Еріх Марія Ремарк — Життя в позику (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 4 з 8

Вільний покій містився на першому поверсі. Шпалери були старі, електричне світло тьмаве – зате за вікном виблискувала річка, виднілися набережні, дзвіниця Собору Паризької богоматері. Клерфе зупинився в "Ріці". Він запросив Ліліан на вечерю.

Вона розпакувала свої речі. Взяла з собою небагато. Грошей мала теж обмаль. Зателефонувала до стрийка, але телефон не відповідав. Стрийко вже кілька років, як відмовився від телефону. На мить охопила її паніка. Вона отримувала гроші щомісяця через банк, і тривалий час не мала від стрийка жодної вістки. У готелі було холодно, але готельний посланець приніс згортки від Клерфе, де були квіти і вовняна ковдра, а також лампочки, щоб зробити номер світлішим.

Ліліан поїхала до стрийка. Старий був скнарою, не хотів віддавати гроші. А коли почув, що Ліліан хоче витрачати їх на вбрання, то сказав, що вона їх розтринькає, тому їй треба вийти заміж. Він хотів скинути відповідальність за неї на когось іншого. Стрийко вважав Ліліан такою ж, як і її батько, без почуття обов'язку і почуття відповідальності. Стрийко Ґастон мав красиві старовинні меблі, фотелі в чохлах, кришталеву люстру, кілька добрих картин, та казав, що геть бідний.

Згодом Ліліан зустрілася з Клерфе. Вони сиділи в ресторані "Ґран Вефур", жінка сказала, що кохає його. Клерфе сказав, що завтра їде до Рима укладати новий контракт, Ліліан збиралася до Баленсіаґи купувати нові сукні. Чоловік признався, що має коханку в Римі.

Наступного дня Ліліан поїхала до Баленсіаґи. Вона вибрала сукні, які хотіла, але на їх пошиття треба було чекати кілька тижнів. Врешті вони погодилися пошити деякі сукні за два тижні. Ліліан щодня приходила на примірку. Вона жила в невагомому, сірому і срібному світі. До полудня довго спала, потім йшла до Баленсіаґи, потім мандрувала без мети вулицями, а потім сама вечеряла в готельному ресторані. Вона не прагнула товариства і не дуже відчувала брак Клерфе. Ліліан дозволила підхопити себе течії, натовп ніс її, але не жахав, вона любила його, бо він був життям, невідомим, безглуздим життям, що марнується на безглузді вчинки.

9

Майже два тижні провела серед суконь, капелюхів і туфель. Рахунки надіслала стрийкові. Він сам прийшов в готель, просив переїхати до нього та не витрачати стільки грошей. Згодом вони пішли в ресторан. Ліліан вдягла нову сукню, і її стрийко був просто зачарований. У ресторані жінка замовила морських їжаків, горілку, куряче філе, пляшку шато Лафіт. Ґастон з'їв похапцем три їжаки. Він усе ще намагався заощадити на їжі. Стрийко запросив Ліліан прийти до нього, бо влаштує на її честь невелике прийняття. Ліліан раптом згадала Клерфе. Відколи він виїхав, не дав ознак життя. Але це її не гнітило, вона й не очікувала цього. Не відчувала ще в ньому потреби, але добре було знати, що він десь є.

…У Римі Клерфе просиджував у бюро, кав'ярнях і майстернях. Вечори проводив з Лідією Мореллі. Спочатку часто думав про Ліліан, але потім надовго про неї забув. Ліліан не мала ані скептичної мудрості Лідії, ані її жіночної безсердечності. Лідія Мореллі була саме для нього. Ліліан залишиться для нього звабливою, короткою вакаційною пригодою.

Незабаром Клерфе виїхав до Парижа. Лідія Мореллі теж їхала, але потягом, бо ненавиділа подорожі автом і літаком.

