Сльози мерця
Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її, але капітан "Каймана" в присутності есмінця на це не зважився. Пароплав почав відходити ліворуч, зменшуючи швидкість.
Командир піратського підводного човна пустив останню кулю собі в голову. Пірат стріляв так, щоб упасти за борт і потонути разом з документами. Юнга стрибнув за ним. Шлюпка стала поруч "Колумба". Червоноармійці зловили Анча. Один червонофлотець залишився біля Анча, а другий звернув увагу на Левка. Із шлюпки на шхуну перескакували інші. Трофімова хвилювало те, що Марко довго не випливає на поверхню.
Минуло принаймні більше як хвилина, поки з води показалася голова юнги, який кликав на допомогу, бо мав спутані ноги.
Хлопець витягнув труп, з яким були папери. Документи, які пірат хотів знищити назавжди, не встигли навіть намокнути.
Пароплав "Кайман" повільно одходив. Раптом Марко скочив із шлюпки на борт "Колумба" і побачив на кормі "Каймана" "одноокого" матроса.
На шхуні червонофлотці допомогли очуняти Левкові.
Есмінець уже зупинився, зробив поворот і повільним ходом повертався до шхуни. Тим часом на "Колумбі" червонофлотці пробували відчинити двері в рубку, де мали бути мертвий Андрій та важкопоранений шкіпер.
Майже одночасно з цим над "Колумбом" стих гуркіт літака, і "Розвідувач риби" зробив посадку, біжучи по хвилях до шхуни та намагаючись випередити есмінець.
Мати зустріла нарешті Марка. Яся кинулась до Левка. Він схопив її і високо підняв у повітрі. Анча перевели під варту на корабель.
У рубці знайшли Стаха Очерета. Рану Очеретові було непогано перев'язано. Він розплющив очі й ледве чутно подякував, коли йому дали пити. Поруч були пляшки з-під ситра та пива. Лікар здивувався, що у важкопораненого вистачило сили самому перев'язатися й повитягати корки з пляшок. У Андрія голова була загорнута у шмат старої парусини. Його винесли абсолютно нерухомого. Лікар сказав, що він мертвий. Дід Махтей узяв тютюну і підніс його до носа Андрія. Той чхнув. Марко зрозумів поведінку Андрія Камбали, почав трясти його і кричав, що піратів уже нема, усі свої. Нарешті Андрій Камбала розплющив очі.
XIII. Плями на воді
В Андрія з ран виявилось лише прострелене вухо. Стерновий чесно признався, що, вдавав мертвого. У рубці роздивився, що там, крім нього та пораненого шкіпера, нікого немає. Тоді вирішив замкнутися залізним ломом. Андрій доглядав Стаха. Той марив і просив води, але замість води в рубці знайшлося кілька пляшок з ситром та пивом. Андрій напував пораненого ситром, а сам підживлявся пивом. За дбалий догляд за шкіпером йому простили боягузтво.
"Буревісник" виконав своє завдання. Шхуну взяли на буксир. "Розвідувач риби" полетів на маяк і дав звістку батькові про врятування сина. Мати й дід теж приєдналися до нього.
До командира есмінця привели Анча. На запитання, хто він такий, відкіля і чому напав на шхуну, шпигун рішуче відмовився відповідати.
Коли Анч виходив від командира, до нього підійшли Марко та Яся. Юнга спитав, де Люда. Шпигун мовчав.
Команда "Буревісника" запевняла, що підводний човен потоплено. Це підтверджувала також втеча командира-пірата й шпигуна. Мабуть, лише ці двоє врятувалися.
Схилившись над бортом, задумливо дивився в море Марко. Він думав про Люду, і жаль стискав йому серце. На плече Марка лягла маленька рука. Він підвів голову, Яся показувала йому на море. На поверхні води плавали масні блискучі плями, ніби тут хтось розілляв нафту. Швидко все з'ясувалось. На думку Трофімова, тут загинув підводний човен. З його пошкоджених цистерн на поверхню спливала нафта. Трофімов сказав, що підводний човен витягнуть не скоро.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Частина 4
І. Живцем поховані
За сотню кілометрів від Лебединого острова на глибині вісімдесят п'ять метрів лежав підводний човен. З прогнутого борту тоненьким струмком спливає вгору нафта.
Між бойовою рубкою та Центральним постом управління, в маленькій каюті, відбувалася тиха розмова. Розмовляв поранений моряк і світловолоса дівчина років сімнадцяти з мигдалевидними зеленими очима.
Дівчина та була Люда Ананьєва, а на койці лежав поранений звіром пірат. Вже минуло багато часу з моменту, як підводний човен остаточно спинився, а його командир разом з Анчем, скориставшись рятівними масками, викинулись на поверхню.
Люді і піратові було ясно, що їх разом з тими, хто перебував у інших приміщеннях корабля, залишили вмирати на морській глибині. Ніхто не прийде їм на допомогу, про них навіть нікого не повідомлять. Про це свідчило два трупи в центральному посту управління. Командир підводного човна і шпигун турбувалися лише про себе.
Люда розуміла, що вибратись відціля без спеціальних приладів або сторонньої допомоги неможливо. Пірата звали Антон, він був помічником Анча. Антон сказав, що водолази на таку глибину не спускаються. Та й повітря тут скоро закінчиться. Люда пам'ятала, що є ще аварійний буй, його можна звідсіля викинути і сповістити про себе. Антон сказав, що це їх може врятувати. В каюті було темно. Антон мав сірники, але вони зменшували кількість кисню в повітрі.
