Після такого Джін і Джем переживали за батька, боялися, щоб Юел не вбив його. Тітка Олександра сказала, що Юел може помститися нишком. "Це не така проста річ – щось заподіяти в Мейкомбі нишком", — відповів Аттікус.
Літо минало. Аттікус запевнив дітей, що поки вища судова інстанція не розгляне справи, Томові Робінсону нічого не загрожує, і цілком можливо, що Тома випустять або принаймні призначать новий судовий розгляд. А поки що він працює на фермі в епфілдській тюрмі, за сімдесят миль від Мейкомба, тільки дружині з ним бачитися не можна. Та якщо апеляція не поможе, його посадять на електричний стілець. Діти дізнались від батька, що серед присяжних був один, якого ледве умовили, спочатку він взагалі наполягав на повному виправданні. І цим чоловіком був родич Канінгемів. Коли Джін дізналася про це, то вирішила, що обов'язково запросить Уолтера Канінгема до себе в гості. Тітка почула про це і назвала Уолтера Канінгема покидьком. "Він такий, як і всі. Ні, Джем, я думаю, що всі люди однакові. Люди, та й годі", — міркувала Джін після слів тітки. "У твої роки я теж так міркував. Якщо всі люди однакові, чому ж вони не можуть жити у злагоді між собою? Якщо всі люди однакові, звідки ж стільки презирства, чому вони зневажають так одне одного? Знаєш, Всевидько, я, здається, починаю дещо розуміти. Починаю розуміти, чому Страхолюд Редлі ніколи не буває серед людей... просто він не хоче їх бачити", — сказав Джем.
Одного дня Аттікус сказав вдома Кел, що треба, щоб вона поїхала з ним до Гелен Робінсон, бо треба їй повідомити, що Том помер. Його вбили, бо він намагався втекти. Це сталося під час прогулянки. Кажуть, він, як божевільний, кинувся до огорожі, хотів перелізти у всіх на очах. Вартові кричали, щоб він зупинився. Кілька разів стріляли в повітря, а потім у нього. Його вбили, коли він був уже на огорожі. Кажуть, що якби в нього були здорові обидві руки, він би втік – усе сталося так швидко. Сімнадцять куль влучило в нього.
Діл поїхав першого вересня додому. Перед від'їздом він розповів Джін, як їздив з Джемом, Кел і Аттікусом до домівки Тома Робінсона. Вони приїхали до негритянського селища, і хлопці спостерігали з машини, як Гелен, побачивши Аттікуса, впала, як підтята: жінка відразу зрозуміла, що Том мертвий.
Для Мейкомба смерть Тома не була чимсь незвичайним. Містер Андервуд у своїй газеті писав так, що його могла зрозуміти навіть дитина. Він просто сказав, що вбивати калік – не має значення, стоять вони, сидять чи тікають, — гріх. Він порівнював смерть Тома з безглуздим убивством співочих птахів, яких винищують мисливці та діти. Згодом дівчинка зрозуміла, що хотів сказати містер Андервуд своєю статтею: Аттікус як міг намагався врятувати Тома Робінсона, але, крім суду, на якому Аттікус довів, що Том не винний, був ще один суд – у серці кожного присяжного, і на вирок цього суду Аттікус не міг вплинути. Тим часом усе місто взнало, як сприйняв містер Юел звістку про смерть Тома: він сказав: "з одним покінчено, лишилося ще двоє".
У школі знову почалося навчання, і Джін та Джем знову щодня ходили повз будинок Редлі. Джем був уже в сьомому класі і вчився в іншій школі, а Джін – в третьому класі. Тепер вони тільки вранці разом виходили до школи та зустрічалися під час обіду. Джем бігав на футбол, але поки що тільки носив воду відрами для команди. Будинок Редлі більше не лякав Джін. За цей час брат і сестра стільки пережили, що Страхолюд Редлі вже не здавався таким страшним.
Усе поступово вляглося. Мейкомб жив своїм неквапливим, розміреним життям. Тільки в середині жовтня сталися три незначні події. Перша подія: містер Боб Юел дістав роботу і через кілька днів знову втратив її. І знову став регулярно щотижня приходити в окружний відділ соціального забезпечення по чек на грошову допомогу. Друга подія сталася з суддею Тейлором. У його дім хтось спробував проникнути. Третя подія – містер Лінк Діз, у якого працював Том, узяв Гелен на роботу. Гелен доводилося скрутно, щодня, йдучи на роботу, вона мала проходити зайву милю, щоб обминути двір Юелів. Коли вона вперше ішла повз їхній двір, вони жбурляли їй навздогін усе, що попадало під руку. Містер Лінк Діз помітив, що Гелен приходить щоранку на роботу з протилежного боку, і нарешті дізнався, в чому річ. Містер Лінк почав проводжати жінку з роботи і якось попередив Юелів, що посадить Боба за грати, якщо зачепить жінку. Наступного дня Боб Юел переслідував Гелен. Містер Лінк знову попередив Юела. Тітка Олександра, почувши про ці події, сказала, що Юел, мабуть, затаїв злобу на всіх, хто причетний до тієї справи. Тітка була впевнена, що саме Боб заліз у квартиру Джона Тейлора.