10

Ліліан завжди боялася ночі. Ніч була пов'язана з атаками задухи, з тінями рук, які хапали за горло, з жахливою, нестерпною самотністю смерті. У санаторії упродовж місяців вона не гасила світло. Ночі в Парижі були лагіднішими. Коли надійшли перші сукні, Ліліан не стала ховати їх у шафі, а розвісила по усій кімнаті, навіть розмовляла з ними.

Клерфе витріщив очі, коли її побачив знову – настільки вона змінилася. Він зателефонував до неї після двох днів перебування в Парижі, мовби виконуючи прикрий обов'язок, а більше з цікавості, і, маючи намір лишитися на годину, лишився на цілий вечір. Ліліан змінилася сама по собі, вона змінилася так, як міняється дівчина, з якою ти розлучився, коли вона була ще незграбним несформованим підлітком, і зустрівся знову, коли вона стала молодою жінкою.

Вони сиділи в ресторані "Ґран-Вефур". Туди зайшла Лідія Мореллі. Ліліан відразу усе зрозуміла. Лідія була з якимось чоловіком, але було ясно, що тут вона вистежила Клерфе. Він бачив, що Лідія спостерігає за Ліліан і знає вже з точністю до ста франків, у що та вбрана, де купила і скільки це коштувало. Чоловік вирішив скористатися з цієї ситуації, щоб Ліліан почала ревнувати його. Він очікував зауваги щодо Лідії. Вона мала сорок років, впродовж дня виглядала на тридцять, а увечері на двадцять п'ять, якщо світло цьому сприяло. Заувага на тему віку не прозвучала. "Я не ревнива. Я не маю на це часу", — сказала йому Ліліан. У вустах будь-якої іншої жінки така відповідь здалася б йому банальністю, але у вустах Ліліан це звучало не так, і Клерфе зрозумів це. З кожною секундою він усе дужче шаленів, сам не знаючи чому. Позавчора думав, що може Ліліан тримати на боці, тепер, коли бачив обох водночас, хотів тільки її. Клерфе вирішив признатися: "Я не хотів у тобі закохатися, Ліліан". Жінка сказала, що хоче повернутися у готель. Клерфе нічого не відповів. "То кінець", — подумав. Вони проминули столик Лідії, яка вдала, що їх не бачить. Авто Клерфе було припраковане на тротуарі перед рестораном. Клерфе вмовив Ліліан піти ще до Пале-Роялю. Вони пройшли аркою палацу. Був холодний вечір, що міцно пахнув землею і весною. Клерфе почав говорити, що кохає її. Потім узяв Ліліан за плечі і поцілував. Вона не опиралася йому. Вони пішли до машини. У цей момент в дверях ресторану з'явилася Лідія зі своїм супутником. Вона думала вдруге зігнорувати Клерфе, але її цікавість перемогла. Крім того вона зі своїм товаришем мусили почекати, заки паркувальник виведе авто Клерфе з вузенького паркінгу, щоб дістатися до свого. Лідія з вишуканою фамільярністю привіталася з Клерфе і представила свого товариша. Спритність, з якою вона взялася з'ясовувати, ким є Ліліан і звідки походить, була вражаюча. Клерфе думав, що треба захистити Ліліан, але незабаром з'ясувалося, що нема в цьому потреби. Між жінками зав'язалася невинна на перший погляд розмова, в якій атаки і демонстрації були сповнені вбивчої чемності.

Клерфе мовчки їхав з Ліліан Єлисейськими полями. У нього було величезне бажання – зупинити машину і поцілувати її, але він не знав, чим це може закінчитися. "Я кохаю тебе, — сказав. — Забудь про усе. Забудь про ту жінку". Ліліан збрехала, що за час його відсутності у неї теж дехто був, і попросила відвезти її в готель. Клерфе був роздратований і безпорадний. Він би із задоволенням надавав ляпасів Ліліан, але не мав права: адже вона призналася йому в тому ж, в чому він до цього признався їй. Клерфе хотів тільки одного – втримати її. Ліліан раптом стала для нього дорожчою, бажанішою над усе.

