Це мадемуазель де ла Моль. Її вчинок зворушує юнака. Йому знов здається, що він кохає королеву. Матильда розповідає, як їй вдалося добитися побачення: вона зізналася секретареві, що є дружиною Жульєна, і назвала своє ім'я. Мадемуазель захоплена вчинком Жульєна: він здається їй схожим на Боніфація де ла Моля.
Матильда намагається зробити все можливе, щоб врятувати Жульєна. А той жорстоко докоряє собі за це і кається в тому, що замахнувся на життя пані де Реналь. Жульєн відчуває, що кохає пані де Реналь, як і раніше.
Усі в Безансоні тільки й говорять про майбутній процес. Пані де Реналь уже майже одужала. Вона приїжджає в Безансон і власноручно пише кожному з тридцяти шести присяжних листи, в яких просить виправдати Жульєна.
Настає день суду. Жульєн бере останнє слово і не просить ніякої милості, визнає, що вчинив замах на життя жінки, що гідна найглибшої пошани, яка для нього була майже матір'ю. Жульєн говорить, що його найбільший злочин у тому, що він насмілився проникнути в середовище, яке мовою чванливих багатіїв зветься вищим товариством. Судять його люди не рівні йому, не селяни, а тільки обурені буржуа; тому він не сподівається на виправдання і готовий умерти.
Барон де Вально оголошує рішення присяжних: Жульєн Сорель винний у вбивстві, і в убивстві з наперед обдуманим наміром. Це рішення тягло за собою смертну кару, і вирок був негайно оголошений.
Жульєна поміщають в камеру смертників. Він думає про пані де Реналь, яка вже ніколи не дізнається, що лише одну її він любив по-справжньому,
Вранці приходить Матильда, просить його підписати апеляцію, але він категорично відмовляється. Згодом до Жульєна приходить пані де Реналь. Нарешті він має змогу висловити свої почуття цій святій жінці, попросити пробачення за свій безумний вчинок. Вони обоє, раз у раз перебиваючи одне одного, розповідають про все, що відбулося з ними. Листа, написаного панові де ла Молю, склав духівник пані де Реналь, а вона його лише переписала. Ніколи ще Жульєн не кохав її так безмежно.
Пані де Реналь приїжджає до Жульєна щодня. Це доходить до її чоловіка, і через три дні він присилає по неї карету з категоричним наказом негайно повернутися у Вер'єр. Дізнавшись про те, що пані де Реналь змушена покинути Безансон, Жульєн перебуває у пригніченому настрої. Прихід Матильди лише дратує його.
Наступного дня Жульєна відвідує батько. Старий сивоволосий тесляр докоряє синові. Юнак мучиться тим, що навіть перед смертю не відчуває ні поваги, ні любові до батька. Щоб якось перервати нескінченний потік докорів батька, Жульєн раптом каже, що має заощадження. Старий тесляр тремтить від жадібності, боячись проґавити ці гроші.
Пані де Реналь повертається до Жульєна. Матильда мало не божеволіє з ревнощів. Вона отримує звістку про смерть маркіза де Круазнуа. У Парижі ходили чутки про зникнення Матильди. Пан де Тале дозволив собі висловити деякі образливі припущення з цього приводу. Маркіз де Круазнуа викликав його на дуель і загинув, не доживши й до двадцяти чотирьох років. Ця смерть справляє на Жульєна болісне враження. Він просить Матильду вийти заміж за пана де Люза.
Напередодні страти Жульєн примушує пані де Реналь заприсягтися, що вона житиме й доглядатиме сина Матильди. А з Фуке домовляється, що друг поховає його в маленькому гроті на вершині над Вер'єром.
Після страти Жульєна ховають в гроті, як він і просив. Двадцять священиків служать заупокійну месу, а Матильда наказує кинути в натовп, що зібрався на горі, кілька тисяч п'ятифранкових монет. Потім вона власноруч ховає голову свого коханого в гроті.
Пані де Реналь через три дні після страти Жульєна помирає, обнімаючи своїх дітей.