Матіас відчинив їх, і Карл побачив маленьку кімнатку. Там на підлозі спав Юнатан.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
9
Карл дуже зрадів. Він нічого не говорив, ліг біля брата і теж заснув. Коли прокинувся, Юнатан уже сидів біля нього. Вони довго мовчали, тільки дивилися один на одного. Потім Юнатан сказав, що бачив Катлу і те, що вона зробила. Карл не мучив Юнатана розпитуванням про Катлу, до того ж, йому самому треба було багато що розповісти. Юнатан не міг повірити, що Йоссі зрадник. Треба було негайно повідомити про це Софію. Тут саме була одна її голубка – Б'янка. Матіас приніс голубку, і Юнатан написав при каганці повідомлення Софії про те, що зрадник – Йоссі, а Карл уже в Шипшиновій Долині.
Коли брати відсилали Б'янку, над Шипшиновою Долиною вже залягав присмерк. Треба було пильнувати, бо один вартовий весь час ходив по мурі зразу за Матіасовим подвір'ям, і насамперед слід було остерігатися його. Матіас стояв на причілку з ліхтарем і мав подавати братам знак: коли опустить ліхтар донизу, то треба принишкнути, а підійме його, то треба випускати Б'янку. Так вони й зробили.
Б'янка знялася вгору, і вартовий не помітив її. Коли хлопці уже поверталися, до Матіаса під'їхали Ведер і Кадер. Вони сварилися, що після заходу сонця не можна виходити надвір. Карл прибіг до діда. Воїни спитали хлопця, як його звати. Він сказав, що Хрущик. Це ім'я можна було їм сказати, бо його не знав ніхто, крім Юнатана й Матіаса. Кадер сказав, що вони вечорами їздять по долині й перевіряють, чи люди слухаються Тенгілових наказів, а дід ніяк не второпає, що можна, а чого ні. Воїни розповіли, що завтра вранці біля річкової брами можна буде побачити Тенгіла, який припливе золотим човном Прадавньою Річкою. Прощаючись, вояки попередили діда, що коли зустріне хлопця, якого звуть Лев'ячим Серцем, і захищатиме чи переховуватиме його, то на нього чекатиме смертна кара.
Згодом дід і брати повечеряли. У Долині люди голодували, і Карл згадав про свій хліб і шинку. Брати нагодували своїх коней, поїли самі, а тоді Карл розповів про свої пригоди. Матіас говорив, що люди в Долині вірять, що Юнатан їхній визволитель.
У комірчині під сінником було кілька не прибитих дощок. Під ними Юнатан рив підземний хід, який мав закінчуватися на пустищі по той бік муру. Уночі він почав копати, а дід носив ночви з землею на свій город. Карл пильнував, чи не наближається вартовий. Та ось зійшов місяць і вартовий Додір попростував до їхньої хати. Карл почав насвистувати, щоб дід зрозумів про небезпеку і сховався у кущі. Додір почав сварити Карла, щоб не свистів, а потім зайшов до хати, щоб подивитися, де Матіас. Карл налякався, але дід встиг заскочити в іншу кімнату через вікно і лягти, притворившись, що спить. Коли у кімнату зайшов Додір, Матіас сварився, що його турбують і не дають спати.
10
Тенгіл жив високо Прадавніх Горах і тільки зрідка спускався в Шипшинову Долину нагнати людям страху. Ось і сьогодні він приплив Прадавньою Річкою на своєму золотому човні. Багато вояків вишикувались у довгі лави, щоб захищати Тенгіла, поки він перебуватиме в Шипшиновій Долині. Щоб щось розгледіти, Карл мусив лягти у дивитися через розчепірені ноги вояка. Хлопець побачив Тенгіла дуже зблизька і зрозумів, який він по-звірячому жорстокий і кровожерний.
