У міському сквері він наламав білого бузку, щоб з'явитися з квітами. Будинок, де мешкала Пат, був новий, збудований за останнім словом техніки. Роббі подумав, що він становить разючий контраст з його бараком. Пат мешкала на третьому поверсі. На дверях було прибито латунну дощечку: "Егберт фон-Гаке, підполковник". Роббі подзвонив, і його зустріла покоївка. Хлопець подарував квіти Пат, яка його вже чекала. Її кімната була гарно оздоблена, там стояли старовинні красиві меблі, лежав килим. Виявилось, що це все належить їй: після смерті матері вона віддала квартиру, а дві кімнати лишила собі. Хлопець спитав, чи підполковник Егберт фон-Гаке просто наймає квартиру в Пат. Але дівчина сказала, що не змогла зберегти квартиру за собою, продала решту меблів. Тепер вона наймала тут дві кімнати.
Вечеря, яку привезла покоївка була розкішна, і Роббі спробував усе, що було. Хлопець розумів, що він і Пат з двох різних світів. Він сказав, що з такої квартири можна й не виходити надвір. Дівчина призналася, що колись була хвора і цілий рік лежала та не виходила звідси.
Пат говорила, що вважає себе авантюристкою, що їй давно треба було знайти іншу квартиру і роботу, мати якусь спеціальність та заробляти гроші. Але вона завжди відкладає, бо хоче жити за власним вподобанням. Дівчині бажалося жити весело й легко, жити вільно, робити, що захоче. Але тепер вона влаштувалася на роботу, саме тому зустрічалася з Біндингом і доктором Максом Матушайтом, директором фірми електрол та грамофонів. Пат з першого серпня мала стати продавщицею у магазині.
Роббі попросив показати спальню. Він подумав, що було б чудово залишитися тепер тут, коли завечоріло, бути близько один до одного під синьою ковдрою спальні... але щось його стримувало. Це не була ніяковість, страх, обережність, це була просто надто велика ніжність, сильніша за жагу. Хлопець попрощався і пішов.
Вдома Роббі зайшов до Ерни Беніг, щоб запитати, як тепер з попитом на жіночу роботу. Ерна розповіла, що попит аж надто малий, сотні тисяч без роботи. Жінкою можуть зацікавитися, хіба з особливих причин (Роббі зрозумів про що йдеться). Ерна порадила, якщо йдеться про дівчину Роббі, просто одружитися, і щоб Роббі забезпечував і себе, і її.
Згодом Роббі пішов у бар і застав там лише Валентина. Вони випили. Роббі хотів подзвонити до Пат, але спиняв себе. Йому хотілося сприймати її як несподіваний дарунок щастя, що дістався йому на якийсь час, а тоді зникне назавжди. Він й не припускав думки, що це щось більше, значніше.
Коли Роббі залишися в барі один з барменом, вони почали грати в карти. Надворі починалася перша цього року весняна гроза. Фред розповів, що має наречену, дочку власника закусочної-автомата. Але Фред не спішив з одруженням, чекав, поки помре старий, щоб точно знати, чи дістане дочка в спадщину закусочну.
Згодом приїхали Кестер і Ленц. Вони відразу зрозуміли, що Фред і Роббі забагато випили. Та до 11 вечора Роббі знов протверезів і разом з Кестером дав Фредові теплого молока, наслідки були негайні ж... Тоді посадовили його на стілець і наказали відпочити, а Ленц пішов за барну стійку.
Роббі, не зважаючи на те, що раніше спиняв себе, подзвонив до Пат і сказав, що прийде. Коли він прийшов, вони сіли в таксі і поїхали до Роббі. Надворі лив дощ і гриміло.
XII
У майстерні не було роботи, тому друзі вирішили не продавати таксі, яке купили, а скористатися ним і підзаробити. Таксувати мали Роббі і Ленц по черзі. Першому випало їхати Роббі.
