Зброєносець сказав, що їм краще десь заховатись, бо вершник, з яким бився його пан, може сповістити про цю пригоду Святе Братство. Дон Кіхот заспокоїв його, бо він ніде не читав, щоб мандрівного рицаря судили, скільки б він не вчинив убивств.
З вуха дон Кіхота точилася кров, і він почав розповідати про рецепт бальзаму, яким можна вилікувати навіть розрубану пополам людину. Дон Кіхот зняв з голови шолом і побачив, що він розбитий. Це засмутило рицаря, але він вирішив, що здобуде такий же шолом у битві з яким-небудь іншим рицарем.
Через деякий час вони сіли поїсти, а потім вирушили у пошуках замку, де можна б було переночувати та приготувати бальзам. Друзі замість замку натрапили на халупу козопасів, де змушені були заночувати.
Переночувавши в хатині козопасів, дон Кіхот та його зброєносець заглибились у ліс, а потім опинилися на лузі. Коли вони снідали, на луг вийшов пастися табун галісійських коней, яких доглядали погоничі з Янгуеса. Росінантові захотілося порозважатися з цими кіньми. Тоді погоничі табуна кинулись на Росінанта і побили так, що той звалився ледве живий на землю. Дон Кіхот і Санчо, побачивши це, кинулись на янгуесців. Янкуесців було багато, тому вони сильно побили гідальго і його зброєносця. Перший опам'ятався Санчо, коли янгуесці вже втекли. Він попросив дон Кіхота дати йому лікувального бальзаму, але у пана його не було. Дон Кіхот вважав, що не треба було такому рицарю як він битися з людьми, які не мають рицарського звання, а на майбутнє рицар вирішив, що з простим людом буде битися тільки Санчо Панса. На це Санчо відповів, що він взагалі не збирається більше ні з ким зв'язуватися.
Побиті гідальго і зброєносець натрапили на корчму, хоч дону Кіхоту вона здавалася замком. Санчо розповів корчмареві, що дон Кіхот упав зіскелі. Корчмариха була зроду жаліслива, тому звеліла своїй дочці й служниці допомагати й лікувати дон Кіхота. Дон Кіхот дякував жінці корчмаря і казав, що та може вважати себе щасливою, бо дала пристановище в замку такій людині як він. Господарка, дочка і служниця здивовано слухали мандрівного рицаря і мало розуміли його слова.
Вночі дон Кіхот попросив Санчо принести оцту, вина, солі та розмарину, щоб сьогодні ж зробити лікувальний бальзам. Санчо, у якого боліли всі кістки, через силу встав і пішов виконувати наказ пана. Корчмар дав усе, Санчо відніс дону Кіхоту, і той зварив бальзам. Рицар випив не менш як пів літра, йому стало погано, згодом він заснув.
Проспавши понад три години, дон Кіхот прокинувся бадьорий і почував себе цілком здоровим. Санчо Панса випив решту бальзаму і потім стільки разів падав непритомний, що здавалося, ніби прийшла вже його остання година. Дон Кіхот, побачивши це, вирішив, що це сталося тому, що Санчо не був висвячений у рицарі. Друзі почали збиратися в дорогу, але корчмар почав вимагати гроші за ночівлю. Дон Кіхот сказав, що платити не буде, бо мандрівні рицарі ніколи не платять ні за ночівлю, ні за інше. Корчмар вирішив покарати Санчо Пансу: чотири чесальники вовни з Сеговії, троє галкарів з Кордови і два пройдисвіти з Севільї, які на той час були у корчмі, зняли Санчо з осла, поклали на ковдру і почали підкидати його вгору. Дон Кіхот хотів допомогти другові, але не міг злізти з коня, бо був дуже кволий.
Потім нападники Санчо посадили його на осла й загорнули в плащ. Жаліслива служниця дала Санчо випити вина, і той поїхав, дуже задоволений, що нічого не заплатив. Щоправда, у корчмаря лишилась його торбинка, але схвильований Санчо навіть не помітив того.
Коли Санчо під'їхав до свого пана, гідальго присягався своїм званням, що коли б йому пощастило злізти з коня, то він помстився б за товариша. Санчо говорив, що їхні пригоди врешті-решт приведуть їх до біди, але дон Кіхот вірив у користь рицарських мандрів і примушував Санчо терпіти.
На шляху вони побачили велику куряву, і дон Кіхот вирішив, що це скаче величезне військо. Насправді куряву зняли дві великі отари овець та баранів, що наближалися з обох країв шляху. Дон Кіхот і Санчо Панса злізли на горбок, і гідальго почав розповідати про багатьох рицарів обох армій, яких він бачив у своїй уяві, описавши їх зброю, девізи та інші прикмети. Санчо Панса сказав, що нікого не бачить і нічого не чує, окрім бекання овечок. Дон Кіхот урізався в середину отари й почав штрикати овець списом. Чабани кричали не робити цього, а потім почали кидати у дон Кіхота каміння. Рицарю зламали два ребра, вибили кілька зубів та покалічили два пальці на руці. Почувши страшенний біль, дон Кіхот витяг пляшку і випив цілющого бальзаму, який він зробив у корчмі. Рицар не втримався на коні і впав. Чабани думали, що вбили його, швидко зігнали докупи свої отари й зникли. Через деякий час дон Кіхот попросив зброєносця подивитися, скількох зубів у нього бракує. Саме в цей час, коли Санчо рахував зуби, бальзам подіяв на шлунок пана, і він обблював зброєносця. Санчо відповідно стало теж погано і його знудило прямо на дон Кіхота. Зброєносець прокляв себе і вирішив покинути свого пана й повернутися додому, та дон Кіхот переконав Санчо, що неможливо, щоб лихо тривало занадто довго, отже скоро стане краще. Дізнавшись, що їх торбинки зникли, дон Кіхот засумував, бо дуже хотів їсти. Друзі вирішили поїхати пошукати помешкання, де можна було відпочити і поїсти.
