Одного разу там навіть сиділо 4 чи 5 придбаних на базарі курчат. Бабці це не подобалося, а дідусь казав, що всякі торбини — то для жінок. Тоніно випадково зачепив дідуся рукою і яйце під сорочкою тріснуло. Та дідусь лиш розсміявся. Вони повернулися до Еміліо, щоб взяти ще.
Проходячи повз Фелічію, вони завжди зупинялися подивитися, чи не дозріли ще черешні. Хлопчик подумки просив дерево поквапитися, бо боявся, що мама приїде по нього раніше, ніж дідусь навчить лазити по дереву. Та тут тато зламав ногу…
Одного дня дідусь глянув на черешню і сказав, що пора. Він приніс драбину і сказав Тоніно вилазити на першу гілку. Потім він роззувся, взяв кошик і за мить був біля онука. Того дня вони назбирали повний кошик черешні, а дідусь навчив Тоніно лазити по дереву. Старий пояснив, що весь секрет у голові: треба уявити, що ти птах або кіт, що дерево — твій дім, треба бути спокійним, чутися як дома. Не минуло й тижня, як Тоніно перетворився на справжнього Тарзана: сам лазив на черешню, видирався аж до найвищих гілок і сам злазив додолу. Дідусь часом мандрував з ним, а часом брав крісло бабці Лінди і сидів собі під деревом.
Коли мама дізналася, що Тоніно лазив по дереву, то була незадоволена. Дідусь сказав їй, що вона сама лазила, коли була малою. Але мама відповіла, що 25 років тому це дерево було наполовину менше. Вона зробила трагічний вигляд, Тоніно хотів обняти дідуся, а той сказав: "Твоя мати таки має рацію, Тоніно: я просто старий вар'ят". У той момент Тоніно ненавидів маму. Він вирішив помститися їй, і коли вони їхали від дідуся додому, він нудив і марудив, за що й отримав ляпаса. Вдома Тоніно побачив тата на милицях, потім до них спустилася бабця Антоньєтта з Флопі. Почалася сварка, але Тоніно радів, що помстився.
Вночі йому снилося, що вони з дідусем на черешні: гойдаються на гілках, немов ті гімнасти на трапеції в цирку. Дідусь висить вниз головою на найвищій гілляці, а Тоніно тримається за його руки. Раптом дідусь підкинув його вгору, до неба, і Тоніно полетів, ніби птах.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
СКАЛКА В СЕРЦІ
У те літо батьки Тоніно, дідусь із бабцею та Флопі тільки те й робили, що сварилися і сперечалися. Тато злостився на свою ногу, бо не міг ходити; мама злостилася на тата, бо тепер вони не могли поїхати на відпочинок; дідусь з бабцею злостилися на маму, бо вона злостилася на тата. А Флопі, ледь зачувши, що хтось підняв голос, починав гавкати і, схоже, злостився на всіх.
Якось Тоніно вдалося розсмішити маму, коли він розказав про пригоду в селі. Вони з дідусем Оттавіано пішли на невеличку річку. Тоніно ганявся за рибами і раптом побачив одну велику. Зрозумівши, що не зловить її без дідуся, Тоніно покликав його. Дідусь з берега кинувся до Тоніно, який пірнав з головою у воду. Саме тоді берегом проїжджала на велосипеді синьйора Марія. Вона викликала пожежників. Через 5 хвилин прибули пожежники і крикнули: "Спокійно, зараз ми вам допоможемо!". Дідусь, кашляючи і відплющуючись, висунув з води голову і вигукнув: "Дякую, не треба, я вже спіймав!" — і підняв угору рибину.
