позабирати. Кулинський жив у лісі, то й Мася туди поїхала.
VI
Орися думала: "Чи так же Масі за ляхом, як їй за кацапом." Антосьо дивувався, чого Тимоха бояться. Після розмови з матір’ю став явно проти Тимоха. З тих пір він трохи притих. Навіть мати Антосьо інколи Тимоха їм лякала. А той почав її бити, Орися прийшла на захист, і її лупцює. Прибігла громада ї почала дивуватися, панотець і б’ється, приклад подає.
Вибили Тимоху, ще й написали, що всіх б’є, вікна потрощив. Нового попа захотіли.
VII
"Поки в Солодьках ладнали діло проти Тимоха, в Кам’янці друге склалось. В семінарії звичаєм читають списки по вакаціях".
Увечері в Люборацького у хазяїна гулянка. Коли всі прийшли в клас, інспектор і давай вилічувати (вираховувати), хто був, хто пив, хто грав, і каже: "або самі сключитесь, або посклю чаєм, ще ж списків не відсилали". Антосьо почав підбурювати, щоб іти до ректора, бо знав, що він з інспектором як кіт із собакою. І всі пішли, крім донощиків. Коли всі знову зайшли до класу, почали виганяти звідти донощиків
За колотнечею тощо Антосьо не гаразд розвідувався, чого то прийшли люди з Солодьків, а опісля за що то Тимоху затаскали в монастир, та ще й на дев’ять місяців. А Орися з того очутилась наче вдовицею. Знову в хаті Люборацької залагодилось, а Орися аж погарніла.
А Антосьо саме тоді сидів собі в Кам’янці надувшись, згадував свою Галочку і радів з іншими, що збулись Робусинського (головного донощика).
VIII
"Другий рік минав після цього, як по косовиці, на півдороги від Кам’янця до Гайсина тюпали конята в подертій бричці". Їхав старий панотець. Зустрів чоловіка. Дізнаємося, що то Робусинський, він іде, щоб стати попом десь поблизу Браславля. Робусинський поїхав зі старим, до якого вони і попрямували.
Тим часом під Солодьки підкочувався віз, на якому сидів Антоній Люборацький – "кончивший курс богословських наук". Коли приїхав у село, дізнався, що немає батюшки в селі, і його сестра Орися померла ,її вбив чоловік пляшкою, його повезли в "фурдигу" і Фоня, син Орисі, залишився без батьків. Мася з чоловіком переїхали невідомо куди, бо вона цуралася свого роду. Спитав у матері, чи ніхто не сватався до Теклі. Та сказала, що Робусинський. Антось сказав, що той гірше за Тимохи буде. На другий день Антосьо поїхав у Кукілівку. Тут сутичка між Антосем і Робусинським.
IX
Антосьо коло коханої. Поговоривши з Галею не раз та й не два про все, виїхав до Кам’янця почути списки й білет взяти і Галю опісля. Але булий інспектор, ставши ректором, черкнув Антосьо аж "вне розряда", тобто без гарантованого права обіймати посаду священика. Щоб отримати попівське місце йому треба було або в монастирі "на испытании", або консисторії також "на испытании", або женитись де архірей покаже. Антосьо вибрав консисторію. Послав листа в Кукілівку, написавши все як є, але відповіді не було. Як приїздить Робусинський – вже "під рукоположеніє", тобто для висвячення архієреєм на священика. Женився ще у Кукілівці, а висвятиться у Солодьки. Антосьо пішов до архірея. На архієрейськім хуторі був диякон, а в його сестра – погана, стара та з’їдлива. От архірей і каже: Женись на ній, то візьмеш приход, а ні – поки я тут, не надінеш ряси". І антосьо згодився. Через місяць весілля і він їде на парафію з жінкою.
Пройшло 10 літ. Їхав Ковинський і зустрів стару Люборацьку, почав питати про Антосьо. Вона сказала, що помер. На нелюбій оженився, спився. Вона його на першім році кинула. Якось приїхала Галя, привезла скрипку. Він на другий день і вмер на її руках, кажучи: "Не своєю смертю я вмираю. Мене вбила семінарія та…" Потім почала розповідати про своїх дочок, про долю Масі й Орисі. Він спитав, як ляха, чоловіка масі звали. Та відповіла, що Кулинський Геразим.
— То я ж їх обох знав; та нема вже обох: він умер, а вона зарізалась – більш того що з голоду, бо жадна була й на шматок хліба. До того ще й діти допікали її: все хапокнишкою лаяли. То вона й не витерпіла – зарізалась.
І стара померла від такої звістки, її біля корчми і поховали. Фоня залишився сам.
Автор сам розповідає, що сталося з Теклею: "у монастирі, в лісі під Немировом, постригали Теклю на старшу послушницю: злякалась світового добра, що й лиха відцуралась!"
Поховали бабу, Фоня з Ковинським поїхав до Крутих, дав йому три карбованці, бо колись украв у його дядька Антося чоботи.
Фоня тоді був у четвертім класі і сидів на тім місті, що колись було Антосевим.
У село приїхала молода попадя з панотцем, а з ним два хлопчика: то Галя, Робусинський і їх діти, дізналися, що сталося з родиною Люборацьких.