У готелі Клерфе попросив портьє скочити до ресторану "Лаперуз" і принести від них кав'яр, а він тим часом виконає його обов'язки. "Я не хочу кав'яру", — сказала Ліліан. "А чого ти хочеш?". Вона завагалася, а потім сказала: "Клерфе, досі не був у мене о цій порі жоден чоловік. Адже ти саме це хочеш знати?" Портьє підтвердив це: "Мадам завжди повертається додому сама. Це ненормально, месьє. Принести вам шампанське?". Клерфе погодився, а потім залишив щедрі чайові.

У номері Клерфе сказав: "Я подумав, що ніколи більше не побачу тебе, якщо залишу сьогодні увечері одну". "Я про це думаю щоночі. Що ніколи вже цього всього не побачу", — відповіла Ліліан. Чоловік признавався, що кохає її, говорив, що завжди чекав цієї ночі. Сказав, що вони поїдуть на Сицилію. Там будуть перегони, хоч у нього немає шансів перемогти.

11

Ліліан повернулася з прийняття в стрийка Ґастона. До готелю відвіз її віконт де Пестре. Вона відбула жахливий нудотний вечір з чудовою їжею. Присутніми було кілька жінок і шість чоловіків. З чоловіків четверо виявилися неодруженими та ще й заможними, двоє були молоді, а найстаріший і найбагатший був віконт де Пестре. Він пропонував Ліліан поселитися у його помешканні на Вандомській площі, говорив, що може забезпечити їй розкішне життя.

Після прийому в стрийка Ліліан вирішила проїхатися з Клерфе. Поки він чекав на неї, зустрів Лідію. Вона лютувала на Ліліан, назвала її гускою, а Клерфе сказала, що він надто старий для ролі коханця. Клерфе і Ліліан поїхали у нічний клуб.

Строкаті лігва кабаре і нічних ресторанів тонули в тумані, мовби знаходилися під водою. Усе, що тут відбувалося, було нескінченним повторенням одного і того ж. Без Ліліан Клерфе люто нудьгував би, але для неї усе це було новим, вона бачила не те, що є насправді, і не те, що бачили інші, а те, що хотіла побачити. "Вона ж полює за життям, тільки за життям, вона, мов навіжена, полює за ним, наче життя — це білий олень або казковий одноріг", — думав він.

"Вона знає, що повинна померти, і звиклася з цією думкою, як люди звикаються з морфієм, ця думка перетворює для неї весь світ, вона не знає страху, її не лякають ні вульгарність, ні блюзнірство. Чому ж я, до дідька, відчуваю щось на зразок жаху, замість того щоб, не замислюючись, кинутися у вир?"

Ліліан сказала, що хоче переселитися в інший готель, бо їй уже дві ночі підряд телефонує якась жінка і каже, щоб забиралася звідси. І багато чого іншого в тому ж дусі. "Лідія Мореллі", — подумав Клерфе. Жінка перебралася в готель "Ріц".

12

Клерфе і Ліліан приїхали на Сицилію. Чоловік готувався до перегонів на трасі "Тарґа Флоріо", що налічувала 108 кілометрів з майже 400-стами закрутами. Напарником Клерфе був Альфредо Торріані, 24-річний італієць. Обоє майже весь день пропадали на трасі. Вечорами поверталися додому, засмаглі, помираючи з голоду і спраги.

Клерфе заборонив Ліліан бути присутньою на тренуваннях. Він не хотів, щоб вона уподібнилася дружинам і коханкам гонщиків, які, прагнучи бути корисними, з секундомірами і папірцями в руках стирчали весь день на заправних пунктах, в боксах для дрібного ремонту і заміни шин. Клерфе познайомив Ліліан зі своїм другом, у якого була вілла на березі моря, там Клерфе її й поселив. Друга Клерфе звали Леваллі, він був власником флотилії, яка займалася ловитвою тунців. Вибір Клерфе невипадково упав на нього: Леваллі був естетом, лисим товстуном, а на додачу гомосексуалістом.

Цілими днями Ліліан лежала біля моря або в саду на віллі.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори Еріха Марії Ремарка скорочено:


Дивіться також: