Томас Майкл Кініллі — Список Шиндлера (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 3 з 19

Іншого вечора Пфефферберґ побачив Оскара в товаристві білявої, з великими очима польської красуні. Якщо фрау Шиндлер десь і була, то вона не з'явилася навіть тоді, коли пані Пфефферберґ оформила квартиру по-новому. А сам Пфефферберґ тим часом став одним із постійних Шиндлерових постачальників на тому ринку предметів розкоші − шовків, меблів, коштовностей, − який процвітав у краківському Старому місті.

Розділ 4

Наступного разу Іцхак Штерн зустрів Оскара Шиндлера ранком на початку грудня. Шиндлер навідав контору Бухгайстера і, поговоривши з Ауе, постояв коло столу Штерна в конторі та оголосив п'януватим голосом, що "завтра почнеться".

Мабуть, Шиндлер сподівався, як і краківські євреї, на те, що після шаленств на початку режим усталиться, заспокоїться і в людей буде можливість легше дихати. Може, здоровий глузд уже навесні переможе. Урешті-решт, усі − і Оскар, і євреї − казали собі, що німці − цивілізований народ. Операцію збиралися проводити частково як рейд по коштовності й хутра. Мало відбутися виселення пожильців з будинків і квартир на заможнішій межі Кракова й Казімєжу.

Шість айнзацгруп прибули до Польщі з армією завойовників. Та айнзацгрупа, яку відрядили діяти на Казімєжі того вечора, належала до еліти. Вони залишать дрібноті з краківського СС похмуру працю пошуку каблучок з діамантами і пальт, підбитих хутром. А самі візьмуться за краківські синагоги.

У кінці тієї вулиці, на якій мав квартиру Оскар, здіймалася потужна фортеця Вавельського замку, звідки керував Ганс Франк. Франк не мав прямої абсолютної влади над тими спецзагонами, які йшли на Казімєж. Поліцаї Генріха Гіммлера, хоч би де працювали, завжди були самі собі законом. Франку славне місто Краків видавалося нестерпним через численних євреїв, але він не вірив, що айнзацгрупи чи зондеркоманди теперішніми методами можуть дійсно суттєво вплинути на цю проблему. Франк був переконаний, що повинен бути єдиний концентраційний табір для євреїв, яким мало б стати в крайньому разі місто Люблін і його околиці, а краще − острів Мадагаскар.

СС пішло економічною війною від дверей до дверей на вулицях Якуба, Юзефа й Ізака, де жили євреї. Вони вламувалися до квартир, витягали речі з шаф, ламали замки письмових столів і комодів. Вони зривали цінні речі з пальців, ший, витягали з кишень. Дівчаті, яке не віддавало шубку, зламали руку; хлопчика з вулиці Темної, який не хотів розлучатися з лижами, застрелили. Поки СС працювало по багатоквартирних будинках, айнзацгрупа рушила до Старої Божниці, синагоги ХIV століття. Як і очікувалося, там було виявлено за молитвою групу юдеїв. Також із сусідніх будинків зігнали євреїв менш ортодоксальних: німцям було цікаво побачити, як одні реагують на других. Сержант відкрив Ковчег і витяг пергаментний сувій Тори. Строкатий натовп у синагозі погнали повз сувій − і наказали кожному плюнути на нього. Удавати було не можна: слину було видно на письменах. Потім усіх євреїв застрелили.

Розділ 5

Вікторія Кльоновська, польська секретарка, була окрасою адміністрації Оскара, і він одразу ж розпочав із нею роман. Інґрід, його німецька коханка, напевне, про це знала, так само, як і Емілія. Оскар ніколи не був потайним коханцем.

З високою білявою зачіскою над милим, трохи лисячим, яскраво нафарбованим личком, Вікторія Кльоновська була схожа на таку собі легковажну панночку. Кльоновська була практичною, раціональною і винахідливою. Була вона й націоналісткою, на грубуватий польський кшталт.

Вона знайшла чудовий джазовий підвальчик на одній із вузеньких вуличок коло Ринку, куди не ходило всіляке начальство, тож там можна було спокійно посидіти. Близько Різдва у 1939 році Оскар зібрав у тому клубі гурт своїх друзів. Ці гості йому якраз подобалися. Більшість із них були свого роду подвійними засланцями − вони не тільки опинилися далеко від домівок, а й чи в себе, чи за кордоном на різні лади незатишно почувалися за того режиму. Серед друзів був, наприклад, молодий німецький інспектор відділу внутрішніх справ генерал-губернаторства. Він позначив межі Оскарової емалевої фабрики на Заблочі. Поліцейський Герман Тоффель теж був тут, і Реедер з СС, і ще один молодий офіцер − теж з інспекторів, на прізвище Штайнгаузер, з Інспекції з озброєння. Оскар познайомився й потоваришував із цими людьми, коли добував дозволи, потрібні для того, щоб запустити фабрику. Він уже багато випив з ними. Він завжди вважав, що найкращим шляхом розв'язання гордієвого вузла бюрократичних питань, крім хабара, є випивка. І, нарешті, було двоє з абверу. Перший − Ебергард Ґебауер, лейтенант, який завербував Оскара до абверу за рік до того. Другий − лейтенант Мартін Плате зі штаб-квартири Канаріса у Бреслау. Саме завдяки тому, що його завербував його приятель Ґебауер, Оскар Шиндлер побачив, наскільки Краків є містом можливостей.

