Тепер лікар уважно перевірив її і вважав, що на зиму вона має ще раз поїхати туди. Їй не можна лишатися у місті. І поїхати треба щонайпізніше в кінці жовтня. Лікар почав роз'яснювати подробиці. Уражені були обидві легені – права менше, ліва більше. Лікар показував рентгенівські знімки. Роббі не міг дивитися на них і спитав лікаря, чому з мільйонів людей саме Пат мусить хворіти. Лікар сказав, що на це питання відповіді немає. А потім повів Роббі разом з собою по палатах і показав багато хворих, які були у набагато гіршому стані, ніж Пат. Роббі побачив сифілітичну жінку без носа, чоловіка з двостороннім запаленням і плевритом, що метався у гарячці, жінку, що отруїлась вероналом (бо її чоловік помер через зламаний хребет), чоловіка, що уже дванадцять років розбитий паралічем, молоду жінку, скалічену разом з дитиною після важких пологів, чоловіка без шлунка, сифілітичну дитину з кривавим висипом, біля ліжка якої сидів батько... Вони проходили палату за палатою, і всюди Роббі бачив стогін, судорожне скривлені тіла, нерухомі, майже згаслі постаті, заплутаний клубок безмежної туги, страху, покірності своїй долі, болю, розпачу, горя... А згодом Жафе розповів, що 9 років тому померла його 25-річна дружина від звичайного грипу.
Роббі пішов від лікаря і якийсь час сидів у машині, дивлячись в одну точку. Потім взяв себе в руки й поїхав до майстерні. Кестер і Готфрід уже знали від лікаря (бо він дзвонив до них перед цим, щоб Роббі приїхав), що Пат треба буде їхати, тому готові були підтримати Роббі в цей вечір. Адже хлопець сьогодні просто не міг бути наодинці з Пат. Тому друзі вирішили сьогодні піти кудись разом, взявши з собою дівчину. Роббі поїхав по Пат, прихопивши по дорозі цуценя з магазину. Пат сиділа вдома з пані Залевською. Дівчина дуже зраділа цуценяті і сказала, що називатиме його Біллі. Пані Залевська переживала, щоб собака був охайним.
Пат почала збиратися, щоб іти з Роббі до друзів. Біллі вони вирішили теж взяти з собою, адже комусь треба віддати рештки вечері. Поки дівчина вдягалася, Роббі спостерігав, і на якусь мить його охопило дивне почуття, наче тільки це й є справжнє життя в його найглибшому розумінні, а може, навіть і щастя: кохання з такою глибокою тугою, страхом за майбутнє і мовчазним усвідомленням небезпеки.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
XIX
Заробітки на таксі були невеликі, а Роббі були потрібні гроші. Тому якось Густав вирішив звозити хлопця на тоталізатор. Там була вітрина, вся завішена спортивними газетами та надрукованими на машинці об'явами про скачки. Вздовж однієї стіни стояв довгий пульт з кількома письмовими приборами. За ним моталося три чоловіки. Один щось кричав у телефон, другий бігав сюди й туди з якимись аркушиками паперу в руках, а третій сидів за пультом і записував ставки. Було досить людно. Переважали люди нижчого прошарку. Якийсь чоловік на прізвище Білінг запропонував друзям, що скаже, на кого ставити, а вони дадуть йому що-небудь, коли виграють. За підказкою Білінга, Роббі зробив ставку на кобилу Льор бльо і виграв 180 марок. Білінг сказав Роббі більше не ставити. Хлопець дав йому 10 марок. Та через годину Роббі програв тридцять марок, але потім припинив гру.
Отто дещо замінив у "Карла", дещо вдосконалив, бо мав намір через два тижні взяти участь у гірських перегонах. А тепер мав відбутися пробний виїзд. Юпп, Кестер, Ленц і Роббі поїхали за місто випробувати машину. По дорозі на їх очах відбулася аварія: на вузькій дорозі зіткнулися великий лімузин і мотоцикл. Мотоцикліст, який був винен у аварії, втік, поки друзі витягали з машини жінку і чоловіка. Жінка була у гіршому стані. Все її обличчя було порізане склом, кілька осколків ще стирчало в ньому, але кров сочилася повільно. Гірше було з правою рукою. Виявилося, що порізана артерія. Ленц скрутив свою хусточку в жгут і надав допомогу. Чоловік теж стікав кров'ю і, очевидно, зламав собі кілька ребер. Потерпілих посадили у "Карла" і повезли у лікарню, а Юппа лишили пильнувати лімузин.
Поблизу сусіднього села містився невеличкий санаторій для багачів, приватний будинок для божевільних, призначений для легко хворих, багатих пацієнтів. Спочатку медсестри не хотіли приймати потерпілих. Але Ленц сказав, що за законами, вони не мають відмовлятися від хворих, яким потрібна невідкладна допомога. Поранений чоловік просив друзів, щоб ніхто нічого не знав про аварію і про нього з жінкою. Друзі зрозуміли про що йдеться, і запропонували свою допомогу: полагодити машину у своїй майстерні. Чоловік охоче погодився.
Друзі поїхали назад до Юппа. Та там був неприємний сюрприз: якісь брати Фогт уже хотіли забрати побиту машину до своєї майстерні. З друзями був коваль з якогось села, в якого вони позичили трос, щоб тягнути машину на буксирі. Коваль сказав друзям, що брати Фогт небезпечні.