Усіх мешканців Шипшинової Долини зібрали на майдані. Карл з Матіасом також подалися туди. Біля Тенгіла був його пихатий дорадник П'юке. Тенгіл звертався тільки до П'юке, а той уже переказував мешканцям Шипшинової Долини, який Тенгіл невдоволений ними. Карл був вражений, коли побачив поруч Юнатана, перевдягненого на юродивого діда. Тим часом Тенгіл обіцяв за голову Юнатана двадцятеро білих коней.
Тенгіл наказав усім чоловікам Шипшинової Долини вишикуватись перед ним у лаву і почав показувати пальцем на тих, кого вибрав на каторжну працю в Карманяці. Тяжко було слухати, як голосили жінки, що навіки розлучалися зі своїми чоловіками, й діти, що ніколи вже не побачать своїх батьків. Один із тих приречених, мабуть, збожеволів, коли почув, як заголосили його діти. Він раптом сказав Тенгілу, що той теж колись помре. Тенгіл дав знак рукою, і вояк вбив чоловіка.
Дорогою додому Юнатан плакав. А він ніколи не мав звички плакати. Того дня в Шипшиновій Долині було сумно. Тенгіл тим часом влаштував для своїх вояків бенкет, а сам подався річкою додому.
Матіас з хлопцями проходили повз хатину, де мешкав чоловік, якого сьогодні вбили. Його дружина сиділа на сходах і відрізала косу, щоб зробити тятиви для луків. У Шипшиновій Долині найнебезпечніше було тримати зброю, цього нікому не прощали. А проте не було жодної хати й жодного двору, де б люди не ховали й не кували зброї для боротьби, що колись нарешті мала початися.
Біля Матіасової хати Додір і три інших вояки святкували. Коли вони напилися, то поснули, а їхні шоломи і плащі лежали біля них. Юнатан вкрав один плащ і шолом.
Вночі вони знов копали підземний хід. Юнатану потрібно було ще три ночі. Брати вирішили йти визволяти Урвара разом.
11
Тенгілові вояки запекло шукали Юнатана. А останнім часом нишпорили з ранку до вечора в кожному дворі і в кожному кутку. Юнатанові майже весь час доводилось сидіти в сховку. Ведер і Кадер їздили по селищі й зачитували, що розшукується "Незвичайно вродливий юнак з русявим чубом і блакитними очима, високий, стрункий". Вояки знов нагадували про смертну кару тому, хто переховує Юнатана, і про винагороду тому, хто викаже його сховок. Поки Ведер і Кадер їздили по селищі, мешканці Шипшинової Долини приходили до Матіаса попрощатися з Юнатаном і подякувати йому за все, що він для них зробив.
До Матіаса теж навідалися вояки, але дід не втратив мужності. Коли вони накинулись на скриню, Матіас додумався влаштувати в хаті пожежу, і вояки заходились гасити полум'я. Та на цьому біда не скінчилась. Вояки пішли обшукати ще й стайню і знайшли двоє коней, а в Долині кожному можна було тримати лише одного. Вояки вирішили забрати пізніше Ф'ялара з собою. Карл заплакав, адже цього вечора вони з Юнатаном мали залишити Шипшинову Долину, а йому досі навіть на думку не спадало, що буде з їхніми кіньми.
Це був їхній останній вечір у Матіасовій хаті. Дід востаннє нагодував їх своєю юшкою. Карл плакав, Юнатан також сидів задуманий, та раптом він промурмотів: "Якби я знав гасло!" Карл сказав, що знає: "Всю силу Тенгілові, нашому визволителю!" Юнатан зрадів, а його брат не міг зрозуміти: хіба вони підуть головною брамою? Згодом Юнатан сказав братові, що поїде перший, а Карлові треба чекати у Матіаса на знак.