Дон Кіхот і Санчо переночували в корчмі і на другий день, узявши запас харчів, поїхали далі. Незабаром дон Кіхот побачив вершника, що мав на голові щось блискуче. Рицарю вбачався вершник, кінь, шолом. Насправді ж то був цирульник, який, прикриваючи свій новий бриль від дощу, одяг на голову добре вичищений таз. Дон Кіхот накинувся на цирульника, той злякався і втік, залишивши таз. Ідальго звелів Санчо піднести "шолом", а той, узявши його в руки, сказав, що це звичайний таз і коштує зовсім недорого. Наш рицар одразу надів таз на голову. У першому ж селі він планував знайти коваля, який би виправив таз на шолом. Цирульник залишив і свого осла, але друзі не забрали його, Санчо лише поміняв збрую: забрав з осла цирульника і почепив її на свого.
Вони поїхали далі і побачили чоловік з дванадцять, зв'язаних великим залізним ланцюгом. Поруч них їхало два вершники, озброєні рушницями, а двоє йшли пішки, з мечами та шпагами. Санчо Панса сказав, що то каторжники. Дон Кіхот вирішив, що потрібно допомогти бідним каторжникам. Конвойні розповіли, про злочини кількох засуджених. Один заарештований, Хінес де Пасамонте, почав сперечатися з комісаром. Той хотів ударити його жезлом, але дон Кіхот став між ними і попросив не ображати галерника. Порозмірковувавши, наш рицар вирішив допомогти тим, хто цього потребує та кого пригноблюють володарі світу цього. Він попросив відпустити засуджених, а коли йому відмовили, кинувся на комісара. На допомогу дон Кіхоту приспіли галерники, які, скориставшись випадком, розірвали ланцюги і визволились. Незабаром на бойовищі не лишилося жодного конвойного, бо вони втекли.
Санчо Панса вважав, що треба сховатися в горах, що були неподалік. Дон Кіхот погодився, але перед від'їздом покликав галерників. Він попросив їх на подяку за визволення сходити в ланцюгах до сеньйори Дульсінеї і розповісти їй про Рицаря Сумного Образу (так він назвав себе) та цю пригоду. Відповідаючи за всіх, Хінес де Пасамонте сказав, що це є неможливим, бо їх може зловити Святе Братство. Дон Кіхот почав лаяти каторжників. А Пасамонте почав зі своїми товаришами кидати у дон Кіхота каміння. Гідальго упав на землю, його побили тазом, зняли з рицаря кафтан, а у Санчо одібрали плащ і втекли. Тоді дон Кіхот вирішив, що ніколи більше не робитиме добро негідникам й використає цей досвід надалі. Санчо ж попросив пана скоріше поїхати в гори, бо Святе Братство не дуже церемониться з рицарями.
У горах Санчо вирішив Санчо перейти всю Сієрра-Морену й переховатися кілька днів у Пізі або Альмодоварі дель Кампо. Шахрай і злодій Хінес де Пасамонте теж переховувався в тих горах. Він непомітно вистежив нашого рицаря й зброєносця, зачекав поки вони поснуть і вкрав осла Санчо Панси. Довелося зброєносцеві йти пішки.
Друзі знайшли сідельну подушку, до якої був прив'язаний чемодан. У чемодані виявилася білизна, гроші та розкішна розписна книжка. Дон Кіхот взяв книжку собі, а гроші віддав Санчові. Рицар висловив думку, що цими горами, мабуть, проходив якийсь подорожній, на якого напали й убили розбійники. Дон Кіхот розгорнув записну книжечку і знайшов у ній вірші та кілька листів.
На вершині одного горбка вони побачили чоловіка, який надзвичайно спритно стрибав між кущами з прискалка на прискалок. Чоловік здавався голим, з густою, чорною бородою, з довгим скуйовдженим волоссям. І дон Кіхот вирішив знайти цю людину, бо вважав її господарем сідла й чемодана. Вони разом об'їхали частину гори і натрапили на мертвого мула. Оглядаючи мула, рицар і зброєносець почули посвист і з боку побачили черідку кіз, а слідом за козами на вершині гори з'явився й козопас. Пастух сказав, що цей мул лежить у яру вже пів року. Він розповів, що пів року тому до чабанської халупи під'їхав на цьому мулі, якого знайшов дон Кіхот, юнак з чемоданом та сідлом, вже знайомими нашому рицарю. Він запитав, де в цих горах найвідлюдніше місце і поїхав. Згодом цей божевільний викрав їжу у пастухів і ще й побив їх.
Дон Кіхот ще більше захотів дізнатися, хто той нещасний, і ще раз вирішив шукати його по всіх горах. Та юнак сам знайшов їх. Дон Кіхот попросив його розповісти про причини, які примушують його проводити таке незвичайне життя. Юнака нагодували, і він запросив дона Кіхота, Санчо й козопаса піти слідом за ним. Вони вийшли на пасовище, де сіли і почали слухати розповідь юнака.
Звали хлопця Карденіо, а батьківщиною його було одне з найкращих міст Андалузії. Походив Карденіо із знатного роду. У тім самім місті жила й Люсінда, яку він дуже кохав. Їхні батьки домовилися одружити дітей, але згодом юнака відправили до герцога Рікардо, одного з найзначніших грандів у Іспанії. Рікардо хотів, щоб Карденіо був за товариша його сину. Карденіо попрощався з коханою і поїхав. Карденіо став гарним товаришем Фернандо – сина герцога. Одного разу дон Фернандо висловив бажання з'їздити у гості до Карденіо.