Нарешті з'явився правитель Папоманії єпископ Гоменац. Він їхав верхи на незасідланому мулові під зеленою попоною, а за ним – його почет з хрестами, знаменами, корогвами, кропильницями, смолоскипами. Привітавшись з мандрівниками, Гоменац заявив, що підданці його ждуть не діждуться, поки божистий папа ущасливить їх своїми відвідинами. Але й тим прибульцям, що бачили папу, буде від них, папоманів, шана.
РОЗДІЛ 32. Про те, як Гоменац, єпископ папоманський, показав мандрівникам знебавпалі декреталії
Гоменац повів мандрівників до церкви. Над церковними дверима Пантагрюель та його друзі побачили величезну книгу, оздоблену діамантами й самоцвітами. Книга висіла на двох золотих ланцюгах, прикутих до склепіння. Це були декреталії. Гоменац говорив, що книгу писали ангели, і вона впала з неба, що вона відпускає гріхи, коли три дні постити й висповідатися. Згодом Гоменац відправив месу, а потім дістав із скриньки в'язку ключів, одімкнув 32 замки, що висіли на заґратованому вікні над вівтарем, розсунув пурпурову завісу і показав Пантагрюелеві та його друзям портрет якогось добродія, намальований не дуже вправною рукою. Єпископ говорив, що це портрет їхнього земного бога – папи. Найзаповітніше їхнє бажання – побачити його коли-небудь тут, на острові. На цей портрет острів'яни дивилися тільки у великі свята, і він відпускав гріхи. "Дивно мені, що цей образ, так недосконало намальований, має божественну силу – відпускає гріхи!" — зауважив Пантагрюель. Брат Жан і Епістемон підтакнули Пантагрюелеві. А Панург мовив: "Я ж казав вам, що бачив трьох пап. Цей портрет не схожий на жодного з них".
Гоменац був переконаний, що папа повинен вогнем і мечем упокорювати імператорів, королів, герцогів, князів і цілі республіки, якщо вони бодай на дещицю відступлять від того, що він, папа, наказує; він повинен відбирати у них усю маєтність, королівства, виганяти їх, проклинати і не тільки карати на смерть тіла їхні та тіла чад і домочадців, а й душі їхні ввергати у пекло.
РОЗДІЛ 33. Про те, які чудеса творять знебавпалі декреталії
Наших мандрівників гарно пригостили. Усе м'ясо було начинено добрячим фаршем, а прислуговували гарненькі дівчатка, кучеряві білявочки у легких білих сукнях. Принісши страви, дівчата заспівали пісню, в якій уславлялися пресвяті декреталії, а потім піднесли кожному по келиху вина. Звеселілий Гоменац хвалив декреталії. Друзі-мандрівники розповідали різні випадки, коли їхні друзі чи знайомі використовували аркуші з декреталіями не за призначенням: робили мішені, вирівнювали чепчики між сторінками, і яка кара потім сходила на цих людей. Різотом розповів, що коли його приятель женився, то по святковій вечері усі почали перевдягатися, але не було масок. І їх зробили з старих сторінок декреталій. Затулили тими машкарами обличчя й веселилися далі. А коли познімали машкари, ледве глузду не позбулися від жаху. Того короста обсипала, у того гнояки нарвали, того схопила віспа, того краснуха.
"А мені видається чудом інше, — мовив Пантагрюель. — Як це папа з допомогою своїх декреталій гребе щороку з Франції стільки золота?". Гоменац відповів, що це ще не багато грошей, і знову почав вихваляти декреталії, які кляті єретики нехтують. Тож єретиків треба палити, топити, вішати, четвертувати, колесувати, рубати, саджати на кіл! Єпископ був переконаний, що щастя, блаженство чекає усіх в царстві небесному, а ключі від цього царства – у руках земного бога – папи.
Вставши з-за столу, Пантагрюель та його друзі попрощалися з Гоменацем та папоманами і пообіцяли, що за їхню гостинність віддячать: коли будуть у Римі, підуть до папи і благатимуть, щоб він найближчим часом відвідав острів Папоманію. Потім добрий Пантагрюель подарував Гоменацеві і дівчатам-служницям щедрі дарунки.
РОЗДІЛ 34. Про те, як Пантагрюель побував на острові мессера Гастера, першого в світі магістра наук та мистецтв
По кількох днях плавання наші мандрівники кинули якір біля острова мессера Гастера. Острів височів над морем, мовби велетенська, неймовірно крута скеля. Проте Пантагрюель та його друзі, хоч і упріли добряче, видерлись на вершину. І там їхнім очам відкрився чудовий краєвид. Володарем цього острова був мессер Гастер, найперший у світі магістр наук та мистецтв. Гастер – мессер владний, суворий, жорстокий, невблаганний. Годі щось йому втлумачити, навіяти, довести, в чомусь його переконати. Йому можна тільки коритися, в усьому догоджати, його можна тільки задобрювати й шанувати. Свої накази він віддає не словами, а на мигах. Все, чого він бажає і що велить, має виконуватися тієї самої миті. Він винайшов усі науки і всі мистецтва, всі ремесла і всі знаряддя. Він учить мудрих штук навіть звірів.
При дворі цього великого мудреця Пантагрюель та його друзі побачили безліч черевомовців і ще більше обжер. Усі черевомовці були недобрі, лихі ворожбити, чаклуни; всі вони заздрили один одному і повсякчас між собою гризлися. Вони придурювалися, що розмовляють не ротом, а черевом, і вводили людей в оману. А брехуни були першорядні! Обжери завжди ходили гуртом. Одні з них були жируни, жевжики й пустуни, другі – сердиті й похмурі відлюдьки, але геть усі – несусвітні ледарі. Вони вважали мессера Гастера великим богом, йому лиш молилися, приносили жертви, служили вірою й правдою, любили й шанували понад усіх та все.