Літо минуло якось дуже швидко, а восени Тоніно пішов до початкової школи. Там йому не дуже подобалося. Усі з нього сміялися, коли він писав, що його дідусь говорить з гускою Альфонсиною, що дідусь вилазить на черешню, як мавпа. Весь час хлопчик боявся, що з нього сміятимуться. Якось він збрехав мамі, що його нудить, і не пішов до школи. На другий день він зробив так само, а на третій день мама повела його до лікаря. Той сказав, що в хлопчика емоційна напруга. Мама поговорила з вчителькою, а та сказала, що Тоніно — хлопчик з бурхливою фантазією. Мама пояснила, що дідусь Оттавіано саме такий, як описував Тоніно. Відтоді однокласники сміялися з хлопчика трохи менше.
Незадовго до Різдва дідусь Оттавіано з'явився у школі Тоніно. Він був у костюмі святого Миколая і роздав однокласникам хлопця невеликі подарунки, а для онука витягнув з торби Альфонсину. Того дня вона виглядала дуже гарно: біле пір'я аж блищало, а на шиї вона мала червоний бант. Вчителька запропонувала дідусеві сісти, і він почав розказувати всяку всячину: про Фелічію і свій город, про Альфонсину і про її гусенят, про бабцю Теодолінду. Однокласники Тоніно слухали, затамувавши подих, а Тоніно сидів біля дідуся і почувався так, як у тому сні, коли вони вдвох були на черешні і дідусь вчив його літати. Відтоді дехто з дітей дивися на Тоніно з заздрістю, ніхто з нього не сміявся.
На Різдво дідусь приїхав у місто на обід до дочки, а потім забрав Тоніно до себе. Для дідуся час з онуком на Різдво був найкращим подарунком. Дорогою в село дідусь співав і розповідав, що бабця була дуже ревнива. Дідусь Оттавіано був веселий, і Тоніно спитав його, чи не сумно йому, що бабуся померла. Дідусь відповів, що для нього вона не померла, бо "доки тебе хтось любить, померти неможливо".
Коли вони під'їжджали до дідусевого дому, Тоніно ще з дороги побачив Фелічію, всю прикрашену ліхтариками і білими стрічками. Коли ті ліхтарики загорялися, то здавалося, що Фелічію осипав білий цвіт — ніби навесні. Дідусь признався, що це коштувало йому купу грошей, і всі думали, що він вже зовсім зсунувся з глузду. Він хотів зробити для Тоніно таку несподіванку, яку він навряд чи легко забуде. На найвищій гілці світилися слова "Щасливого Різдва!". У будинку дідусь запалив камін, вони всілися на крісло. Тоніно почав розповідати дідусеві казку, але невдовзі помітив, що той не ворушиться. Хлопчик налякався, але дуже скоро дідусь захропів. Тоніно зручніше вмостився на кріслі і теж заснув.
Свята минули, і Тоніно знову пішов до школи. Усе було як звичайно, бракувало тільки бабусі Лінди. Якось Тоніно сказав мамі, що бабуся могла перетворитися у гуску, бо вона їх дуже любила. Мама сказала, що такого не може бути, і бабця на небі. Наступної суботи, коли хлопчик був у селі, він вирішив поговорити про це з дідусем. Доки мама прибирала в домі, Тоніно виклав свою теорію дідусеві. Той уважно вислухав, сказав, що думав про щось подібне, а потім запитав: "А чим у такому разі став би я?". Тоніно не вагався ні секунди і відповів: "Черешнею". Хлопчик припустив, що сам міг би стати пташкою, щоб прилітати на черешню і з'їдати всі черешеньки. Дідусь посміхнувся, але Тоніно помітив, що виглядає він якось втомлено, і спитав, чи йому недобре. Дідусь показав на серце і сказав, що там у нього скалка.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
КАРНАВАЛ
Дідусеві слова про скалку в серці страшенно вразили Тоніно. Коли вони з мамою їхали додому, хлопчик почав розпитувати її, чи міг дідусь щось з'їсти таке, що в серці у нього скалка. Мама пояснила, що дідусь хотів сказати, що має проблему, що його щось тривожить, не дає спокою ніби скалка.
