Тварини, яких він хотів мацерувати, не віддавали, подібно квітам, свого аромату, покірно чи з мовчазним зітханням, а чинили відчайдушний опір смерті, він мусив їх убивати. Вперше Гренуй випробував цей спосіб на цуценяті.
Потім, поступово й з надзвичайною обережністю, він приступив до людей. Замаскований своїм ароматом непомітності, Гренуй терся вечорами в корчмі "Чотири дельфіни" поміж гостей, непомітно розкладав клаптики просоченої олією та намащеної жиром тканини під лавками, столами та в темних закутках. Через кілька днів збирав їх і перевіряв. Те ж саме зробив у соборі. Перший індивідуальний запах Гренуй роздобув у богадільні Шаріте. Йому пощастило поцупити простирадла, в яких два місяці пролежав щойно померлий від сухот чоловік. Одній німій жебрачці, що тинялася містом, він заплатив цілий франк за те, щоб вона цілий день носила на тілі ганчірочки, просочені різними сумішами жиру.
Та незважаючи на всі ці досліди, Гренуй прагнув аромату конкретних людей: тих надзвичайно рідкісних особистостей, що надихали на любов. Вони й стали його жертвами.
У січні вдова Арнульфі одружилася зі своїм першим підмайстром Домініком Дрюо, який зразу ж отримав звання майстра рукавичної та парфюмерної справи. Гренуй, ставши першим і єдиним підмайстром, виконував усю роботу за незмінно маленьку платню, скромний харч та вбогий притулок.
Рік розпочався жовтим потоком касій, гіацинтами, фіалками та наркотичними нарцисами. Якось недільного березневого дня − минуло з рік від його прибуття до Граса − Гренуй зібрався подивитись, як ідуть справи в садку за муром у протилежному кінці міста. Там він дізнався, що аромат дівчини набрався сили, не втрачаючи ніжності. Гренуй був сповнений щастям коханця, який здалеку підслуховує чи спостерігає за своєю обожнюваною милою, знаючи, що за рік забере її додому. Звичайно, він любив не дівчинку, а її аромат.
Вночі, лежачи у своїй халупі, Гренуй ще раз відродив у пам'яті цей аромат і подумав, що не хоче втрачати цей аромат ніколи. З'явилося бажання відмовитись від своїх планів, вийти в ніч і втекти у свою колишню печеру. Але він не зробив цього, бо володіння і втрата приваблювали його все ж більше, ніж рішуча відмова від того й того. Нарешті Гренуй вирішив залишити цей аромат не чистим, а додати речовин, які протримають його довше. Звичайно, для оформлення, для основного, середнього та завершального відтінку, для загострення та фіксації не годилися ні мускус, ні цибетин, ні трояндова олія чи амбра, це зрозуміло. Для таких парфумів, людських парфумів, потрібні були інші інгредієнти.
У травні того ж року в трояндовому полі знайшли роздягнений труп 15−річної дівчинки. Вона була вбита дрючком по потилиці. Дівчинка була неймовірно вродлива. Запідозрювали циган, італійських сезонних робітників, перукарів, бо дівчинка була пострижена, жидів, бенедиктинців. Але конкретно ніхто нічого не міг довести.
Невдовзі після початку збору жасмину сталися ще два вбивства. Жертвами знову були чорняві красуні, знову голі, обстрижені; з тупими ранами на потилиці лежали вони серед польових квітів. І знову злочинець не лишив ніяких слідів. Люди вже не знали, на кого й думати. Городяни організували в кожному кварталі нічну сторожу. Лейтенант поліції посилив варту біля брам. Проте всі ці заходи нічого не давали. За кілька днів після подвійного вбивства знову знайшли труп дівчинки. То була праля з архієпископського палацу; її вбито біля величезного водоймища перед міською брамою.
Цього літа не минало тижня, щоб не знайшли трупа. Й щоразу це були юні дівчата, красуні чарівного смаглявого типу. Хоч незабаром убивця вже не цурався й білошкірих та повніших дівчат, які переважали серед місцевого населення. Він вистежував їх повсюди, не лише на околицях Граса, а й в центрі міста. Дочку одного теслі знайшли вбитою в її кімнаті на п'ятому поверсі.
Люди були налякані. Всі, хто міг собі це дозволити, посилали своїх донечок десь до далеких родичів або в пансіонати Ніцци, Екса чи Марселя. Лейтенанта поліції під тиском муніципальної ради звільнили. Його наступник доручив колегії лікарів дослідити віргінальний стан убитих красунь. Виявилося, всі вони незаймані. Дивним чином ця звістка ще дужче розпалила страхи, бо кожен сам собі вважав, що дівчаток було зґвалтовано.
Люди направили покірну петицію монсеньйору єпископові з проханням оголосити анафему і відлучити од церкви монстра, який замордовує дівчат. У кінці вересня граському вбивцеві дівчат було оголошено анафему й відлучено від церкви. Це несподівано вплинуло. Наступного дня вбивства припинилися. Жовтень і листопад минули без трупів.
На початку грудня отримали звістку з Гренобля, що там останнім часом теж з'явився вбивця дівчат, який душить свої жертви, розриває одяг і вириває пучками волосся з голови. І хоча ці грубі злочини анітрохи не відповідали чисто виконаним граським убивствам, увесь світ був переконаний, що йдеться про одну й ту ж особу. Жителі Граса тричі перехрестилися від полегшення, що бузувір лютує бодай не в них, а в далекому Греноблі.
