Наглядати за роботою двох чоловік загарбникам було зручно, але вони також розуміли, що довіряти полоненим не можна. Мотористові зв'язали ноги. Марка поки що не в'язали. Рибу викинули, щоб швидше пливти. Згодом Маркові спутали ноги, як коневі. Сонце зайшло, і загарбники відчули полегшення, бо в темряві відчували себе в повній безпеці. Анч не заходив до маленької рубки, мабуть, не бажаючи перебувати в товаристві мертвого та тяжко пораненого. Хоч Марко знав, що Андрій майже неушкоджений. Шість-сім годин залишалося до того місця, де передбачали зустрітися з пароплавом-базою.
Марко діждався, коли Анч наблизився до нього і спитав, де Люда. Той не відповів.
Темрява обгортала море. Пірат-командир майже кожні десять хвилин зазирав до Левка, щоб перевірити, як працює мотор, і чи не кожні п'ять хвилин звіряв, чи правильно Марко держить стерно.
Левко просив Анча дозволити піти до Стаха і Андрія. Анч хотів відкрити двері до рубки, але вони були зачинені. Андрій там зачинився. Рубка була зроблена з товстих дубових десятисантиметрових дощок у два шари. Але пірати, врешті, могли розстріляти Андрія, коли не через стіну, то через двері або крізь ілюмінатор. Пірат-командир підійшов до дверей, щоб і собі впевнитись, що вони замкнені зсередини, пошарпав, а потім узяв тоненький металевий трос і почав міцно зав'язувати двері зовні.
Юнга не розумів, чому пірати не стріляють. А пірати не стріляли тому, що після завзятого обстрілу Ясі Знайди у їх револьверах залишалося лише по одному заряду. Вони берегли патрони.
V. Відро на хвилях
Захоплена піратами шхуна швидко пішла на південь. На тому місці, де сталась ця подія, залишилося тільки відро. Поки "Колумб" стояв на місці, воно теж не рухалось, а як тільки відплив, відро теж попливло, але в протилежний бік. Це була Яся.
Тепер, коли дівчинка опинилась сама серед моря, не маючи під рукою нічого, крім незручного й ненадійного відра, вона розгубилася. Вона не знала, де саме берег. Зрештою попливла, тримаючи напрям так, щоб сонце на заході було по лівий бік. Коли б вона знала, що в цьому напрямі доведеться пливти сто двадцять кілометрів до берега! Сонце торкнулось обрію, коли Яся перевернулась на спину, щоб відпочити. Втома від попередніх пригод ще давала себе почувати, і дівчинка знала, що сили в неї тепер менше, ніж три дні тому, через те мусила її берегти. Аж коли на небі висипали зірки і серед них вона впізнала маленьку Полярну зірку, тоді попливла з певністю, що тепер має точний орієнтир і не зіб'ється з прямої лінії.
VI. Шквал
Шквал захопив "Колумб" зненацька. Єдиний, хто міг заздалегідь передбачити зміну погоди, Стах Очерет, – лежав важкопоранений у замкненій рубці. І нікому, крім, можливо, Андрія Камбали, не було відомо, чи шкіпер ще живий. Але раніше, ніж "Колумб" потрапив у шквал, сталася подія, яка затримала рух шхуни. Левко, користуючись темрявою, зумів непомітно для загарбників щось пошкодити в моторі, і він став стукотіти та давати перебої. Левко збрехав, що мотор треба прочистити. Моторист дістав наказ негайно чистити мотор. Анч лаявся, що пірат одразу сам не сів за мотор, і тепер примусив свого командира стояти над мотористом і стежити за роботою та одночасно нагадувати йому, що револьвер близько від його голови. На деякий час замість пірата-командира над Левком став Анч, а пірат заходився підіймати на шхуні паруси, бо хотів скористатися легесеньким, майже попутним вітром, щоб збільшити хід.
Анч підійшов до рубки і, припавши вухом до дверей, став прислухатися. Хвилин зо дві він нічого не чув. Шпигуна хвилювала поведінка важкопораненого, що зумів міцно замкнутися. Нарешті, шпигун почув у рубці шарудіння: хтось там рухався і, мабуть, шепотів, але через грубі двері розібрати не можна було. Потім долетів стогін. Анча це стривожило. А що, коли другий рибалка не вбитий, а теж поранений? Це ускладнювало справу, проте більше з рубки не донеслося жодного звуку.
Шквал налетів з південно-західним вітром таким поривом, що загрожував перевернути "Колумб". Пірат кинувся спускати парус, але зробив це не досить вправно, і Марко, що мало не полетів за борт, послав йому кілька лайок і порад. Шхуна пішла перемінним курсом, все ж пливучи в попередньому напрямі, який пірати вказали стерновому. Левко надзвичайно старався і, здавалося, мав намір завоювати цілковите довір'я піратів. Звичайно, ні рудий, ні Анч не йняли віри йому ні на гріш, але впевнилися, що на моториста впливав страх, і тому поводилися з ним ще суворіше. Іноді Левко скоса позирав на того, хто стояв ближче, міркуючи, як би несподіваним ударом звалити і вирвати револьвер. Левко тим часом "відремонтував" мотор так, що шхуна мала зменшити хід майже наполовину. Шхуну гойдало все дужче. Хвиля більшала й заливала палубу. Нарешті, сипнула злива. Ударив грім. Чорна пітьма обгорнула розбурхане море и легеньку шхуну, що гойдалась на хвилях, наче іграшка.