РОЗДІЛ 35. Про те, як Пантагрюель приплив на острів Дзвінкий
Кілька днів мандрівники пливли морем, аж урешті побачили острів, з якого чувся дзвін і брязкіт. А коли мандрівники підпливли зовсім близько до острова, вони почули ще й співи. Із обачності Пантагрюель вирішив спершу підпливти човном до невисокої скелі й висісти там. Під скелею стояла хатина самітника Брагібюса. Пантагрюель спитав, що це за дивні звуки долинають із острова і як він називається. Самітник відповів, що острів називається Дзвінкий. Що ж до звуків, то мандрівники про все дізнаються згодом, коли висядуть на ньому. Самітник не давав їсти мандрівникам чотири дні! Він сказав, що інакше їх не пустять на острів, бо там зараз піст чотирьох пір року.
На п'ятий день пустельник дав їм листа до Едітуса, церковного паламаря, що жив на острові Дзвінкому. Це був славний дідуган, який люб'язно їх зустрів, а прочитавши в листі, що вони чотири дні постили, нагодував смачним обідом. Далі показав їм острів.
Острів був заселений птахами. Едітус розповів, що колись давно на острові жили ситицини (музики на похороні). Згодом вони перетворилися на птахів. Птахи жили в просторих, зручних клітках. Всі вони були великі, гарні, лагідні й спокійні. Вони їли, пили, спали як люди! Колір їхній теж видався мандрівникам дивним (таких кольорів був одяг у священнослужителів різних рангів). Едітус сказав, що цих птахів називають клірцями, священцями, абатцями, єпископцями, capдинцями, а одного – папцем. А їхніх самок називають клірицями, священницями, абатицями, кардиницями. Одну називають папицею.
Пантагрюель спитав у Едітуса, чому тут таке розмаїття птахів, а папець тільки один і папиця тільки одна. Той відповів, що так було споконвіку за велінням зірок. Щоправда, дуже давно на острові утворилося два папці водночас. Але це обернулось жахливим лихом (автор натякає на розкол 1378-1429, коли на вищу владу у католицькій церкві претендували 2-3 папи). На острів приїздили імператори, королі, герцоги, маркізи, графи, барони. Вони намагалися розборонити папців, якось їх помирити, та все було марно. Мир настав тільки тоді, як один папець сконав.
Птахи на цьому острові співали тоді, коли дзвонили дзвони.
Раптом у небі закружляла зграя птахів, яких на цьому острові мандрівники ще не бачили. Було їх двадцять п'ять або й більше. Покружлявши у високості, вони посідали на землю. Їхнє пір'я прибирало різних кольорів, мов шкіра у хамелеонів. І у всіх під лівим крилом було намальоване коло, яке ділили дві проведені поряд лінії, або ж лінія, прямовисна до прямої. Ці кола різнилися й кольорами (маються на увазі войовничі чернечі ордени).
РОЗДІЛ 36. Про те, як паламар Едітус показав Пантагрюелеві священного папця
Едітус розповів, що харчі для птахів постачає весь світ, тільки деякі північні країни нічого не надсилають (деякі країни порвали з папською курією). Два дні тривало веселе гульбище. А на третій день Пантагрюель сказав, що він конче мусить побачити папця. Едітус сказав, що папець дуже не любить, щоб на нього дивилися. Але згодом друзі таки пішли до папця. Скрадаючись, вони підійшли до величезної клітки. В ній, розпустивши крила, сидів папець. Біля нього примостилися охоронці – два невеличкі кардинці й шість угодованих єпископців. Панург довго придивлявся до папця, а потім вигукнув, що це справжня чубата потороча, і друзі повернулися до столу.
Через чотири дні мандрівники розпрощалися з Едітусом.
РОЗДІЛ 37. Про те, як Пантагрюель потрапив на острів Катівню, де жив кіт Дряповирв, ерцгерцог Пухнастих котів (автор має на увазі суддів, які носили мантії з горностаєвою облямівкою).
Мандрівники через кілька днів побачили острів, що називався Катівня. Пантагрюель хотів проминути його, та друзі вмовили його причалити. Як вони про це потім пошкодували! Тільки-но вони ступили на берег, як їх схопили Пухнасті коти. Усі вони носили розшморгнуті торби: хто на череві, хто на спині, хто на боці, хто на шиї. Це їхній символ і девіз. По дорозі мандрівникам зустрівся старий жебрак. Пантагрюель подав йому милостиню, і той сказав, що ці Пухнасті коти вішають, четвертують, колесують людей, усім стинають голови, всіх кидають у в'язниці та в катівні. Все у них навпаки. Непорядність зветься доброчесністю, злість – добротою, зрада – вірністю, крадіжка – щедрістю. І при цьому вони певні, що в усьому світі немає нікого кращого й справедливішого за них. Та втекти було ніяк – адже мандрівників вели під охороною, та й ворота острова було замкнено. Їх привели до ерцгерцога Нявнія Дряповирва, володаря Катівні. Це був наймерзенніший з усіх Пухнастих котів. Він мав три зрослі голови: лев'ячу, собачу й вовчу. Друзів посадили на лаву підсудних.
Дряповирв сказав друзям відгадати якусь загадку і додав, що ось уже 300 років звідси нікого не відпускають, не настригши спершу шерсті, а то й не злупивши шкури.