Вдома вона вже мала безліч домашніх улюбленців, але їй хотілося ще. Пані Солт пообіцяла дочці, що за першої-ліпшої нагоди дістане їй білочку. Та Верука верещала, що їй потрібно саме зараз. Пан Солт, Веруччин батько, витяг гаманця і уже хотів купити тваринку, та містер Вонка сказав, що білочки не продаються. Верука відчинила двері і зайшла у цех, хоч містер Вонка кричав не робити цього.
Дівчина простягла руку, щоб ухопити білочку, та у кімнаті все раптом закружляло, ніби спалахнула руда блискавка, і всі-всі-всі білки, що сиділи за столом, стрибнули на Веруку, вчепившись їй у тіло. Потім білочки тримали Веруку, а найголовніша білка видряпалася дівчинці на спину й почала стукати бідолашне дівчисько по голові суглобами кігтика. "Перевіряють, чи не зіпсута всередині", — пояснив містер Вонка. Білочки зрозуміли, що Веручина голова зіпсута, тому потягнули її до великого отвору, куди викидали шкаралупки. Так дівчинка опинилася у сміттєпроводі, а потім в головну каналізаційну трубу, в яку стікають нечистоти з усіх куточків фабрики. Потім вони потрапляли у сміттєспалювач. Почувши це, батьки дівчинки почали сварити містера Вонку. Той сказав, що дівчинка могла застрягти біля вхідної діри, а якщо це так, то батьки можуть зайти у витягти її. Та коли пан і пані Солт зайшли у цех, білочки скинули у діру і їх.
Чарлі запитав містера Вонку, що ж тепер буде з Солтами. Містер Вонка сказав, що внизу їх зловлять, а сміттєспалювач працює через день, сьогодні його не розпалюють. Тут дідунь Джо почув ще одну пісеньку умпа-лумпів. Ті співали про вередливу Веруку Солт, яка потрапила у сміття, а зіпсували дівчину саме батьки, які постійно їй потурали.
Розділ 25. Великий скляний ліфт
Містер Вонка пообіцяв, що всі діти, які зникли, вийдуть сухі з води. З ним залишились Майк Тіві та Чарлі Бакет. І ще було троє дорослих — пан і пані Тіві та дідунь Джо.
Тепер вони мали їхати ліфтом. Містер Вонка метнувся через коридор до подвійних дверей. Двері розсунулися. Двоє дітей і дорослі зайшли всередину. Чарлі Бакет здивувався, бо скрізь у ліфті були кнопки. Біля кожної була крихітна наклейка з назвою приміщення, в яке потрапиш, коли натиснеш цю кнопку.
Цей ліфт вмів їздити боком, скоком, уздовж, навскоси і... на небеси! Кабіну ліфта було зроблено з товстого прозорого скла, щоб було добре все видно. Чарлі швиденько почав читати написи біля кнопок: "Шахта з видобування драже "Морські камінчики" — глибина 3 кілометри", "Льодяникова ковзанка", "Водяні пістолети з полуничним соком", "Вибухові цукерки для ваших ворогів", "Карамелькові пломби — забудьте про зубних лікарів", "Невидимі шоколадки, щоб їсти на уроці"…Майк Тіві поцікавився, чи немає тут "Телевізійного цеху". Містер Вонка сказав, що є, і показав на кнопку. Там було написано "Телевізійний шоколад".
Майк Тіві натиснув кнопку, ліфт смикнувся вбік, всі пасажири (крім містера Вонки, котрий тримався за ремінець, що звисав зі стелі) попадали на підлогу. Та щойно вони почали вставати, як ліфт різко змінив напрямок і хитнувся в інший бік. І знову всі попадали. Дідунь Джо схопився за ремінець, Чарлі, який так високо не діставав, обхопив дідуневі ноги й міцно в них вчепився. Чарлі здавалося, що він на американських гірках. Крізь скляні стінки ліфта вони уривками бачили різні цікавинки й чудасії, що діялися в деяких приміщеннях: велетенську трубу, з якої на підлогу повільно витікало щось руде й липке; височенну круту грильяжну гору і умпа-лумпів (обв'язаних для безпеки мотузками), що відколювали від неї величезні грильяжні брили; машину, з якої сіявся навсібіч білосніжний порошок, наче хуртовина...