Скориставшись тим, що рудий пірат тепер майже не поглядав на компас і не звіряв курсу, Марко поволі повернув шхуну й повів її не менш як на 90 градусів уліво, тобто впоперек вказаного йому курсу. З кожним поривом вітру "Колумб" все віддалявся й віддалявся від мети загарбників.
Вибух грому стався над самим вухом, верх щогли обломився і, охоплений полум'ям, впав у море, не зробивши ніякої шкоди шхуні.
До Левка знов підійшов Анч, і тепер моторист мусив пускати мотор. Додержуючись вказівок компаса, шхуна пішла попереднім курсом, але визначити, куди саме вона прямує, можна було тільки тоді, коли на небі з'являться зірки. Між північчю і ранком небо знов зазоріло, тоді пірат-командир узявся старанно обчислювати місцезнаходження "Колумба". Він довго з цим морочився, бо наслідки обчислень йому все здавались помилковими. Виходило, що, незважаючи на всі зусилля йти повною швидкістю на південь, шквал одніс їх назад, майже до Лебединого острова. В темряві то спалахував, то згасав вогник маяка на Лебединому острові. Свій рідний маяк впізнали обидва полонені. Марко від хвилювання ледве тримав стерно. Там, на маяку, в цей час перебували найближчі йому люди.
VII. Самітний плавець
Маяк наче закликав своїм білим вогнем. Так принаймні здавалося одному самітному плавцеві в морі, що жадібно стежив за тими вогнями. Часом плавець потрапляв у провалля між хвилями, або вода заливала йому очі, і він кілька хвилин не бачив маяка. Після грози в повітрі стало холодніше, похолоднішала й вода. Плавець відчував, як застигало його тіло, а разом з тим меншали і сили. Руки від утоми боліли, пальці на ногах позводило, все частіше удар хвилі припадав в обличчя і, неспроможний підіймати голову, плавець напивався гірко-солоної води. Цей плавець – Яся.
В цей час на маяку вже три дні не спали. Дмитро Завірюха думав про зниклого сина. В кімнаті маленького будиночка так само закам'яніло сиділа Маркова мати й непорушно дивилась на двері. На ліжку спав Грицько. Тепер його забрали додому від сестри з Соколиного висілка.
Діда Махтея в кімнаті не було. Старий пішов над берегом, слухаючи, як у непроглядній темряві гуде прибій, і старечі губи шепотіли прокляття невідомим убивцям. Дід Махтей не вмів плакати. І тепер протягом трьох день жодна сльозинка не блиснула на його очах, але серце йому розривалося від туги. Жорстоке моряцьке життя навчило Махтея стримувати сльози, але замість того вибухати страшними прокляттями.
Старий все ходив і ходив. І раптом поблизу почувся наче стогін. Щось темне виповзало з прибійної хвилі на берег. Це була людина. В темряві дід міг сказати про врятованого, що то підліток. Махтей підняв його й поніс до хатини. Ноша була дуже легка. Пронісши сотню кроків, старий не відчував втоми і, здавалося, міг би нести так до самого Соколиного.
Коли старий увійшов до хати, дочка скочила з свого місця й кинулась до нього, наче сподіваючись побачити на його руках свого сина. Але то не був її син. Це була дівчинка.
Невідома розплющила очі, подивилась навкруги нічого не розуміючим зором і знов закрила їх. Її роздягли й поклали на ліжко. Грицько впізнав, що це Яся Знайда, що зникла разом з Марком та Людою.
Значить, ця дівчинка, що лежала непритомна перед ними, могла б відкрити таємницю, куди зникли Марко й Люда. Яся прошепотіла, що пірати захопили "Колумба", вбили Стаха і Андрія, залишилися Левко й Марко.
VIII. "Кайман"
Один пароплав замість весь час іти одним курсом, прямуючи у певний порт, тричі на день змінював свій курс, а вночі, коли не стояв на місці, то міняв напрям щогодини. Один раз на добу, в певний час, завжди опинявся на однім і тім самім місці. Це був "Кайман". Він мав підроблені документи. Згідно з одними ішов з півдня на північ, згідно з другими – із сходу на захід, а треті й четверті вказували на цілком протилежні напрямки.
Старший помічник весь час сидів у радіорубці. Капітан поводився з ним винятково ввічливо, іноді навіть запобігливо, а той не завжди відповідав капітанові тим самим. Коли б хтось із команди "Колумба", за винятком Стаха Очерета, опинився на хвилинку на цьому знайомому їм по колишньому одвідуванню Лузанів пароплаві, то в старшому помічникові він одразу пізнав би моряка з перев'язаним оком, якого зустрічав у кавказькому ресторані, хоч той був тепер і без пов'язки.
Це був морський агент тієї самої служби, що й Анч, а пароплав "Кайман" – плавучою базою піратського підводного човна.
Секретна служба дала завдання викрасти професора Ананьєва і повертатися додому. Від підводного човна не було ніяких звісток. Тим часом радіостанція "Каймана" перехопила звістку про врятування команди "Антопулоса". Трохи пізніше радист підслухав розмову інших станцій про загибель грецького пароплава. Виходило, ніби моряки потопленого пароплава майже впевнені, що причиною вибуху була торпеда, випущена невідомо ким.
Де перебуває підводний човен, чому він не відповідає на подавані йому гасла? Цим непокоївся помічник капітана "Каймана".
"Кайман" усе чекав на підводний човен, якого не було. Пароплав продовжував крутитись навколо умовленого місця. Незабаром з борту "Каймана" в повітрі на обрії помітили крапку. Над морем з'явився літак.
IX. Гонитва
До "Буревісника" перед ранком приплив човен, на якому був дід Махтей. Його відразу повели до капітана.