Нарешті відновився нормальний ритм громадського й приватного життя. Тільки той, хто мав дочку, яка саме підбиралася до того фатального віку, все ще боявся лишати її без нагляду. Але був у Грасі чоловік, який не довіряв цьому спокоєві. Його звали Антуан Ріші, він займав посаду другого консула і жив у гарному маєтку на початку вулиці Друа.
Ріші був удівцем і мав доньку на ймення Лора. Незважаючи на те, що йому не минуло й сорока років, Ріші відклав надалі своє повторне одруження. Спочатку хотів знайти чоловіка для доньки. Не першого-ліпшого, а людину зі становищем. А коли Лора буде замужем, він сам запустить свої щупальця в найшляхетніші родини.
Антуан Ріші був безперечно найзаможнішим буржуа у цілій окрузі. Він мав латифундії не тільки під Грасом, де вирощував апельсини, соняшник, пшеницю й овес, а й біля Венса, під Антібом, де здавав землю в оренду. Ріші володів будинками в Ексі, в селах, отримував свою частку прибутку від кораблів, що плавали в Індію, мав контору в Генуї та найбільший у Франції торговельний склад ароматичних речовин, спецій, олії і шкір. Проте найкоштовнішим своїм скарбом Ріші вважав доньку. Вона була його єдиною дитиною, мала 16 років, темно-руде волосся й зелені очі.
Минулого року, під час отих убивств, він не відчував ще такої прикрої спокуси. Тоді Лора була ще по-дитячому чарівною. А зараз він раптом зрозумів, що Лора в небезпеці. Однієї ночі йому наснився жахливий сон, пов'язаний з Лорою. Ріші охопив був справжнісінький страх. Він зрозумів, що вбивця − не деструктивна сила, а старанний колекціонер. Завдяки своєму тонкому аналітичному розумові Ріші викрив заміри супротивника.
Коли минув страх, Ріші прямо серед ночі наказав своїм сонним слугам збирати в дорогу одяг та провіант, бо він з донькою думає на світанку вирушити до Гренобля. Потім він одягся і позганяв із ліжок решту свого персоналу. Посеред ночі в будинку на вулиці Друа почалася метушня.
О восьмій ранку Ріші з дочкою і своїми людьми вирушив в дорогу. Донька була така сліпуче гарна, що люди на вулицях і з вікон дивилися тільки на неї. Біля брами Кур вартові взяли рушниці на караул і опустили їх тільки після того, як останній мул Ріші проплентав крізь ворота.
На людей Антуан Ріші та його донька справили надзвичайно глибоке враження. Всі говорили, нібито Ріші поїхав до Гренобля, а отже, до міста, в якому жив цей монстр, убивця дівчат. Він робив виклик богам або хотів їх задобрити? Люди передчували, що Лора Ріші пропала.
Ріші поїхав зовсім не до Гренобля. Помпезність виїзду була не чимось, а хитрістю. За півтори милі на північний захід від Граса, поблизу села Сен-Вальє, він наказав зупинитися. Передавши повноваження та супровідні листи лакею, він наказав йому особисто з допомогою слуг доставити мулів із вантажем у Гренобль. Сам Ріші, з Лорою та служницею, повернувсь у напрямку Кабрі, де вони влаштували обідню перерву й рушили далі, через гори Таннерону, на південь. Наступного дня Ріші хотів, щоб їх із Лорою переправили на Лерінські острови, на меншому з яких стояв добре укріплений монастир Сент-Оноре. Там господарювала купка старих, але ще здатних носити зброю ченців, з якими Ріші був добре знайомий. Саме там він збирався на певний час заховати свою доньку. А сам мав негайно повернутися, щоб на вечір того ж дня прибути до Венса. Він запросив туди вже свого нотаріуса, аби підписати угоду з бароном де Бойоном про одруження їхніх дітей Лори та Альфонса. Він зробить Бойонові таку пропозицію, яку той просто не зможе відхилити: виплата боргів барона розміром 40000 ліврів, посаг на таку ж суму, кілька земельних ділянок та олійня під Маганоском, щорічна рента розміром 3000 ліврів для молодої пари. Єдина умова Ріші полягала в тому, щоб одруження відбулося за десять днів і молоді відразу ж після весілля оселились у Венсі. Заміжня жінка, позбавлена цноти і, може, навіть вагітна не пасуватиме в вишукану галерею вбивці.
Але план ще не був здійснений. Ріші ще не переправив її в надійний монастир Сент-Оноре. Надвечір вони спинилися переночувати у маленькому містечку Напулі.
В той час, коли Лора Ріші разом зі своїм батьком полишали Грас, Гренуй перебував в іншому кінці міста. Його перебування в Грасі доходило кінця. День тріумфу був попереду. В повітці, в оббитій ватином скриньці, лежало 24 малесенькі пляшечки з краплинами аури 24 дівчат − найцінніші есенції, здобуті Гренуєм минулого року методом холодного жирового анфлеражу тіла, настоювання волосся та одягу, вимивання та дистиляції. А 25, найсмачнішу й найважливішу есенцію він хотів отримати сьогодні.
Ополудні він вийшов з майстерні провітритися і раптом відчув, що бракує запаху Лори. Вона мертва, майнуло йому. Потім подумалося ще жахливіше: мене випередив хтось інший. Коли Дрюо розповів під час обіду, що вранці другий консул та його донька подалися дванадцятьма мулами до Гренобля, Гренуй побіг до брами Кур. Там коханий запах віяв не з північного заходу, куди вів шлях до Гренобля, а швидше з боку Кабрі − якщо не зовсім з південного заходу. Гренуй запитав вартових, яким шляхом помандрував другий консул.