Кестер пояснив братам, що ремонтувати машину буде він, бо вже все вирішив з власником. Четверо Фогтів не хотіли відступати. Почалася бійка. Роббі дістав в око і повалився. Коли вже Роббі притиснули, і виходу не було, бо Кестер і Ленц теж билися, Юпп вдарив молотком по руці ворога. Кестеру вдалося вивернути руку найстаршого брата за спину. Отто знав, що вони матимуть спокій лише тоді, коли він доконає його. Отто сильним ривком вивихнув йому руку і тоді вже пустив. Усе вирішила поразка найстаршого брата: Фогти забралися.
Друзі взяли машину на буксир і поїхали. У майстерні вони раділи, що нарешті зможуть заробити від трьох до трьох з половиною тисяч марок.
Таксувати цього вечора Ленц уже не хотів, а в Роббі було побите лице. Хлопець пішов додому, зустрівши по дорозі Гассе. Чоловік розповідав, що його дружина майже щодня іде кудись і повертається додому пізно вночі. Роббі думав, що Гассе, можливо, ні про що не здогадувався. Хлопцеві було боляче за цю сім'ю, якій просто були потрібні трохи впевненості і трохи грошей. А таких людей були мільйони. В якийсь жахливий спосіб існування звузилося до жалюгідної боротьби за животіння. Роббі думав про сьогоднішню бійку, про те, що бачив і пережив за останні тижні, потім став думати про Пат і раптом відчув, що те й інше ніколи не можна звести докупи. Надто велика між ними безодня, надто мерзенним стало життя, щоб знайшлося місце для щастя; щастя не могло бути тривалим, в нього неможливо було вірити, це була якась коротка пауза, а не пристань у житті.
Роббі зайшов до Пат. Вона сиділа на підлозі, співала і приміряла капелюшок. Дівчина злякано і недовірливо подивилася на побите обличчя Роббі і сказала, що він їй ніколи нічого не розповідає. Але Роббі був переконаний: що більше люди одне про одного знають, то більше буває непорозумінь. І що ближче вони знають одне одного, то більше стають чужішими. Такий висновок він зробив на прикладі подружжя Гассе.
XX
Серпень був теплий, безхмарний, і в вересні теж погода була майже як улітку; проте з кінця вересня почалися дощі. Роббі почав усвідомлювати, що Пат скоро повинна їхати.
У неділю хлопець поїхав до собору, щоб привезти дівчині квітів. Саме був час ранкової меси. Роббі ховав квіти під плащ, аж раптом його побачив священник. Він був радий, бо Роббі, побачивши його, почав молитися біля усіх стацій Хресної дороги. Та коли опинився біля останньої, священник заговорив до нього. Та хлопцеві вдалося приховати квіти.
Роббі завіз квіти додому. Він побачив Гассе, який все ще чекав дружину, бо вона не повернулася. Роббі намагався заспокоїти його, але не вдавалося. Гассе хотів їхати з Роббі на таксі і шукати по місту. Але Роббі сказав, що це марна справа.
Пат нарешті зрозуміла, що троянди крадені (над цим постаралася Фріда-служниця). "Думай, що хочеш. Важливо те, що вони приносять радість", — відповів дівчині Роббі. "Тепер ще більше, ніж звичайно, мій любий. Адже ти ризикував, добуваючи їх!" — сказала Пат. Після сніданку вона знову лягла, бо так радив лікар, і заснула.
Гассе покликав Роббі і показав, що знайшов лист від дружини. Вона писала, що хоче ще трохи пожити для себе і тому не збирається повертатися до нього. У неї є хтось такий, що краще розуміє її, ніж Гассе. Вона ні в якому разі не повернеться назад, а Гассе не треба буде турбуватися про те, вистачить його жалування чи ні. Частину своїх речей вона забрала з собою, за рештою при нагоді пришле когось...
Гассе не знав, що робити. Проти дружини не сказав ні слова. Він лише намагався розібратися, в чому його вина. Він розповів, що вчора його призначили шефом бюро і старшим бухгалтером. Управління об'єднало двоє бюро в одно, і другого начальника бюро звільнили, а його призначили, бо працював понаднормово. Гассе тепер мав одержувати на 50 марок більше. Роббі радив не піддаватися горю в наступні кілька днів. Можливо, дружина сьогодні ввечері або завтра знов буде тут. Хлопець радив випити снотворного і поспати.
Роббі і Пат йдуть у музей на виставку перських килимів. Служитель музею розповів, що майже всі відвідувачі музею – безробітні. Вони приходять не заради мистецтва, а лише тому, що їм зайнятися нічим. А тут принаймні хоч є на що подивитись. А взимку людей ще більше, бо приходять грітися. Роббі помітив, що люди мали бліді обличчя, поношені костюми... Заклавши руки за спину, люди навіть трохи боязко блукали по залах. Багато хто сидів на червоних, м'яких лавах, розставлених попід стінами. Вони сиділи стомлені і в таких позах, ніби готові були одразу ж піднятися, якби хтось підійшов, щоб прогнати їх.
Пополудні закохані пішли в кіно. Коли вийшли звідти, небо вже прояснилося. Роббі і Пат йшли повз вітрини та вдавали, що мають багато грошей: вони вибирали, що купили б одне одному. Хлопець хотів купити коханій теплу шубку, красиві сукні, дорогі прикраси. Потім вони думали, куди полетять відпочивати. Роббі признався, що не був у тих країнах, про які розповідав тоді. Дівчина сказала, що ще тоді зрозуміла, що то була брехня.
Вдома Роббі покликала збентежена пані Залевська. Вона розповіла, що Гассе замкнувся в кімнаті і не відповідає. Роббі повернувся до кімнати і порадив Пат трохи відпочити, а сам пішов у коридор. Усі мешканці зібралися біля дверей Гассе. Коли двері вдалося відчинити, усі побачили, що чоловік повісився.