Він вперше вів таксі і почував себе трохи дивно. Відчуття було не з дуже приємних. Хлопець знайшов собі місце проти готелю "Вальдекер Гоф", у діловому кварталі, де можна було сподіватися на жвавіший попит. Він вимкнув мотор і вийшов з таксі. Та тут відразу підійшов здоровий хлопчина у шкіряному пальті і сказав забиратися. Роббі запропонував відступного, але все йшло до бійки. Підійшов ще один водій. Кремезного звали Густав, і він не поступався. Врешті, Роббі вдарив його так, що той впав. З іншим водієм Роббі поклав Густава в його машину, а самі пішли випити до пивнички відступного.
Через деякий час у пивничці з'явився і Густав. Та знову до бійки не дійшло. Хлопці помирилися і випили. Відтоді Роббі і Густав заприятелювали. Іншого водія звали Томмі і він за спеціальністю був актором.
Надвечір Роббі був у доброму настрої, бо заробив 35 марок. Він приїхав у майстерню, і Кестер сказав, що за ці гроші треба відсвяткувати перший день таксування. Ленц промасажував Роббі руку, бо коли він вдарив Густава, то звихнув палець, а потім друзі поїхали випити.
Зібралися всі: Фердінанд Грау, Валентин, Роббі, Ленц, Кестер і Пат. Вони сиділи в садку маленького ресторанчика десь за містом і пили крюшон. Фердінанд Грау очолював стіл. Пат сиділа поруч з ним. Грау говорив: "Життя, брати мої, це хвороба, а вмирання починається з дня народження. Кожен віддих, кожне биття серця – це вже елементи вмирання, це вже наближення до могили". Ленц згодом сидів сам між кущами бузку, а коли до нього підійшли Роббі і Пат, розповів, що весною 1924 року раптом стрімголов виїхав з Ріо-де-Жанейро тільки через те, що згадав про цвітіння бузку. А коли приїхав, то виявилося, що вже запізно. Тут Пат запитала, чи друзі були разом у Бразилії. Пат мало не розкусила брехні Роббі, та Ленц врятував ситуацію. Фердінанд покликав друзів і сказав, що їм, містянам, нема чого робити вночі на лоні природи: "Вночі вона хоче лишитися на самоті. Селянин, рибалка – то щось інше, а нам, городянам з притупленими інстинктами, нема чого. Ніч – це протест природи проти прокази, яку несе цивілізація".
Об одинадцятій друзі поїхали назад. Валентин і Фердінанд їхали в таксі, вів машину Валентин. Всі інші їхали "Карлом". Ніч була тепла, Кестер поїхав не навпростець до міста, а об'їздом через села. Роббі з Пат принишкли на задньому сидінні. "Чи ти ж любиш мене?" — питав Роббі. Вона захитала головою. "А ти мене?" — "Ні. Це ж щастя, правда ж?" — "Велике щастя!" — "Тоді з нами нічого і не скоїться, правда ж?" — "Нічогісінько!".
У місті Кестер зупинив машину поблизу цвинтаря, очевидно, думаючи, що Пат і Роббі схочуть побути самі. Вони вийшли з машини. Кестер і Ленц негайно ж, не оглядаючись, помчали далі. Роббі подивився їм услід. На якусь мить його охопило дивне почуття: "От вони поїхали, поїхали мої товариші, а я лишився, не поїхав з ними". Пат ніби прочитала думки Роббі і сказала, щоб йшов до друзів. "Роббі, — звернулась до хлопця Пат, — я б краще додому пішла" — "Чому?" — "Не хочу, щоб ти заради мене чогось зрікався" — "Що це ти надумала, чого це я зрікаюсь?" — "Своїх товаришів"...
Хлопець взяв дівчину на руки і поніс у свою кімнату. "Тобі потрібні товариші", — говорила Пат. "Ти мені теж потрібна", — відказав Роббі. Він говорив, що хоче мати за товариша жінку, хоче мати кохану. Пат заперечила і сказала, що вона не кохана, а просто фрагмент. "А це найкраще! Це збуджує фантазію. Таких жінок люблять довіку. Стопроцентні жінки швидко надокучають. Повноцінні теж. А от "фрагменти" ніколи", — відповів Роббі.
