Лист був написаний почерком Люди. У ньому йшлося, що Люда в Лузанах, у лікарні.
Люда зрозуміла, що її листа не посилали батькові, а ним користалися лише як зразком почерку. А цей лист підробили, щоб заманити батька, захопити його в полон. Антон лежав непритомний. Люда обшукала кишені і знайшла радянський паспорт на ім'я Антона Антонова і ще свій лист. Люда вклала в конверт свій справжній лист, а фальшивку сховала. Коли Антон прийшов до тями, то порвав і пожмакав зубами лист, який дала Люда. Він сказав, що це лист його нареченої, і він не хоче, щоб, коли їх знайдуть і піднімуть, його прочитали. Антон не знав, що розірвав справжній лист Люди, а підробку дівчина сховала собі.
Дівчина зрозуміла, що поруч хитрий і небезпечний ворог.
Люда вирішила про всяк випадок пошукати собі зброю та оглянути приміщення командира підводного човна. Їй здавалося, що коли вона туди перебереться, то почуватиме себе безпечніше, ніж у цій каюті разом з пораненим піратом. У мертвого старшого офіцера дівчина знайшла автоматичний пістолет малого калібру. Вирішила держати його при собі. Двері командирської каюти міцно зачинялися. Вона коли завгодно могла ізолювати себе від пораненого, а також від убитих піратів.
V. Сонячний газ
Сьогодні Лузани були кінцевим пунктом рейсу "Пеная". Він приставляв сюди допоміжну партію епропівців для розчистки рейду в Лузанах. На дні було багато затонулих суден, вони заважали плавати кораблям, тому водолази їх піднімали.
Нещодавно прийшов у порт "Буревісник", здав на катер прикордонної охорони Анча і тепер навантажувався вугіллям.
До капітана порту подзвонив професор Ананьєв і розповів про плаваючий буй з прапорами. Капітан пообіцяв допомогу.
Комісар есмінця відкрив нараду щодо пошуку підводного човна. На глибині 85 метрів це важко було зробити. Для водолазів потрібна була суміш гелію з киснем, щоб застрахуватися від кесонної хвороби. Але гелію – сонячного газу – не було.
Керувати рятувальними роботами призначили Трофімова, в його розпорядження дали "Пенай".
Комісар подзвонив до Ананьєва і вони домовилися про постачання гелію для водолазів.
"Пенай" покинув Лузани і пішов у відкрите море навпростець до того місця, де лежав піратський підводний корабель. Шхуна "Колумб" підходила до Лузанів.
VI. Втрачаються надії
Люда сиділа на ліжку в абсолютній темряві, бо ліхтарик розрядився. Хотілось їсти й пити. Навпомацки знайшла бісквіти та воду. Дівчина мала в кишені сірники, але не хотіла їх засвічувати, щоб даремно не знищувати кисень. У неї боліла голова і хотілося заснути, але, можливо, то були наслідки втоми. Раптом її вразив якийсь шум і свист за дверима. Виявилось, що Антон впустив трохи стисненого повітря.
Люда відчула, що дихати стало легше, тільки в вухах якийсь легкий шум, ніби їх позакладало чимсь. Розуміє, то посилюється тиск повітря на барабанну перетинку. Кінчалася друга доба перебування під водою після аварії. Люді здавалося, що вона вже в могилі, з якої немає виходу. Думками переносилася в своє місто, в школу, на Лебединий острів до батька. Згадувала Марка і Ясю. Вона згадала мрії про наступну зиму, яку збирались утрьох, разом з Ясею, провести в місті.
Коли вона, нарешті, повернулася до дійсності, їй здалося, ніби за стіною хтось розмовляє. Дівчина почула голос з каюти Антона. Поранений розмовляв сам з собою, сміявся дико і страшно. Люда зрозуміла, що Антон збожеволів. Її охопив жах.
З надзвичайною обережністю, з своєї каюти вибирався божевільний, охоплений бажанням примусити дочку професора Ананьєва розповісти секрети батька. Люда швидко вскочила в свою каюту і зачинила двері. Лише вона посунула засув, як Антон з усієї сили наліг на двері. Почувся стукіт, а потім стогін. Божевільний вразив свої рани і впав у центральному посту під дверима, що вели до командирської каюти.
Люда пройшла до ліжка і в розпачі впала на нього.
Вона остаточно втрачала надію.
VII. Водолаз іде на глибину
На місце, де сталася аварія підводного човна, "Буревісник" прийшов уночі. З Лебединого острова взяли батони з гелієм, частину балонів з уже виготовленою газовою сумішшю для водолазів, а також запросили професора Ананьєва і двох молодих хіміків, які мусили на борту есмінця далі виготовляти цю суміш.
Мусили зачекати світанку, щоб при денному світлі виявити нафтові плями на воді і вже по них точніше визначити місцезнаходження човна.
Численні досліди над диханням водолазів показали, що під великим зовнішнім тиском людина, дихаючи гелійовим повітрям із зменшеною кількістю кисню, почуває себе значно краще, ніж коли дихає звичайним повітрям. До того ж вона може пробути на значних глибинах довше і не так легко піддається кесонній хворобі, особливо її важким формам.
Перед ранком прийшов "Пенай" з додатковою партією епропівців, з водолазним катером, кесонною камерою та різним водолазним устаткуванням. "Пенай" спинився поблизу есмінця, і негайно шлюпка з червонофлотцями протягла від корабля до пароплава телефонний провід. Капітан пароплава повідомив, що з ним є підводний металошукач.
