"Так кажучи, він печаль про батька порушив у ньому і сльози — / Обидва заплакали голосно, в душі про своїх згадуючи: / Старець, витягся біля ніг Ахілла, — про Гектора хороброго, / Сам же Ахілл — то про милого батька, то про друга Патрокла ".
Рівне горе зближує ворогів: тільки тепер затихає довгий гнів у Ахіловому серці. Він приймає дари, віддає Пріаму тіло Гектора і обіцяє не турбувати троянців, поки вони не зрадять свого героя землі. Рано на зорі повертається Пріам з тілом сина в Трою, і починається оплакування: плаче над Гектором стара мати, плаче вдова Андромаха, плаче Олена, через яку почалася колись війна. Запалюється похоронне багаття, останки збирають в урну, урну опускають в могилу, над могилою насипають курган, за героєм справляють поминальний бенкет. "Так воїна Гектора Трої сини хоронили" — цією рядком закінчується "Іліада".
До кінця Троянської війни залишалося ще чимало подій. Троянці, втративши Гектора, вже не наважувалися виходити за міські стіни. Але на допомогу їм приходили і билися з Гектором інші, все більш далекі народи: з Малої Азії, з казкової землі амазонок, з далекої Ефіопії. Найстрашнішим був вождь ефіопів, чорний велетень Мемнон, теж син богині; він воював з Ахіллом, і Ахілл його поруйнував. Тоді-то й кинувся Ахілл на приступ Трої — тоді-то і загинув він від стріли Париса, яку направив Аполлон. Греки, втративши Ахілла, вже не сподівалися взяти Трою силою — вони взяли її хитрістю, змусивши троянців ввезти в місто дерев'яного коня, в якому сиділи грецькі лицарі. Про це потім розповість у своїй "Енеїді" римський поет Вергілій. Троя була стерта з лиця землі, а вцілілі грецькі герої пустилися в зворотний шлях.