Пані Тіві мало не знудило, і містер Вонка уже дав їй свій циліндр, але на щастя, ліфт почав зупинятися. Коли двері ліфта роз'їхалися, містер Вонка попередив усіх бути дуже обережними у приміщенні, в яке вони заходять.
Розділ 26. Телевізійно-шоколадний цех
Приміщення було таке яскраве й сліпучо-біле, що вони аж замружили від болю очі й зупинилися. Містер Вонка дав кожному по парі чорних окулярів.
Довга і вузька зала була вся біла. В дальньому кутку стояла велетенська телекамера на коліщатах, навколо неї юрмилася ціла армія умпа-лумпів, вони всі були у захисних скафандрах. У протилежному кутку зали за столом сидів ще один умпа-лумпа і дивився на екран величезного телевізора.
Містер Вонка розповів, що тут його найвидатніший винахід — телевізійний шоколад. Він пояснив, а потім продемонстрував, як це все діє. Умпа-лумпи принесли величезну плитку шоколаду. Вона була завбільшки як той матрац, що на ньому Чарлі спав удома. Містер Вонка пояснив, що шоколадка має бути велика, бо якщо висилати щось по телебаченню, то з другого боку воно завжди виходить значно менше, ніж заходило. Потім небезпечне проміння роздерло шоколаду на невидимі маленькі часточки. Усі побігли у протилежний край зали, де стояв величезний телевізор. Звідти з'явилася маленька плиточка шоколаду. Чарлі простягнув руку і взяв справжню шоколадку з екрану. З подиву він ледь її не впустив. Дідуньо Джо закричав, що це змінить увесь світ.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Розділ 27. Майка Тіві передають по телебаченню
Майк Тіві запитав, чи можна по телебаченню передати живу людину. Містер Вонка здивувався. Він сказав, що навіть не думав про це, та й таке дуже небезпечно. Щойно почувши слова містера Вонки: "Я майже впевнений, що можна... авжеж, можна", Майк Тіві зірвався й побіг до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера. Хлопець летів мов навіжений, а добігши до величезної телекамери, відразу підскочив до рубильника, порозкидавши навсібіч умпа-лумпів. Після сліпучого спалаху Майка не стало. Батьки хлопчика розхвилювалися, містер Вонка сказав, що треба надіятися на краще.
Усі зібралися біля телевізора. Екран раптом замерехтів. Тоді з'явилися хвилясті лінії. Почав з'являтися Майк Тіві. Пан Тіві крикнув, що його син став карликом. З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка. Пані Тіві сягнула рукою й зняла з екрана крихітну фігурку сина. Зросту він мав два-три сантиметри. Батьки почали сварити містера Вонку, бо їх син не зможе ходити до школи. Майк тоненьким голоском пропищав, що все одно зможе дивитися вдома телевізор. Пан Тіві закричав, що викине той телевізор у вікно відразу, як приїдуть додому. Коли Майк Тіві таке почув, на нього напала жахлива істерика. Хлопець стрибав на маминій долоні, верещав, репетував і кусав її за пальці. Пан Тіві сховав сина в нагрудну кишеню піджака. Містер Вонка сказав, що дещо можна зробити: Майка треба покласти в спеціальну машину, якою тут випробовують, як і настільки розтягуються жуйки. Може, він тоді стане такий, як був, може, кілометрів на два. Хто його зна? Зате стане страшенно тонюсінький.
Умпа-лумпи почали співати пісню про дітей, які весь час дивляться телевізор. У таких дітей в голові стає пусто, гниє уява, псується зір. Тому краще не дивитися телевізор, а читати книжки.
Розділ 28. Залишився тільки Чарлі
З дітей залишився тільки Чарлі. Містер Вонка подивився на нього і раптом аж вибухнув радістю. Він сказав, що хлопчик виграв, і тепер почнеться справжня забава!
Чарлі, дідусь Джо і містер Вонка застрибнули у ліфт. Містер Вонка потягся до кнопки на високій скляній стелі ліфта. Там було написано: "Вгору й геть". Він натиснув кнопку. Скляні двері закрилися. Ліфт злетів угору, немов ракета. Вони помчали вгору-вгору-вгору. Чарлі і дідусь зрозуміли, що ліфт має пробитися крізь дах фабрики.
Раптом страшенний гуркіт розтрощених дощок і потовченої черепиці пролунав просто над їхніми головами. Дідунь Джо закричав: "Рятуйте! Нам кінець! Ми пропали!" Але містер Вонка заперечив: "Ні, не пропали! Ми пробилися! Ми вже назовні!". І справді, ліфт протаранив фабричний дах і тепер, мов ракета, летів просто в небо. Містер Вонка натиснув іншу кнопку.
Розділ 29. Інші діти ідуть додому
Ліфт зупинився, наче гелікоптер, завис угорі над фабрикою і над самим містечком, що розкинулося під ними. Крізь скляну підлогу Чарлі бачив, як інші діти поверталися додому. Авґустус Ґлуп був худий, як соломина. Віолета Бореґард, відома жуйколюбка, мала вже здоровий вигляд, але обличчя досі було фіолетове. Верука, пан і пані Солт йшли з голови до п'ят у відходах і смітті. А Майк Тіві мав метрів 3 заввишки, а тонюсінькій був, як дріт.
Потім містер Вонка сказав, що має поговорити з Чарлі про дещо важливе. Чоловік натиснув ще одну кнопку — і ліфт майнув у небо.
Розділ 30. Шоколадна фабрика Чарлі
Великий скляний ліфт тепер ширяв високо над містом. Містер Вонка спитав Чарлі, чи йому подобається шоколадна фабрика. Хлопчик відповів, що це найчудовіша фабрика на світі. Тоді містер Вонка сказав, що вирішив подарувати фабрику Чарлі. Як тільки хлопець підросте і зможе нею управляти, фабрика належатиме йому.
Чарлі витріщився на містера Вонку. Дідунь Джо роззявив рота, намагаючись щось сказати, але не міг видушити й словечка. Довідавшись про сім'ю Чарлі, містер Вонка сказав, що батьки хлопця, бабусі і дідусі теж можуть перебратися на фабрику. Чарлі заперечив: дідусь і бабусі дуже старенькі і 20 років не злазили з ліжка. Тоді містер Вонка дещо придумав.
Ліфт прилетів до хатинки Бакетів. Він пробив дах і потрапив у спальню до стареньких, що лежали на ліжку. Усі троє стареньких подумали, що настав кінець світу. Бабуня Джорджина зомліла, в бабусі Джозефіни випала з рота штучна щелепа, дідусь Джордж заховав голову під ковдру, а з сусідньої кімнати примчали пан і пані Бакети.
Дідунь Джо вийшов з ліфта, Чарлі кинувся в обійми мами і розповів, що вони всі житимуть на фабриці містера Вонки й допомагатимуть йому нею керувати! Містер Вонка попросив батьків не хвилюватися за хату, яка їм уже не знадобиться.
Минуло чимало часу, поки Чарлі з дідунем Джо змогли нарешті всім пояснити, що з ними сьогодні відбувалося. Але й після цього всі вони відмовилися їхати на фабрику в ліфті. Бабусі і дідусь хотіли померти на своєму ліжку. Але містер Вонка, дідунь Джо та Чарлі, не зважаючи на їхні крики, просто заштовхали ліжко в ліфт. А тоді ще й пана та пані Бакетів туди затягли.