Томас Майкл Кініллі — Список Шиндлера (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 2 з 19

У місті мешкала велика громада судетських німців, у ньому була німецька граматична школа, до якої ходив Оскар. Там він пройшов курс реальної гімназії, яка мала випускати інженерів − гірняків, механіків, цивільних, − тих, які добре вписувалися в промисловий пейзаж містечка. У самого гера Шиндлера був завод з виробництва сільськогосподарської техніки. Шиндлери були католицькою сім'єю. Оскарова мати Луїза була жінкою побожною. Ганс Шиндлер любив коньяк і сидіти в кав'ярнях. Його сім'я мешкала на сучасній віллі, оточеній садами, що відокремлювали місто від промислової частини. У сім'ї було двоє дітей − Оскар і його сестра Ельфріда. Оскар цікавився машинами, мотоциклами, товаришував з кількома єврейськими хлопцями середнього достатку, чиї батьки відправили їх до німецької граматичної школи.

Раса, кров, земля мало важили для юного Оскара. Він був із тих хлопців, для яких найпривабливішою моделлю Всесвіту був мотоцикл. І його батько підтримував синове захоплення шаленими машинами. Навесні 1928 року, в останні місяці юності Оскара, перед тим літом, коли він закохається й вирішить одружитися, він їздив на "мото-ґуччі", яких було лише чотири на всю Європу поза Італією, і то вони належали мотогонщикам міжнародного класу. Також Шиндлер брав участь у перегонах, а на автодромі Альтфатер хлопець мало не переміг чемпіонів Європи, та трапилася технічна заминка.

Того літа, після лише шістьох тижнів залицяння, Оскар поспіхом побрався з селянською дочкою, внаслідок чого втратив прихильність батька, в якого й працював. Дівчина, з якою він одружився, походила з ганацького села на схід від Цвіттау. Батько нареченої, вдівець, шляхетний фермер, також не схвалював шлюб. Гансові це не подобалося, бо він бачив, що Оскар один в один повторює його власний нещасливий шлюб.

Після весілля Оскар і Емілія оселилися на квартирі в Цвіттау. Оскар відслужив у чехословацькій армії, зрозумів, що терпіти не може військового життя − не через пацифізм, а через його незручність. Повернувшись до Цвіттау, він вечорами лишав Емілію саму, а натомість допізна засиджувався в кав'ярнях, спілкуючись із дівчатами. Родинна справа збанкрутувала у 1935 році, і того самого року батько пішов від Оскарової мами і став жити у власній квартирі. Оскар зненавидів його за це.

Через добрі ділові контакти, життєрадісність, хист до торгівлі і вміння пити Оскар отримав роботу навіть посеред Депресії, ставши відповідальним за продажі в "Моравській електротехніці". Головна контора цієї компанії розташовувалась у Брно, і Оскар часто їздив туди-сюди між Брно і Цвіттау. Коли померла мати, він стояв поряд зі своїми тітками, сестрою Ельфрідою, дружиною Емілією по один бік могили, а зрадник Ганс стояв сам.

На момент того похорону Оскар уже причепив на лацкан свастику − емблему Судетської німецької партії Конрада Генлайна. Хоч із яких причин Оскар пристав до Генлайна, але видається, що невдовзі по тому, як німецькі дивізії увійшли до Моравії, він розчарувався в націонал-соціалізмі − так само швидко й докорінно, як і у власному шлюбі після весілля.

Одного разу молодий гер Шиндлер завітав на вечірку до санаторію на пагорбах за Остравою, неподалік польського кордону. Там він познайомився з німцем на ім'я Ебергард Ґебауер. Вони погомоніли про справи і про те, що далі робитимуть Франція, Британія і Росія. Коли вони були наодинці, Ґебауер назвався офіцером розвідки − абверу адмірала Канаріса − і запропонував Оскару працювати на Іноземний відділ абверу. Оскар погодився.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 2

Наприкінці жовтня 1939 року двоє молодих німецьких сержантів увійшли до зали "Й. С. Бухгайстера і компанії" на Страдомській вулиці у Кракові і стали вимагати кілька рулонів дорогої тканини. Працівник-єврей із жовтою нашивкою-зіркою на грудях пояснив, що компанія Бухгайстера не продає тканину фізичним особам, а постачає її на фабрики й до роздрібних торгівців. Солдати не згодилися. Коли дійшло до сплати, вони пустотливо виклали на касу баварську банкноту 1858 року і німецький окупаційний папірець 1914 року.

Пізніше того самого дня молодий головний бухгалтер − німець, офіційна особа, призначена установою, красиво названою "Східне агентство опіки", завітав до зали, щоб перейняти керівництво єврейськими торговельними справами. То був один із двох німецьких посадовців, приписаний до Бухгайстера. Першим був Зепп Ауе.

Бухгалтер-єврей розповів про недійсні купюри від солдатів. Молодший доповів про це Зеппові Ауе і сказав, що слід зв'язатися з поліцією. Герр Ауе не хотів, щоб ув'язнили єврея, бо мав свій секрет: його бабуся була єврейкою. Ауе викликав справжнього головного бухгалтера компанії, польського єврея Іцхака Штерна, котрий саме лежав удома з грипом. Поки сюди йшов Штерн, з'явився Оскар Шиндлер і заявий, що в нього призначена зустріч. Ауе і Оскар бачилися на вечірці напередодні. Оскар був у товаристві судетської німкені на ім'я Інґрід, тройгендера, тобто відповідальної за діяльність єврейської компанії, яка займалася залізними виробами, − на тій самій посаді, що й Ауе в Бухгайстера. Інґрід і Оскар були щиро закохані.