Юнатан зник у підземному ході, а Карл пішов до Ф'ялара, якого ввечері мали забрати. До стайні прийшов і Матіас. Згодом вони побачили, що вже наближається Тенгілів вояк, який має забрати коня. Та раптом виявилося, що той вояк – Юнатан! Він забрав коней і поїхав до брами. Треба було поспішати, поки ще один Тенгілів вояк не з'явиться по коней, бо то вже буде підозріло. Карл сумував, бо брат не взяв його з собою, але Матіас сказав, що Карл може втекти звідси підземним ходом, як стемніє. За муром Юнатан чекатиме на нього.
Матіас привів до стайні свого коня, якого переховував у сусідів. Скоро з'явився той чоловік, що мав забрати Ф'ялара. Спершу він почав кричати, погрожувати й лаятись, адже в стайні був тільки один кінь, і Матіас не віддавав його. Дід говорив, що коня уже забрали. "Мабуть, трапилась якась помилка", – сказав воїн і пішов геть.
Увечері Карл попрощався з Матіасом і поліз темним ходом. Коли хлопець виліз, Юнатан уже чекав на нього.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
12
Брати проспали ніч під ялиною і прокинулися вдосвіта. Юнатан хотів негайно їхати. Він замаскував вихід з підземного ходу. Брати сіли на коней і тихо поїхали. Над верхів'ями дерев вони побачили Палому – Софіїну голубку.
Братам треба було якнайшвидше від'їхати далі від Шипшинової Долини. Дорогою через ліс вони мали добратися до річки, а тоді їхати вздовж берега в напрямку водоспаду Карма. У лісі вони побачили стару хатину, де жила Ельфріда. Брати зупинилися в неї і наїлися. Ельфріда виявилась огрядною ласкавою бабусею. Жила вона сама з козами й котом. Вона знала багатьох людей у Шипшиновій Долині й хотіла почути, чи вони ще живі. Юнатан почав розповідати їй про Долину, але розповідав з важким серцем.
Помалу брати доїхали до Прадавньої Річки, яка несла води до водоспаду Карма. Хлопці вирішили зійти вниз і скупатися. Коли вони вже сиділи на дереві, що схилилося над водою, до річки наблизилися Тенгілові воїни. Один з воїнів на ім'я Перк хотів похизуватися перед друзями, що перепливе на коні річку до скелі й назад. Але течія виявилася надто сильною, вона понесла воїна просто на братів, які сиділи на гілці. Течія хотіла затягти Перка у водоспад Карма, але Карлові було шкода кобили. Братам вдалося схопити воїна, коли він опинився під ними, потім Юнатан врятував кобилу. Перк нічого не сказав, не спитав, хто вони і звідки їдуть. Він почвалав на берег зі своєю бідолашною кобилою і невдовзі по тому зник разом з усім загоном…
Увечері хлопці стояли на мості, який Тенгіл звелів збудувати, щоб з'єднати дві країни – Карманяку й Нангіялу. Їх розділяли провалля і Прадавня Річка. Саме в Карманяку їхали брати.
Під мостом на дні провалля вирувала вода, яка кидалась у водоспад Карма, а звідти в ще глибшу й страшнішу яму. Юнатан і Карл були зовсім близько від Тенгілових володінь. По той бік мосту у глиб гір в'юнилася стежка в Прадавні Гори Карманяки.
Брати розпалили багаття і говорили про вирішальну битву. Юнатан не міг вбити будь-яку живу істоту, тому говорив, що битву мусить очолити Урвар. Карл запитав, навіщо брат врятував Перка, хіба це добре? "Не знаю, чи добре, – відповів Юнатан. – Але є речі, які треба робити, а то будеш не людина, а грудка гною".
Раптом спалахнула блискавка і вдарив такий грім, що гори аж застугоніли. На братів налетіла шалена буря. Спалахнула ще одна блискавка, страшніша за всі інші. На мить вона осяяла все навколо. І в тому світлі Карл побачив Катлу.
13
Коли буря вщухла, Юнатан сказав, що Катла – це Дракониха з прадавніх часів.