Потім на майданчик вибігли зайці, які стрибали, перекидалися через голову, каталися по землі колесом, крутилися дзиґою, стоячи на одній лапі, ходили прямо на голові. Після зайців настала черга глухарів. Пісня глухарів узяла всіх за живе, всі звірі готові були підхопити її. Усі були так захоплені співом, що ніхто не помітив, як лис Смірре підхопився до зграї Акки. Маленький горобець хотів попередити про небезпеку, та Смірре одним ударом лапи розправився з ним. Але гуси вже встигли піднятися високо в повітря. Смірре аж завив од люті, бо багато днів і ночей тільки про те й думав, як би помститися зграї Акки Кебнекайсе.
Порушити мир на Кулабергу! Такого ще ніколи не траплялося! Коли звірі побачили, що Смірре намагався напасти на диких гусей, що він убив горобця, гніву їх не було меж. Тут же, на місці, відбувся суд. Вирок був такий: лапа Смірре не повинна більше ступати по їхній землі. А для того, щоб усі знали, який злочин учинив Смірре, найстарша лисиця відкусила йому кінчик вуха. Принижений, осоромлений, з відкушеним вухом, лис Смірре кинувся втікати.
Свято продовжилося, і на майданчик вийшли олені. Це були прославлені борці. Боролися відразу кілька пар. Потім була черга журавлів. Широко розвівши крила, журавлі то злітали, то, ледь торкнувшись землі, швидко кружляли на одній нозі. Коли зайшло сонце, свято закінчилося.
Було вже зовсім темно, коли гуси знову повернулися до стін Гліммінгенського замку. Вони були раді відпочинку і відразу заснули. Не спав тільки Нільс. Він попрямував до замку, щоб побачити пугача Флімнеа. Хлопець хотів випитати, де живе лісовий гном. Нільс довго бродив навколо замку і хотів уже повертатися, аж раптом почув чиїсь голоси. Дві сови розмовляли про Нільса, якого зачаклував гном. Одна сова спитала, невже хлопець ніколи не перетвориться на людину. Друга відповіла, що це важко, а для цього потрібно. Те, що потрібно, вона сказала іншій сові на вухо, бо це було страшна таємниця. І хоч як прислухався Нільс, він нічого не почув. Хлопець подумав, що, мабуть, йому більше ніколи не перетворитися на людину.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ СЬОМИЙ. ПЕРЕСЛІДУВАННЯ
Настала дощова пора, і летіти було важче. Нільс промок до нитки і змерз. Хлопець з тугою думав про те, як добре було б опинитись у рідному селі Вестменхег. Та він не знав, як же йому стати людиною. Якщо, бувало, зграя вибирала для ночівлі місце на околиці села або міста, Нільс ніколи не наважувався навіть підійти до будинку, де жили люди, бо боявся, що з нього сміятимуться. А гуси летіли все вперед і вперед і відносили Нільса все далі й далі на північ.
Тим часом охлялий і злий лис Смірре брів лісами, не знаходячи ніде ні їжі, ні притулку. Дійшло до того, що одного разу він схопив велику шишку і став крадькома вигризати з неї сухі зернятка. Над цим посміялася сорока, але, повівшись необережно, вона потрапили у лапи Смірре. Лис уже був би з'їв її, але вона принесла йому гарну новину. Сорока розповіла, що тут недавно була зграя Акки Кебнекайсе, вони полетіли до берегів Роннебю. Смірре відпустив сороку і пустився в путь.
До вечора лис наздогнав диких гусей. З високого, обривистого берега він побачив вузеньку піщану мілину і на ній зграю Акки Кебнекайсе. Місце для ночівлі було пречудове. З однієї сторони його захищала прямовисна скеля. З другої – бурхливий потік. Смірре ніяк не міг дістатися до зграї. Та раптом він побачив куницю, яке несла задушене пташеня. Смірре побажав їй смачного і подивувався, що вона задовольняється таким дріб'язком. Тоді лис почав розповідати, що поруч ночує ціла зграя гусей, на яких можна напасти. Куниця спитала, чому ж лис сам не нападе, але той збрехав, що ситий. Отак Смірре підштовхнув куницю до нападу на гусей. Куниця довго підкрадалася, та коли вона шльопнулася у воду, гуси прокинулися, і вся зграя стрімко знялася в повітря. Смірре встиг перерахувати гусей. Їх було як і раніше чотирнадцять. Згодом куниця розповідала лису, що вже зовсім поряд була, коли хтось кинув їй у голову каменюкою. Смірре сказав, що це все той проклятий хлопчисько.
Повільно й утомлено летіли сонні гуси над річкою. Залишок ночі вони вирішили провести біля підніжжя водоспаду. Лис Смірре прибіг за нимим і, тремтячи з голоду та злості, дивився на гусей, що спали серед вируючого потоку. На його щастя, з води випірнула видра з рибиною в зубах. Смірре спитав, як вона може їсти таку погань, коли поруч ціла зграя гусей. Лис переконав видру напасти на гусей. Вона пірнула у воду і попливла прямо до каміння, на якому спали гуси. Та скоро її почало раз у раз відкидати назад, зносити убік. Коли видра таки видряпалася на камінь, вона раптом пронизливо верескнула і впала у воду. Стрімкий потік відразу поніс її уперед. А гуси тієї ж миті знялися високо в повітря і полетіли геть. Смірре побіг за гусьми і наскочив на видру. Вона пожалілася, що хтось вп'яв їй гостру колючку, коли вона була зовсім поруч біля гусей. Смірре сказав, що це витівки Нільса, і побіг далі.
Ніч уже уривала кінця, коли втомлені гуси побачили вдалині самотню скелю. Вона високо стриміла серед інших скель, наче палець велетня. Там вони і вирішили зупинитися. Смірре прибіг до скелі, але не ризикнув дряпатися вгору. Він почав вити, дзявкотіти, скрипіти зубами, клацати язиком, щоб гуси не спали. Гуси прокинулися, але Акка заспокоїла їх, а сама почала розмову зі Смірре. Вона дізналася, що це він підіслав куницю і видру. Смірре сказав, що хоче помиритися, але хай гуси спершу віддадуть йому Нільса. Акка відмовилася, і лис пообіцяв, що тепер гусям не буде життя.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ. ВОРОНИ З РОЗБІЙНИЦЬКОЇ ГОРИ
Хоч куди б летіла зграя, Смірре, наче тінь, біг за нею по землі. Хоч де б спускалися гуси, Смірре був уже тут як тут. Ніколи ще старій Ацці Кебнекайсе не було так важко вибирати місце для ночівлі. Смірре стомився, схуднув, його хвіст став схожий на жалюгідну мочалку, але він не здавався. Вистеживши острів, на якому якось заночували гуси, Смірре пішов за підмогою до своїх старих друзів – ворон.
Це була справжня розбійницька зграя. Жили ворони на горі, яка так і називалася Розбійницькою горою. На ній росли лише бур'яни. Коли Смірре підійшов до Розбійницької гори, вся зграя була в зборі. Ворони голосно каркали і суцільною чорною хмарою кружляли над великим глиняним глеком, який не могли відкрити. Отаман зграї, старий ворон Фумле-Друмле, довбав дерев'яну кришку дзьобом. Лис підійшов, привітався і запропонував допомогу. Смірре повалив глека лапою набік і обережно покачав по землі. У глеку щось задеренчало і задзвеніло. Лис сказав, що там є монети, а всім відомо, що ворони не пролетять мимо звичайнісінького уламка скла або мідного ґудзика. А вже за блискучу монету вони готові все на світі віддати! Смірре не міг відкрити глечик, але сказав воронам, що хлопчисько, який подорожує зі зграєю Акки, зможе це зробити.
Тим часом Нільс прокинувся перший і пішов бродити по острову, бо йому хотілося їсти. Він знайшов кущик молодого щавлю, але не встиг поїсти, як його хтось підняв у повітря. Хлопець почав кликати на допомогу Мартіна, але отаман воронячої зграї – Фумле-Друмле, сказав, що виклює йому очі. Отаман клюнув хлопця у ногу, а ворон, який тримав Нільса в кігтях, так струсонув його, що Нільс по самісінькі вуха провалився в комір власної сорочки.
Нільс старався запам'ятати дорогу. На одному дереві він побачив лісового голуба та голубку і крикнув їм, що його викрали ворони і треба повідомити Акку. Фумле-Друмле погрозив хлопцю. Потім над березовим гайком Нільс побачив дрозда і теж крикнув про свою біду. Цього разу ухилитися від ворона Нільсу не вдалося. Фумле-Друмле налетів на нього і твердим, гострим дзьобом стукнув прямо в лоба. Та хлопець не здавався. Пролітаючи над селом, він побачив шпаків. Нільс знову крикнув про своє викрадення і попросив розповісти про це Ацці Кебнекайсе.
Фумле-Друмле і його супутник принесли Нільса на гору, поставили перед глечиком і наказали відкрити. Недалеко хлопець побачив Смірре і зрозумів, що це його вигадка. Нільс покликав Фумле-Друмле і тихо сказав йому, що легко відкриє глечик, але воронам срібла не бачити, бо Смірре одразу ж накинеться на монети. Отаман сказав, що не дасть себе обдурити, тому пішов до лиса і наказав сховатися подалі, поки хлопець не відкриє глечик. Фумле-Друмле дочекався, поки лис зовсім зник у горах, і лише тоді повернувся до Нільса. Хлопець почав колупати кришку своїм складаним ножиком, але нічого не виходило. Потім він взяв гостру кістку, яка валялася біля глечика, і спрямував її, наче долото, між кришкою і шийкою, і заходився бити по ній каменем. Він бив доти, аж поки кістка ввійшла майже наполовину. Тоді Нільс потягнув за кістку, і кришка вилетіла з шийки. Ворони кинулися до горщика і раділи монетам, які виблискували, іскрилися і дзвеніли в повітрі. Фумле-Друмле не відставав від них. Нарешті він згадав про Нільса і підлетів до нього. Отаман дав одну монету хлопцеві, а потім взяв його на спину і спустив за ланом, біля села. До острова він не хотів летіти, бо це було далеко, і за той час інші ворони забрали б собі всі монети. Нільс радів, що йому вдалося надурити старого отамана.
Лис Смірре чекав-чекав, коли його покличуть, а не дочекавшись, побіг на гору. Фумле-Друмле і Нільса ніде не було, а ворони розхапали усі монети. Лис чкурнув навздогін за втікачами, бо побачив, як ворон спустився біля села, а потім знову злетів, але вже сам.
Лис кинувся нишпорити по селу. На одній вулиці він побачив Нільса і вже схопив би, але раптом з'явилося двоє чоловіків. Під прикриттям двох пар великих селянських чобіт Нільс почувався в безпеці. Один селянин побачив лиса і подумав, що це рудий собака. Смірре отримав від чоловіка такого стусана, що відлетів аж на десять кроків.
Селяни зайшли у будинок, а Нільс заліз у собачу будку. Там жив на ланцюзі величезний сторожовий собака. Він не дуже зрадів непроханому гостеві. Нільс розповів про лиса Смірре. Собака знав цього злодія. Нільс скинув з собаки ошийник, а коли наблизився лис, пес вискочив і схопив його. Смірре зовсім цього не чекав, бо знав, що собака на ланцюгу.