Вирішили, не дожидаючись дня, почати обслідування морського дна з допомогою металошукача.
Першим розвідувачем став Варивода (водолазний старшина).
В цей час на місце водолазних робіт прибуває "Колумб".
VII. Стук
Вариводу спускали на дно. В цей час качальщики на помпі прискорювали роботу, щоб збільшити кількість повітря, яке посилали водолазові. Мабуть, це найважча робота – накачувати повітря водолазові на велику глибину. Цього разу справа ускладнялася ще й тим, що качали не звичайне повітря, а суміш гелію з киснем із спеціальних балонів.
Водолаз почував себе непогано й охоче дихав тим повітрям. З шістдесятиметрової глибини спускати стали повільніше. Ті, хто спускав, боялися, щоб водолаз не вдарився об грунт. На цій глибині було дуже темно. Варивода витягнув руку і ледве розглядів пальці. Ще кілька секунд, і ноги його торкнулися грунту. Довелося засвітити ліхтар і пробивати маленьким прожектором товщу води метрів на два. Після того пішов уперед.
Час од часу сповіщав у телефон, що нічого не знайшов. Хвилин через десять після блукання Варивода вперся в щось плечем. Освітив ліхтарем і побачив борт корабля.
Нарешті, обійшовши половину, оглянув стерна і зрозумів, що то підводний човен. Варивода сповістив, що знайшов човен.
Вариводі запропонували простукати стіни підводного човна, щоб довідатися, чи є в ньому ще хто живий
Водолаз почав постукувати молотком по стінах. Постукував, прислухався, але ніхто йому не відповів. Облазив уже весь човен.
Знов і знов обходив човен і все слухав та прислухався. Ні, ця стальна коробка мовчазна, як могила, нікого в ній не залишилося! Водолаз стояв під затопленою бойовою рубкою, збираючись подати сигнал, щоб підіймали нагору, коли йому здалося, ніби чує кволе дзвякання об стальну стіну човна. Не повірив сам собі, проте прислухався. З човна виразно чулося постукування. Там ще залишився хтось живий.
Водолаз вистукав азбукою Морзе запитання, у відповідь одержав кілька слів, з яких розібрав лише одно: "швидше".
Трофімов наказав Вариводі підніматися.
IX. Декомпресаційна камера
Хіба могла команда "Колумба" залишитися байдужою, коли довідалася у Лузанах, куди пішли "Буревісник" і "Пенай". Ранком "Колумб" уже стояв за двісті метрів від "Буревісника", і Марко каюком перебрався на есмінець.
На "Буревіснику" та й на "Пенаї" чимало хвилювалися, поки Варивода обслідував свою знахідку. Нарешті, коли сповістив, що почув довгождану відповідь, хвилювання зросло неймовірно. Спокійні були тільки начальник експедиції, інженер Епропу, сигнальник та черговий старшина, які цілком були зайняті спостереженнями Вариводи.
Коли переконалися, що в човні ще залишився хтось живий, інженер попросив начальника експедиції вислухати його план: на "Пенаї" є декомпресаційна камера, яка служить для лікування водолазів, коли вони слабують на кесонну хворобу. В тій камері можуть вміститися троє, навіть четверо людей. Коли водолаз після підйому з глибини відчуває напади кесонної хвороби, його вміщують в цю камеру разом з лікарем. В камеру накачують повітря під таким тиском, якому дорівнював тиск на глибині, відкіля підняли водолаза. Потім, поволі випускаючи повітря, зменшують той тиск до нормального. Камера зачиняється герметично, може витримати великий тиск, устаткована телефоном, освітленням і приймає та випускає повітря. Інженер пропонував занурити цю камеру під воду з допомогою затоплених понтонів, посадити туди лікаря та водолаза-електрозварника. Під водою водолази спрямують камеру до підводного човна, прикріплять її електрозваркою. Водолаз у камері електропилкою розпиляє отвір у човні і тим самим пустить туди свіжого повітря. Тільки таким способом можна врятувати людей, коли вони проживуть там ще кілька годин.
Трофімов погодився. Протягом двох годин готували камеру для спуску. Військовий лікар з есмінця добирав ліки та потрібний інструмент. Варивода хотів спуститися знову, хоч уже пірнав. Після короткої поради з інженером та лікарем, командир "Буревісника" погодився на пропозицію Вариводи. Тим часом на дні вже працювало два водолази, готуючи місце для приварювання камери до човна.
Наповнені водою понтони потягли декомпресаційну камеру на дно. Спуск тривав хвилин двадцять – двадцять п'ять. Це був надзвичайно відповідальний момент. Мусили спускати камеру точно за вказівками водолазів, що перебували на ґрунті.
На глибині вісімдесяти п'яти метрів почалося електрозварювання. Зачинені в камері готувалися до своєї роботи. Приблизно за годину мусило змінитися три черги водолазів-електрозварників. То був час гнітючого вичікування. Все ж Варивода за той час відпочив, а лікар зменшив тиск у камері до однієї атмосфери, тобто до нормального тиску, до якого звик людський організм.
Нарешті, зверху почувся наказ пустити електросвердло. Спершу мусили пробуравити стінку камери і палубу підводного човна, щоб пустити туди свіжого повітря і перевірити, чи нема там води. Коли б у свердловину вдарив струмінь води, Варивода зумів би швидко заварити маленьку дірку. Стінку камери просвердлили дуже легко, але не так було з човном. Міцна сталь просвердлювалась повільно. Коли свердловина була готова, з неї вдарило важке повітря.