О четвертій годині ночі він провів Пат додому і повертався назад. Почало вже займатися на світ. Пахло ранком. З маленької шоферської пивнички біля будинку профспілок – вийшла дівчина. Маленький капелюшок, потерте червоне пальтечко, високі лакові черевики. Це була Ліза. Вона запропонувала Роббі піти з нею, сказала, що грошей не треба. Хлопець бачив, що вона худорлява, бліда і голодна. Колись він її зустрів саме такою. Спочатку вона була недовірлива, як і всі ці дівчата, але згодом, стала довірлива й віддана. Часом Роббі не бачив її цілі тижні, а тоді раптом вона десь стояла і чекала на нього. Обоє вони під ті часи не мали нічого й нікого, тому давали одне одному крихітку тепла і сумісного життя.
В одній з шоферських пивничок, що були відкриті всю ніч, Роббі купив їй трохи їстівного. Спочатку вона не хотіла, тільки коли він сказав, що й сам хоче їсти, погодилась. Потім вони пішли до помешкання Лізи. Вона жила в мансарді, яку вона собі трохи обставила. Хлопець і Ліза сиділи разом, розмовляли. Ліза відразу зрозуміла, що в Роббі є інша жінка. Та не просто жінка, а така, яку він кохає. Ліза не хотіла, щоб Роббі йшов. Він знав, що в неї на думці. Але він не міг, хоч раніше з ним такого не було. Він раптом відчув, як далеко вже відійшов від усього такого. Роббі лишив їй гроші під газетою, але вона здогадалася і віддала їх. Ліза плакала, коли він йшов.
Роббі ще довго бродив містом. Пішов під вікна Пат. Він думав: "Боже мій, здається, це – щастя!".
XIII
Пані Залевська сказала Роббі, щоб не ховався зі своєю дівчиною: вона дозволяє приводити її відкрито, бо дівчина їй сподобалася. Роббі вразило, коли пані Залевська сказала: "Це жінка для чоловіка, що посідає певне й непогане становище. Коротко кажучи – для багатого чоловіка!". Вона заявила, що майбутнє покаже, що Роббі зовсім не підходить цій дівчині.
Роббі позичив смокінг у Отто Кестера і зібрався з Пат у театр. Коли він зайшов по дівчину і побачив її, йому перехопило дух. Вона була у платті із сріблястого оксамиту. Спереду плаття було закрите до самої шиї, але на спині було глибоке, вирізане під гострим кутом декольте. Дівчина ніби раптово якось дивно змінилась, стала урочистою й далекою. Роббі згадав слова пані Залевської і поглянув на себе: Кестер був вищий, тому штани довелося закріплювати вгорі англійськими шпильками, щоб вони якось-то сиділи.
До театру вони їхали на таксі. Коли Роббі розплачувався з таксистом, глянув на нього. Роббі побачив невиспані, розчервонілі очі, невиголене, дуже стомлене обличчя. Хлопцеві на мить хотілося поїхати з таксистом. Але він поглянув на Пат і пішов у театр.
Коло входу товпилися люди, приїздили багачі в смокінгах, їхні дами були в вечірніх туалетах, оздоблені дорогоцінностями. Роббі поміняв квитки, взяв два місця в ложі, хоч це коштувало цілу купу грошей. Не схотів, щоб Пат сиділа посеред цих упевнених людей, для яких усе на світі було доступне. Хлопець відсунув стілець у куток ложі. Так він міг не бачити ні сцени, ані глядачів. Він тільки чув музику і бачив обличчя Пат. Роббі сподобалася нереальна, фантастична музика до "Гофманових казок". Він зрозумів, що кохає Пат саме за те, що вона не сперлася на нього, не шукала його руки, навіть не дивилася на нього, а, здавалося, зовсім і не думала, забула за нього.