На вечірці зайшла мова про євреїв. Тоффель з Реедером провели цілий день на станції Могильська, керуючи вивантаженням поляків і євреїв із поїздів, що йшли на схід. Перевезення населення у вагонах для худоби було новиною для всіх, і ті вагони ще не були немилосердно переповненими. Для СС внутрішнім ворогом, може, були і євреї, але для Канаріса внутрішнім ворогом було СС. Тоффель говорив, що для нього концентрація − чортова манія. Ґебауер повів мову про юденрати − єврейські ради, влаштовані в кожному окрузі губернатором Франком. У таких містах, як Варшава і Краків, юденрат мав двадцятьох чотирьох обраних членів, які несли особисту відповідальність за дотримання режиму. Юденрат у Кракові з'явився менш ніж за місяць до того; його президентом обрали Марека Біберштейна, шанованого представника міської влади. Але, зауважив Ґебауер, він чув, що до Вавельського замку вже дійшов план реєстру єврейської праці. Юденрат видаватиме наряди на риття траншей, чищення нужників і прибирання снігу. Також кожен єврей у генерал-губернаторстві буде носити зірку.

Ґебауер сказав, що у євреїв немає жодної організації, щоб себе рятувати. У них є тільки організації, щоб пересидіти бурю. Але тепер буде не так. Цією бурею займатиметься СС! Ґебауер знов-таки, немовби хоч і стримано, показував свій захват професійною старанністю СС. Плате вважав, що найгірше, що може статися з євреями, − це їх вишлють на Мадагаскар, де погода краща, ніж у Кракові. Ґебауер так не вважав. Оскар наполіг на тому, щоб змінити тему розмови. Шиндлер був переконаний, що, попри гру перед Тоффелем, Ґебауер не був антисемітом. Та й жоден із них не був. На Різдво 1939 року ці люди були для Оскара віддушиною серед помпезної офіційної лінії партії. Згодом ці люди стануть йому ще в більшій пригоді.

Розділ 6

Штерн чинитиме на Оскара духовний вплив, тоді як подружить його з капіталом Авраам Банкєр, адміністратор "Рекорда", якого Оскар здобув разом із фабрикою. Оці двоє − великий, чуттєвий Оскар і низенький, мініатюрний Банкєр − пішли навідувати ймовірних інвесторів. За наказом від двадцять третього листопада банківські й сейфові депозити євреїв утримувалися німецькою владою як фіксований траст, і господарю не дозволялося мати доступ до своїх грошей чи відсотків з них. Дехто із заможніших ділових євреїв, які дещо зналися на історії, тримали таємні запаси у твердій валюті, але розуміли, що за кілька років під губернатором Гансом Франком під ризиком буде й валюта; бажано буде перевести її в рухомі цінності: діаманти, золото, товари.

Для краківських євреїв, поки Ганс Франк сидів на Вавелі, посуд видавався більш безпечним і зручним, ніж злоті. Сторони цих контрактів − Оскар, інвестор і Банкєр як посередник − не складали щодо цього жодного документа, навіть меморандуму. Повномасштабні контракти в той час не годились, і в кожному разі їх не можна було б офіційно засвідчити.

Емілія Шиндлер приїхала до Кракова в гості до чоловіка уперше вже в новому році. Їй дуже сподобалася нова чоловікова квартира. Вона роззиралася серед настінних прикрас і диванних покривал, дібраних пані Пфефферберґ. У своїх переривчастих стосунках із Оскаром Емілія, здається, поводилася як жінка, котра знає, що її чоловік невірний і вірним ніколи не буде, але все ж не бажає, щоб ознаки його невірності тицяли їй в обличчя.

Одного разу Польдек Пфефферберґ підійшов до дверей їхньої квартири зі згорнутим килимом на плечі. То був килим із чорного ринку для Інґрід, яка переїхала на час візиту Емілії. Польдек спитав, чи фрау Шиндлер вдома. Він завжди називав Інґрід "фрау Шиндлер", бо вважав, що так чемніше. Емілія відповіла, що вона і є фрау Шиндлер, розуміючи, що означало те запитання. Пфефферберґ доволі розумно викрутився.

Фабрика, яку винайняв Оскар, була за річкою на Заблочі − № 4 по Липовій вулиці. Оскар вважав, що можливо і зручно тимчасово переїхати туди, винайняти квартиру на третьому поверсі, хоча навколо були промислові квартали, не настільки блискучі, як вулиця Страшевського. Коли Оскар узяв на себе керівництво роботою "Рекорду", перейменувавши його на "Deutsche Emailwaren Fabrik", там працювало 45 людей. На початку нового року він отримав перші контракти від армії. Згодом усям стало відомо, що генерал Шиндлер знає і дуже цінує свого однофамільця, що займається емальованим посудом. Спираючись на силу вигідних контрактів Інспекції з озброєння, Оскар отримав дозвіл розширювати завод і закупив нове обладнання,

У середині літа 1940 року в нього працювало вже 250 поляків і перед ним поставало питання про введення нічної зміни. Час від часу протягом року Іцхак Штерн просив Шиндлера влаштувати на роботу того чи того молодого єврея. За кілька місяців в Оскара працювало вже 150 працівників-євреїв і в його фабрики з'явилася негучна репутація місця, де можна знайти прихисток.

У квітні генерал-губернатор Франк оголосив евакуацію євреїв зі своєї столиці Кракова. То було цікаве рішення, бо влада Райху і далі переселяла євреїв і поляків до його генерал-губернаторства майже по десять тисяч людей на день. Але умови в Кракові, заявив Франк, були кричущими. Протягом шести місяців він обіцяв зробити Краків юденфрай (вільним від євреїв). Дозволено буде залишитися тільки п'ятьом-шістьом тисячам кваліфікованих робітників.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: