Королі й королеви, осідлавши коней, рушили у Західний Ліс за Білим Оленем. Невдовзі побачили його і щосили помчали за ним. Олень пірнув у гущавину, куди можна було піти лише пішки. Вони пішли, а невдовзі королева Сюзан натрапила на ліхтар. Усі четверо наче щось згадали. Вони заглибилися у гущавину, пригадали все про вуличний ліхтар, а потім збагнули, що борсаються вже не в гілляччі, а пробираються поміж шуб. А наступної миті всі вінценосні особи висипались із дверцят шафи у порожню кімнату. Були це вже не королі та королеви у мисливських строях, а Пітер, Сюзан, Едмунд та Люсі, одягнені у своє стареньке вбрання. Був той самісінький день і та саміська година того дня, коли вони заховались у шафі. Пані Макреді та відвідувачі ще гомоніли у коридорі, та, на щастя, до порожньої кімнати не заходили і дітей там не застали.
Діти розповіли усе професору. Той сказав дітям, що вони не потраплять знову до Нарнії тим шляхом, але колись знову повернуться туди, бо хто коронований у Нарнії, завжди буде там королем чи королевою. А потраплять вони туди несподівано. Старий порадив нікому про це не говорити.
Пригоди з шафою добігли кінця, але пригоди з Нарнією лише розпочиналися.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу