Після досить довгої плавби вони причалили в гирлі другої річки, що протікала лісистим узгір'ям Підзорної Труби. Звідти, взявши трохи ліворуч, вони подалися схилом на плато. Сілверу було важко йти, і Джім кілька раз допомагав йому.
Під однією великою сосною вони побачили людський кістяк з рештками зотлілої одежі на ньому. Пірати впізнали, що це був моряк. Поза в кістяка була дивна: ноги його вказували в один бік, а руки, піднесені над головою, як у плавця перед стрибком у воду, — в інший. Сілвер сказав, що це компас. Кістяк і справді був випростаний у бік Острова Кістяка, і компас підтвердив напрямок. Кістки були, наче вказівна стрілка. Таке міг придумати тільки Флінт. Усі почали згадувати, як помирав Флінт: то вимагав рому, то заводив пісню "П'ятнадцять хлопців на скрині мерця". Пірати й досі боялися Флінта. Усі знову рушили в дорогу, але трималися гурту, бо мертвий моряк нагнав на них неабиякого жаху.
РОЗДІЛ XXXII
ШУКАННЯ СКАРБІВ. ГОЛОС СЕРЕД ДЕРЕВ
Опинившись на верховині, вони посідали на землі перепочити. Попереду виднів Лісистий мис, облямований шумовинням прибою. Позаду лежали протока й Острів Кістяка. Просто перед ними підносилася Підзорна Труба. Навкруги стояла тиша, тільки чути було віддалений гуркіт прибою. Сілвер, сидячи на землі, вимірював щось за компасом, а потім показав три високих дерева на прямій лінії від Острова Кістяка. Тепер до скарбів було зовсім близько.
Раптом з-за дерев почулася знайома пісня: "П'ятнадцять хлопців на скрині мерця. Йо-го-го, ще й пляшечка рому!". Пірати налякалися, один гукнув, що це Флінт. Пісня урвалася на півноті так само раптово, як і почалася. Сілвер сказав, що треба йти, а боятися не слід, бо, певно, то співає проста людина, а не привид. Інші, слухаючи Сілвера, ніби почали приходити до тями й заспокоюватись, коли нараз ізнову почувся той самий голос. Тільки тепер він не співав, а вигукував: "Дарбі, подай рому!". Це були останні слова Флінта перед смертю. Джім почув, як цокотять зуби у Сілвера. Та пірат крикнув, що прибув сюди добувати скарби, і його не спинить ні людина, ні диявол.
Страх примушував матросів триматися гурту й тулитись до Джона Сілвера, так наче його сміливість могла захистити їх. А він і справді вже приборкав свій страх.
Золото було близько, і Джім бачив, що Сілвер забув про свою обіцянку і лікареве застереження. Хлопець не мав сумніву, що Сілвер сподівається, викопавши скарби, у темряві ночі знайти й захопити "Еспаньйолу", перерізати горлянку кожній чесній людині на острові і відплисти в океан.
На узліссі пірати раптом зупинилися. Перед ними була велика яма, викопана, очевидно, давно, бо на дні вже виросла трава. Там лежали поламаний держак кайла й кілька дощок від ящиків. На одній з цих дощок був напис "Морж" — назва Флінтового судна. Все було ясно. Хтось раніше знайшов цю схованку й пограбував.
РОЗДІЛ XXXIII
ПАДІННЯ ВАТАЖКА
Шестеро піратів стояли, як громом побиті. Але Сілвер отямився найперший. За мить він опанував себе й змінив план своїх дій раніше, ніж інші встигли очуматись. Він дав Джіму пістоля і почав посуватись так, що їх з Джімом відділяла від решти піратів яма.
Пірати з криком і лайкою пострибали один за одним в яму й стали нишпорити в ній, розкидаючи дошки. Раптом вони зрозуміли, що Сілвер знав все наперед. Вони почали вилазити з ями, люто зиркаючи на кухаря і хлопця. Так вони стояли, розділені ямою, і ніхто не зважувався завдати першого удару. Коли пірати уже готувалися до нападу, раптом три мушкетні постріли гримнули з хащі. Один пірат, Меррі, полетів сторчголов до ями. Пірат з перев'язаною головою крутнувся і теж упав у яму. Решта троє щодуху дременули навтікача. Довгий Джон пальнув двома кулями в Меррі, що силкувався підвестись. Із заростей вибігли лікар, Бен Ґан і Ґрей.
Лікар розповів Джіму кількома словами, що сталося за час його відсутності. Сілвера ця історія неабияк зацікавила. Головним героєм у ній був Бен Ґан, напівбожевільний островик. Якось, блукаючи самотою по острову, Бен натрапив на кістяка й почистив йому кишені, а згодом знайшов і викопав скарби. Це його поламаного держака від кайла побачили пірати в ямі. Бен переніс усе золото у свою печеру на двоверхому горбі в північно-східній частині острова, де воно й пролежало в безпечному місці два місяці до прибуття "Еспаньйоли".
Лікар довідався про все це від нього самого при першій же зустрічі в день нападу на блокгауз. Побачивши наступного ранку, що шхуна зникла з бухти, лікар пішов до Сілвера, віддав йому непотрібну тепер карту, а також харчові припаси, бо в Бена Гана в печері було вдосталь солонини з козячого м'яса. Лікар віддав Сілверові все це, щоб його друзі могли спокійно перейти з блокгаузу на двоверхий пагорб, де їм не загрожувала малярія і де вони могли оберігати скарби. Однак, побачивши того ранку Джіма в полоні у піратів і зрозумівши, яка небезпека загрожує хлопцю від них, коли їм не дістануться скарби, лікар побіг до печери, взяв з собою Ґрея і Бена, а сквайра залишив біля пораненого капітана; і тоді втрьох вони подалися навперейми через острів до великої сосни. Але дорогою лікар побачив, що піратська ватага випередила їх, і послав Бена Гана, прудкого на ноги, вперед. Тож Бен скористався забобонністю своїх колишніх товаришів і добряче їх налякав, давши змогу лікареві й Грею дістатись до засідки біля ями перед приходом піратів.
Друзі разом з Сілвером пішли до шлюпок. Одну з них лікар одразу розтрощив кайлом, а на другій вони поплили до Північної бухти. Проминаючи двоверхий пагорб, вони побачили чорний отвір Бен-Ґанової печери, а біля неї сквайра. Усі гукнули "Слава!", причому Сілвер гукав так само ревно, як і решта.
Пропливши ще зо три милі, вони увійшли в Північну бухту і зразу ж побачили "Еспаньйолу", на щастя, шхуна була майже ціла, коли не зважати на роздертий грот. Друзі спустили запасний якір й відчалили. Потім Ґрей один повернувся шлюпкою на "Еспаньйолу" вартувати там протягом ночі.
У печері перед великим вогнищем лежав капітан Смоллет. А в дальньому кутку печери тьмяно полискували у відсвітах багаття великі купи монет і прямокутні бруски золота. То були Флінтові скарби, заради яких загинули сімнадцять чоловік з команди "Еспаньйоли". Але було ще троє на цьому острові — Сілвер, старий Морган і Бен Ган, — що кожен з них брав участь у цих усіх злочинствах, і кожен марно сподівався тепер дістати свою частку з цієї здобичі.
Згодом Джон Сілвер сказав капітану, що повертається до своїх обов'язків кухаря. Друзі влаштували святкову вечерю. Сілвер сидів позад усіх, далі від вогнища, але їв залюбки, сміявся разом з усіма і швиденько схоплювався, коли щось треба було подати.
РОЗДІЛ XXXIV
І ОСТАННІЙ
Наступного дня друзі вдосвіта взялися переносити золото з печери на берег, а потім на "Еспаньйолу". Їх мало турбували три пірати, які десь блукали на острові. Джіма залишили в печері насипати монети в мішки з-під сухарів. У колекції були зібрані гроші чи не з усього світу. Працювали цілими днями. Надвечір велика купа скарбів опинялась на шхуні, але не менша їх купа чекала на них у печері наступного ранку.
Третього вечора вітер доніс до Джіма і лікаря щось таке, як вереск або, може, спів. Проте це було так далеко, що вони ледь уловили невиразні звуки, після яких знов запала тиша. Сілвер сказав, що тих троє, напевно, п'яні.
Цим і вичерпуються останні відомості про трьох піратів. Тільки ще раз почули друзі відлеглий постріл з рушниці й вирішили, що то вони полюють. Порадившись, вони ухвалили покинути їх на острові. Піратам залишили значні запаси пороху й куль, багато солоної козлини, трохи ліків і ще деякі потрібні речі.
Друзі запаслися прісною водою та рештками солонини на випадок якої затримки в дорозі. І ось одного чудового ранку вони підняли якір і вийшли з Північної бухти під тим самим прапором, якого капітан колись підняв над блокгаузом.
Троє бунтівників, як виявилося, стежили за ними. Коли друзі виходили з бухти, пірати стояли навколішки на піщаній косі, благально простягаючи руки. Лікар гукнув їм, де лежать залишені для них припаси. Побачивши, що порятунку не буде, один з піратів схопив мушкета й вистрелив. Куля просвистіла над головою Сілвера й продірявила грот.
Друзі прямували до найближчого порту в Іспанській Америці, не мігши зважитись на далеку дорогу до Англії без достатнього числа матросів. Сонце вже заходило, коли вони кинули якір у мальовничій закритій гавані, де шхуну відразу оточили човни з неграми, мексиканськими індіанцями й метисами. Лікар і сквайр взяли Джіма з собою, їдучи на берег провести там вечір. У місті вони познайомилися з капітаном англійського військового корабля, поїхали до нього на судно і так засиділися в гостині, що повернулися на "Еспаньйолу" аж удосвіта.
Їх зустрів Бен Ґан, що був сам-один на палубі, і з дивовижними гримасами почав сповідатися в тому, що Сілвер зник. Ган сам допоміг йому втекти в човні кілька годин тому. Та це ще не все: корабельний кухар утік не голіруч, він нишком проломив переділку в трюмі й потяг мішок з монетами. Всі були дуже задоволені, що так дешево здихалися його.
Друзі взяли на корабель кількох нових матросів і щасливо повернулися додому. Кожен одержав свою частку скарбу й скористався нею. Капітан Смоллет облишив морську службу. Ґрей не тільки зберіг гроші, а й вивчив морську справу. Тепер він штурман і співвласник одного добре впорядженого корабля, у нього є дружина й діти. Що ж до Бена, то цей, одержавши свою тисячу фунтів, витратив її чи розтринькав за три тижні, або, точніше, за дев'ятнадцять днів, бо на двадцятий прийшов до них без шеляга. Довелося йому обійняти посаду брамника у сквайровім парку, чого він був якраз і побоювався. Він і досі живий, і дуже приятелює, а часом і свариться з місцевими хлопцями, а в неділі та свята чудово співає в церковному хорі.
Сілвер, мабуть, розшукав свою чорношкіру жінку й живе десь у достатках разом з нею та своїм папугою Капітаном Флінтом. Решта скарбів все ще лежать там, де Флінт закопав їх. Джім вважає, що там їм і місце. Більше його ніхто не заманить на острів, бо він досі прокидається від жаху, коли вві сні чує грізний гуркіт прибою і пронизливий голос Капітана Флінта, що вигукує без кінця: "Піастри! Піастри! Піастри!"
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.