Гер Шиндлер міркував про кар'єру в Кракові і питав поради в Ауера. Той запропонував текстиль, наприклад, Бухгайстера.

Нарешті прийшов Іцхак Штерн, єврей-бухгалтер, який працював на Бухгайстера. Ауе пішов розпитувати Штерна. Побачивши баварську купюру 1858 року і окупаційну 1914 року, Штерн сказав, що таке нині в Кракові часто трапляється. Єврей узяв гроші і кинув у грубку.

Після цієї розмови Штерна познайомили з Шиндлером. Першою думкою Іцхака Штерна була: з таким німцем не домовишся. Ауе відрекомендував їх одне одному, а Штерн повідомив, що він єврей. Шиндлера це не вразило: "Ну от, відказав гер Шиндлер, − а я німець. Отакі наші справи!" Тоді Штерн спитав: "То, може, ви б і указ скасували?" Адже Іцхак Штерн проходив уже не під одним указом, а під кількома. Він мусив не лише декларувати своє походження, а й носити особливу реєстраційну картку, позначену жовтою смугою. Його офіційна пайка як унтерменша (недолюдини) була майже вдвічі меншою, ніж пайка поляка за національністю, який теж перебував у статусі унтерменша. Штерн не дуже оптимістично дивився вперед.

Коли Ауе вийшов, Шиндлер почав розпитувати єврея про місцеві ділові кола. Штерн був не найгіршим джерелом інформації; здається, в нього були друзі чи родичі на кожній фабриці в Кракові. Оскар запитав про компанію з виробництва емальованого посуду і дав Штерну розглянути їхній баланс. Єврей сказав, що це чудова справа, бо на війні завжди потрібне столове приладдя й посуд для польової кухні. Як було відомо Штернові, Інспекцію з озброєння очолював генерал-майор вермахту Юліус Шиндлер. Чи не родич він часом Оскарові Шиндлеру, поцікавився Штерн. Оскар сказав, що це не його родич, але таким тоном, у якому відчувалося прохання, щоб Штерн тримав цю неспоріденість у таємниці.

Штерн порадив Оскару орендувати фабрику з можливістю купівлі, бо це краще, ніж бути тройгендером, якого повністю контролює міністерство економіки. Штерн, притишивши голос, наважився сказати: "І згодом виявиться, що вас обмежуватимуть у тому, кого брати на роботу". Йшлося про євреїв, дешеву робочу силу.

Після цієї відвертої розмови між Шиндлером і Штерном зав'язалася міцна дружба.

Розділ 3

Леопольд Пфефферберґ був ротним у Війську Польському під час останньої трагічної кампанії. Разом із кількастами іншими полоненими польськими офіцерами з Перемишля поранений Пфефферберґ прямував до Німеччини. Коли його потяг зупинився у рідному Кракові, Леопольду вдалося втекти. Він порівняно зручно переховувався по квартирах друзів і був переконаний, що гестапо буде потрібно ще повозитися, шукаючи його, тож він оформив на себе продовольчу книжку. Леопольд зайнявся торгівлею ювелірними виробами. Торгівля йшла бадьоро і серед самих поляків, але здебільшого серед польських євреїв, які не могли прохарчуватися на скупі талони.

Раніше Леопольд належав до національної збірної Польщі з лижного спорту. У нього навіть був елегантний пістолетик двадцять другого калібру − озброєння для можливої втечі або ж на випадок, якщо його у квартирі накриє гестапо. Із цієї напівзабавки Пфефферберґ одного листопадового дня ледь не застрелив Оскара Шиндлера. А все було так. Шиндлер надумав зайти до пані Міни Пфефферберґ, Польдекової матері, щоб запропонувати їй замовлення. Житлова комісія Райху надала йому гарну сучасну квартиру на вулиці Страшевського, і її потрібно було облаштувати. Пані Пфефферберґ і гадки не мала, що цей високий ошатний німець робить біля її дверей. Може, він прийшов спитати про її сина, котрий саме сидить на кухні? Може, він прийшов конфіскувати її квартиру?

Коли Шиндлер уперше прийшов до квартири Пфефферберґів, родина ще була зайнята буденною справою. Пані Пфефферберґ і її син говорили про зразки, рулони тканини і шпалер, коли постукав гер Шиндлер. Леопольд не збентежився, бо у квартирі було два входи-виходи. Пфефферберґ взяв пістолета і сховався за подвійними дверми їдальні.

Оскар зайшов у квартиру і порпосив пані Міну оформити його квартиру по-новому. Міна Пфефферберґ тримала незваного гостя біля дверей. Вона говорила так незв'язно, що син пожалів її і сам з'явився у дверях із пістолетом за пазухою піджака. Шиндлер помітив, що Пфефферберґ немовби захищав матір. Пані Пфефферберґ потребувала доброго контракту − адже її чоловіка звільнили з роботи і він працював тепер за копійки в житловій конторі "Ґемайнде", єврейського бюро побутових послуг. За дві хвилини чоловіки вже по-дружньому балакали. Не було сумніву, що пані Пфефферберґ піде до квартири Шиндлера, що на ціну клієнт не зважатиме, і, коли про все було домовлено, Шиндлер зауважив, що Леопольдові Пфефферберґу, можливо, було б добре завітати до нього й обговорити ще одну справу.

За тиждень Пфефферберґ приніс десяток шовкових сорочок до Шиндлерової квартири на Страшевського. Там йому зустрілася гарненька німкеня, яку Шиндлер йому відрекомендував як тройгендера краківської компанії з металевих виробів.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: