Поки собака тримав лиса, Нільс схопив ошийник, просунув одним кінцем під черево Смірре і клацнув замком. Так лис опинився на ланцюгу.
Нільс пішов на кінець села і почув гусячий крик. Мартін спустився на землю і став перед Нільсом, як вірний кінь. Гусак розповів, що голуб, дрізд і шпак переказали гусям про лихо, яке трапилося з Нільсом. Хлопець похвалився, що посадив Смірре на ланцюг. Нільс забрався на Мартіна, і вони полетіли до зграї. Гуси вирушили в дорогу і раділи, що Нільс позбувся лиса. Навіть стара Акка Кебнекайсе кружляла і кричала на радощах разом зі всіма.
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ. БРОНЗОВИЙ І ДЕРЕВ'ЯНИЙ
Коли сіло сонце, гуси все ще летіли. Вони були втомлені і махали крильми з останніх сил. Нільс із тривогою вдивлявся в темряву і раптом побачив море. Серед темних хвиль хлопець побачив якісь химерні кам'яні брили, між якими виблискували вогняні цятки. А що, коли це очі звірів на чатах? Нільс налякався, але Акка повела зграю прямо на кам'яний острів.
І раптом, наче за помахом чарівної палички, все навколо змінилося. Величезні кам'яні брили перетворилися на звичайнісінькі будинки. Очі звірів стали вуличними ліхтарями й освітленими вікнами. Тепер Нільс здогадався, що перед ними місто Карлскрона! Місто кораблів! Тут кораблі відпочивають після далекого плавання, тут їх будують, тут їх ремонтують.
Гуси спустилися на ратушу з двома високими вежами. Акка Кебнекайсе ніколи б не зупинилася на нічліг поряд з людьми. Але цього вечора вибору в неї не було – гуси ледь трималися на крилах. Втім, дах міської ратуші виявився дуже зручним місцем для ночівлі. Одне зле – на міських дахах не росте трава і не водяться водяні жуки. І все-таки зовсім голодними гуси не залишилися. Між черепицею на даху застрягло кілька хлібних кірок – залишок бенкету чи то голубів, чи то горобців. Навіть Нільс вперше за довгий час поласував хлібом.
Коли гуси заснули, Нільс забрався на спину Мартіна і, перегнувшись через край жолоба, став дивитися вниз. Адже це було перше місто, яке він бачив так зблизька відтоді, як полетів зі зграєю гусей. Хлопець так мріяв поглянути, як живуть люди, що почав будити Мартіна і просити спустити його вниз, на вулицю. Нільс хотів трішки погуляти, а потім Мартін забрав би його.
І от Нільс опинився на вулиці. Була ніч, і людей ніде не було. Хлопець лише заглядав у вікна, побачив аптеку, ятку з випічкою. Він звертав з вулиці на вулицю, поки нарешті вийшов на великий майдан. Тут було порожньо, стояла тільки бронзова статуя на високій кам'яній тумбі. Нільс не знав, хто б це міг бути. Вигляд у Бронзового був дуже поважний. "Агов, страхопуде бронзовий! – крикнув йому Нільс. – Ти хто такий? Та не дивися на мене так сердито! Я тебе анітрохи не боюся". Насправді серце у нього завмирало від страху.
Хлопець помахав Бронзовому рукою і рушив далі, але раптом відчув, що бронзовий йде за ним. Хлопець кинувся бігти. Він чув, як по бруківці стукають стопудові чоботи. Раптом хлопець побачив через дорогу стару, напівзруйновану дерев'яну церкву, яку підпирали старі розлогі клени. Нільс вирішив вилізти на самісіньку верхівку дерева.
Він був уже майже біля самої мети і лише тепер побачив, що на церковній паперті стоїть якась людина. Цей чоловік стояв на паперті нерухомо. Він підморгував Нільсу то одним оком, то другим, кивав йому, але з місця не сходив. І щоразу, коли він нахиляв голову, лунав легкий скрип, наче хтось сідав на розсохлого стільця. Хлопець зрозумів, що чоловік дерев'яний. На дерев'яних його грудях висіла дерев'яна дощечка, де було написане прохання про милостиню. У руці Дерев'яний тримав великий кухоль на монети.
Нільс поліз у кишеню за воронячою монеткою. Дерев'яний вмить здогадався. З протяжним скрипом і потріскуванням він нахилився і поставив перед Нільсом свій кухоль. А важкі удари бронзових підошв гримали вже просто за спиною. Раптом дерев'яна рука опустилася до самісінької землі. Нільс вистрибнув на долоню, а тоді примостився на потилиці свого дерев'яного рятівника.
Бронзовий наближався і був дуже розлючений. Він впритул підійшов до Дерев'яного і спитав: "Хто ти такий?". Дерев'яний відповів: "Розенбум, ваша величносте! Колишній старший боцман на лінійному кораблі "Дрістігхетен". У битві під Фербеліне двічі поранений. Після виходу у відставку служив церковним сторожем. У тисяча шістсот дев'яностому році помер. Згодом був вирізаний із дерева і виставлений замість кухля для милостині".
Бронзовий пожалів, що не встиг представити Дерев'яного до нагороди. Нільс зрозумів, що Бронзовий – це король. Він налякався, бо обізвав короля страховиськом. Бронзовий спитав Дерев'яного, чи не бачив тут хлопчиська, не більшого за горобця. Дерев'яний збрехав, що п'ять хвилин тому хлопчисько пробігав тут і подався до старої корабельної верфі. Бронзовий наказав допомогти розшукати хлопця, але Розенбум відмовився, бо всередині він весь прогнив. Бронзовий позеленів зі злості і ударив Розенбума палицею по спині. Дерев'яний солдат мусив вирушити за королем. Так простували вони через усе місто, аж до корабельної верфі. Нільс був у Дерев'яного на голові. Біля високих воріт вони зупинилися. Бронзовий розбив замок на дрібні шматочки, і ворота з брязкотом відчинилися.
Крізь щілинку в капелюсі Нільс побачив стару верф. Це було справжнє корабельне кладовище. Вони рушили по хисткому помосту. По дорозі Бронзовий перевертав догори дном кожен човен, крушив корабельні щогли, з гуркотом розбивав старі ящики. Але ніде не міг знайти зухвалого хлопчиська. Нільс спокійнісінько сидів під капелюхом на потилиці старого солдата Розенбума.
Раптом Бронзовий зупинився і показав на якийсь корабель, питаючи, чи Розенбум пам'ятає його. Дерев'яний сказав, що пам'ятає, а зараз ніхто не знає, що сам король ходив колись по його палубі. Бронзовий важко зітхнув, по його лиці потекли сльози. Король наказав віддати честь загиблим. Обидва скинули капелюхи. І тут король побачив на голові Дерев'яного хлопця. Король пустив у хід бронзовий кий. Страшний удар обрушився на голову Дерев'яного. З тріснутого лоба злетів цілий стовп пилу і трухняви. Ноги у Дерев'яного підкосилися, і він звалився на землю.
Коли все затихло, Нільс обережно виліз з-під купи трісок. Від Бронзового і слід простиг, бо починало сходити сонце, і король мав бути на місці. Нільс із сумом дивився на купу уламків – все, що залишилося від Дерев'яного. Хлопець дбайливо зібрав розсипані тріски, склав їх разом рівною гіркою, і пішов на пошуки Мартіна.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ. ПІДВОДНЕ МІСТО
Зграя Акки Кебнекайсе летіла над прибережною смугою. Берег борознили затоки, які розширювалися, вторгалися в самісіньку середину лісів і полів, дробили землю на дрібні латочки. Там, де земля здіймалася над морем прямовисною скелястою стіною, море починало люто битися. Але земля вдавалася до хитрощів. Вона виставляла заслін з безлічі островів – шхер. На цих порослих травою шхерах, зграя Акки Кебнекайсе востаннє відпочивала перед найбільшим перельотом. Путь усіх пташиних зграй пролягала далі над відкритим морем.
Ніколи в житті не бачив Нільс стільки птахів відразу. День для перельоту над морем був гарний, але згодом на заході нависла якась темна хмара, і краї її майже торкалися самісінької води. Ацці ця хмара не подобалася. Здіймалася буря. Небо почорніло. Хвилі з ревом накочувалися одна на одну. Акка вигукнула, що треба повертатися назад, до берега.
Тричі намагалися гуси повернути до берега, і тричі напористий вітер повертав їх до моря. Тоді Акка вирішила спуститися на воду. Сухопутні птахи, занесені вітром у відкрите море, із заздрістю дивилися, як легко витанцьовують на хвилях гуси. Але все-таки хвилі були ненадійним прихистком. Від довгого гойдання на хвилях гусаків заколисувало до сну. Скоро навіть сама Акка Кебнекайсе не могла подолати дрімоту. З води раптом показалися морди тюленів, тому гуси мусили рятуватися і тікати.
Скоро вони помітили скелю, яка наче випірнула з дна моря. Гуси могли розбитися об неї, але Акка бачила пильніше за інших. Вона запримітила в скелі печеру. Там гуси і знайшли прихисток.
Вночі Нільс прокинувся від місячного сяйва і вийшов із печери. Щойно він обігнув виступ скелі, як перед ним відкрилося спокійне море. Щоб згаяти час до ранку, Нільс набрав на березі повну жменю пласких камінців і став кидати їх у море. Він пригадав, що має воронячу монетку, тому витяг її з кишені і кинув. Але монетка впала, не долетівши до води, закрутилася, захиталася зі сторони в сторону і лягла на мокрий пісок. Нільс кинувся за нею навздогін. Він уже простягнув за монеткою руку, та раптом море зникло.
Прямо перед Нільсом здіймалася глуха кам'яна стіна, вгорі крокував вартовий. Неподалік була брама. Щойно Нільс підійшов ближче, брама повільно відчинилася, неначе запрошуючи увійти.
Хлопець потрапив на великий майдан, в усі сторони якого розходилися вулиці. Місто було святково прикрашене. Та й народ на вулицях теж був виряджений по-святковому. Таких пишних нарядів Нільс ніколи не бачив, хіба що на картинках у старій дідовій книжці. Та чомусь ніхто не сміявся, не співав, не жартував. Обличчя у людей були сумні й стривожені.
Ніхто не звертав уваги на Нільса. Різні ремісники уважно і мовчки працювали та поглядали на годинник. Хлопець вибіг на велику, простору вулицю. Обабіч неї тяглися ятки. Двері їх були широко відчинені, полиці завалені товаром, але торгівля йшла мляво. Перед яткою зі зброєю Нільс зупинився і довго стояв як укопаний. Ціле військо можна було спорядити тут у похід. Хлопець боявся підходити, щоб його не прогнали чи не нам'яли вуха. Він таки відважився зайти і побачив купця, який теж дивився на годинник. Хлопець міг розглянути зброю, і йому найбільше сподобався один кинджал. Кинджал був зовсім невеликий, мабуть, лише вдвічі більший за Нільса. По рукоятці його вилася срібна змійка. Поки купець дивися на годинник, Нільс забрався на прилавок й обома руками схопився за кинджал. Схопити схопив, а втримати не зміг. З глухим дзвоном кинджал упав на підлогу. Та купець не сварився. Він дивився на Нільса добрими очима і швидко-швидко говорив якоюсь незрозумілою мовою.