Мама була ображена, що дідусь нічого їй про це не розповів. Вона страх як розхвилювалася. Протягом наступних кількох днів мама телефонувала до дідуся частіше, ніж зазвичай, розпитувала, як справи, чи нічого йому не потрібно. У дідуся все було гаразд і йому нічого не було треба. Та що частіше він так говорив, то сильніше тривожилася мама. Якось тато втратив терпець і сказав: "Але що він має тобі сказати, щоб ти нарешті заспокоїлася? Що помирає?" Мама твердила, що дідусь поводиться ненормально, і є речі, які тато зроду не розумів. Батьки посварилися. Тоді Тоніно здалося, що мама перебільшує, а тато має рацію. Згодом виявилося, що рацію все ж мала мама.
Коли в суботу пополудні мама з Тоніно приїхали до дідуся, то побачили, що він знову сидить під черешнею з Альфонсиною на колінах. Того дня мав бути карнавал і було дуже холодно. Тоніно заманулося поїхати на село в костюмі Супермена. Дідусь у самому піджаку сидів, відкинувшись на спинку крісла і заплющивши очі. Коли вони під'їжджали, мама аж скрикнула, побачивши дідуся. Вона побігла до нього, а Тоніно залишився у машині. Мама струсонула дідусем, він встав і разом з мамою пішов до хати. Тоніно було образливо, що про нього забули, він почувався самотнім і нещасним. Він чекав у машині, а потім вештався подвір'ям. Мама вийшла з будинку, побачила, що у машині його нема, а потім знайшла і почала сварити. Вона говорила, що дідусеві погано, а хлопчик, замість того, щоб увійти в будинок, сидить на холоді і може захворіти. Тоніно заплакав, а мама сказала, що дідусь дуже переймається однією справою.
У кухні Тоніно побачив дідуся за столом, на якому лежав жовтий конверт. Нарешті дідусь звернув увагу на хлопчика, похвалив його костюм, а потім майже прокричав, що у нього забирають землю, бо біля його городу мають робити дорогу. Тоніно вже майже плакав від думки, що його друзі в місті святкують, а тут кричить дідусь і ніхто нічого йому не пояснює.
Та скоро дідусів настрій змінився. Він сказав, що коли карнавал, то треба святкувати. Мамі він наказав пекти солодкі млинці, а сам вийшов на хвилинку. Мама розповіла Тоніно, що коли була маленькою, то бабуся завжди пекла такі млинці на карнавал. Тим часом заграв акордеон, на кухню зайшов дідусь у смішному циліндрі і зі штучним носом із парою чорних окулярів. Той вечір запам'ятався Тоніно, бо їм було дуже весело: вони пекли млинці, танцювали, дідусь грав, а потім пригостив онука справжнім вином. Коли мама з Тоніно збиралися їхати додому, онук запропонував дідусеві переїжджати до них. Дідусь відповів, що коли пересадити старе дерево, воно загине.
Відразу після карнавалу Тоніно захворів і 3 тижні не ходив до школи. У нього був важкий бронхіт. Бабця Антоньєтта і дідусь Луїджі щодня приходили провідати онука і щоразу казали мамі, що хлопчик застудився в "тому" домі. Маму це дратувало, і вона казала, що Тоніно почувався там прекрасно. В ті дні вона постійно нервувалася — і через хворобу сина, і через дідуся, який часто дзвонив. Тоніно думав, що дуже хворий, тому дідусь хвилюється за нього. Та мама пояснила, що дідусь не має спокою через експропріацію: муніципалітет хоче забрати в нього частину городу, бо там планують розширювати дорогу — замість неї будуватимуть автостраду. Мама з татом ходили вже до муніципалітету поговорити з мером та іншими чиновниками, але там мало що вже можна зробити, доведеться звернутися до адвоката.
Тієї ночі Тоніно приснилася бабця Теодолінда.