У кишені вбитого старшого офіцера Люда знайшла ліхтарик.
Дівчина знайшла в столику папір, ручку і написала записку про те, що підводний човен затонув, командир і Анч втекли, є інші люди на човні, але зв'язок з ними утрачено, запас повітря обмежений. Це вона прочитала Антонові, а не прочитала решти: як Люду захопили пірати, як допитували про торіаніт, про пораненого пірата Антона.
Люда вийшла в пост центрального управління і знайшла буй та шахту, якою його викидають. Туди вклала записку. Дівчині вдалося випустити буй.
Почалося гнітюче чекання. Люда і Антон не знали, що через деякий час над морем пронісся шквал, зірвав їхній буй і поніс його спочатку на північ, а потім на схід.
Люда легко обчислила, що повітря вистачить на чотири доби. Але повітря в підводному човні було вже зіпсоване. Не так давно тут перебувало шестеро людей. Тому повітря могло вистачити і на дві доби. Можливо, їм доведеться пускати сюди стиснене повітря з балонів. Так можна було збільшити кількість кисню, але одночасно в приміщенні збільшився б і атмосферний тиск, а це загрожувало їм загибеллю від кисневої хвороби.
Харчів вистачало, але погано було з водою. Поранений заснув. Люда дрімала, але її збудив настирливий дзвінок у посту центрального управління. Люда пройшла до телефону.
II. Новий шкіпер
Марко, Яся, Левко і Андрій розповідали усім про свої пригоди. Найбільше слухав, розпитував і сам розповідав Грицько – брат Марка.
"Буревісник" пішов у Лузани з пораненим Стахом і піратом Анчем.
Андрій Камбала ночував на шхуні один. Марко спав дома, на маяку. Левко у висілку, в хаті своїх батьків.
Зранку на шхуну прийшли Марко, Левко і Яся. Андрій сказав, що Стах повернеться не раніш зими. Марко повідомив, що на навчання поки що не поїде. Андрій зрадів і обійняв Марка. Левко та Андрій запропонували Маркові стати шкіпером "Колумба". Яся попросилася бути юнгою замість Марка.
За десять хвилин "Колумб" залишив Соколину бухту. Шхуна йшла під мотором і парусом, приладнаним до обламаної щогли. Всі взялися до своєї роботи. Юнга готував біля рубки сніданок. Юний шкіпер стояв на носі шхуни.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
III. Маленький бігун
На Торіанітовому горбі робота не припинялася і на хвилину. За кілька днів професор Ананьєв постарів, голова стала майже біла. Він ходив згорбившись, спирався на палицю. Проте так само, як і раніш, багато працював, було одержано перший гелій, що зберігався в металевих і скляних балонах. Хоча цінне обладнання, закуплене в Америці, загинуло разом з "Антопулосом" на дні моря, але один з радянських заводів узявся у рекордно короткий строк виготовити необхідне устаткування.
Ананьєв остаточно довідався про загибель своєї дочки разом з піратським підводним човном. Бачив юнгу Марка та Ясю Знайду і вислухав, що вони говорили про Люду. На його прохання капітан-лейтенант Трофімов влаштував йому побачення з Анчем, але шпигун відмовився відповідати хоча б на одне запитання.
Одного дня до професора прибіг Грицько – брат Марка. Ноги в нього були подряпані, одна штанина роздерта, обличчя червоне, очі блищали радістю. Він добіг до професора і звалився з ніг. Встиг викрикнути, що несуть лист від Люди.
IV. Час уповільнював свій біг
Люда зняла телефонну трубку. Дзвонили з якоїсь частини човна і говорили, що старший механік знепритомнів, бо не вистачає повітря. Люда сказала, що човен тепер належить Радянському Союзу, а капітан – вона.
Потім Люда сказала Антонові, що він має підписати акт про здачу підводного човна Люді. Дівчина почала складати документ, який вважала необхідним залишити тут. Зверху поставила число, місяць, рік, а далі написала, що цей човен затонув через атаку бомбами. Люда продовжувала писати. Вона виклала історію захоплення підводним човном полонених у бухті Лебединого острова, описала допити, поведінку її товаришів, занотувала все, що пам'ятала з розмов між командиром підводного човна і Анчем та іншими піратами, коли ті розмовляли при ній.
Люда розписалася і простягла папір та ручку пораненому. Антон відмовився підписати цей акт, але коли дівчина згадала про наслідки, які можуть бути в разі їхнього врятування Епропом, він неохоче й досить нерозбірливо розписався.
В посту центрального управління знов подзвонив телефон. Люда вже впевнено, майже не присвічуючи ліхтарем, пройшла до телефону, зняла трубку і спитала, хто дзвонить. Хтось пошепки сказав, що дзвонить з торпедного відділу в кормі човна. Там було троє людей. Люда сказала їм, що вона командир човна, представник Радянського Союзу. А їхній командир втік. Дівчина почула в телефон два револьверних постріли, що тріснули невдовзі один за одним. Двоє піратів застрелилися. У третього, очевидно, не вистачало на це сили волі.
Дівчина повернулася в каюту, але нічого не сказала пораненому про трагедію, яка відбулася у торпедному відділі. Погасила ліхтар. Люда запитала Антона, хто його поранив. Він розповів про хижаків. А потім попросив подати йому з кишені куртки конверт.
Дівчина знайшла лист і помітила, що він адресований її батькові.