День усіх святих у Мейкомбі вирішили святкувати у школі. Джін дізналась, що в той вечір має виступати на сцені. Місіс Грейс Мерівезер придумала оригінальну живу картину під назвою "Округ Мейкомб – per aspera ad astra", де Джін представлятиме шинку. Діти мали зображати різні види сільськогосподарської продукції свого округу: хтось буде коровою, хтось квасолиною, ще хтось – земляним горіхом і так далі. Пошити костюм шинки було неважко. Місіс Креншо, місцева швачка, взяла дротяну сітку і зігнула її в формі шинки. Потім обтягла бурою тканиною і відповідно пофарбувала. Джін мала тільки пригнутися, щоб хтось натягнув на голову цей хитромудрий пристрій, що сягав до колін.
Коли настав День усіх святих, Аттікус пояснив, що він дуже стомився, бо цілий тиждень провів у Монтгомері і повернувся додому надвечір. Тітка Олександра сказала, що їй треба рано лягати спати, вона цілий день прикрашала сцену і геть стомилась. Джем пообіцяв, що проведе сестру на свято. Воно відбувалося ввечері. Ніч була темна, без місяця. Ліхтар на розі вулиці кидав різкі темні тіні на будинок Редлі. Джем тихенько засміявся. Він ніс костюм. Хоч школа була дуже близько, та Джем сказав, що Аттікус не відпустив би Джін до школи саму. Діти йшли майже навпомацки, боялися наткнутися на самотній старезний дуб. Він був такий товстий, що двоє дітей не могли обхопити його. Яскраве світло у вікнах шкільного залу тільки сліпило їх. І раптом на них хтось стрибнув. Джем закричав з переляку. Сніп яскравого світла освітив їхні обличчя. Це був Джейкоб Сесіл з ліхтариком у руках, він аж витанцьовував од радості. Сесіл прийшов до школи разом з батьками, побачив, що Фінчів нема, і побіг до дуба, бо знав, що вони тут йтимуть.
Коли діти зайшли до залу, там уже були всі жителі Мейкомба, не було тільки Аттікуса, дам, які готували приміщення і дуже стомилися, та кількох відлюдників. Почався виступ, і вчителька вдягла Джін у костюм. Місіс Мерівезер почала сумовито оповідати про округ Мейкомб. Майже кожне її речення супроводжувалося барабанним боєм. Вона говорила про те, що округ найстаріший у штаті, що колись він був частиною територій Міссісіпі і Алабами, що першою білою людиною, нога якої ступила в ці незаймані ліси, був п'ятиюрідний дідусь судді в справах успадкування, що цей білий першовідкривач зник у лісі безслідно. Потім сюди прийшов безстрашний полковник Мейкомб, на честь якого й названо округ. Жінка ще дуже довго говорила. Коли вже всі діти виходили, вчительці довелося довго кликати "Шинку", поки Джім здогадалася, що треба вийти. Згодом Джем сказав сестрі, що вона зробила все як треба, тільки трохи запізнилася з виходом, та й годі.
Після свята діти рушили додому, Всевидько вирішила не скидати костюм. Надворі вони поринули в густу темряву. Вони пішли через темний шкільний двір, дивлячись весь час під ноги, але даремно – навіть ніг не було видно. Джем сказав, що йому щось причулося. Не пройшли вони й п'яти кроків, як він зупинив сестру знову. Коли вони рушили, Джін теж щось почула і зрозуміла, що то не костюм шелестить. Діти подумали, що їх знову переслідує Сесіл. Невидимий супутник човгав ногами, ніби на ногах у нього були важкі черевики. І він був у грубих полотняних штанях, а шелестіло зовсім не листя – це шаруділи його штани, коли він ішов: шарк-шарк. А потім невідомий супутник побіг прямо на дітей. "Тікай, Всевидько! Тікай!" — крикнув Джем. Щось зім'яло на Джін сітку, заскреготів метал об метал, вона впала на землю і відкотилась якнайдалі, намагаючись вивільнитися з дротяної пастки. Десь поруч хтось борсався, бив ногами об землю, шкрябав коріння. До сестри підкотився Джем. Він миттю скочив на ноги і потяг її за собою, але далеко вони не пішли, бо, дівчинка заплуталась. Дорога була вже близько, коли Джем зненацька випустив її руку і впав. І знову сутичка – вовтузилися поруч, раптом щось хруснуло, і Джем закричав не своїм голосом.
Джін кинулася на крик і на когось наскочила, на чийсь м'який і великий живіт. Невідомий з несподіванки зойкнув і хотів схопити її за руки, але вони були під костюмом. Він придушив Джін так, що вона не могла поворухнутися. Раптом хтось його схопив ззаду і повалив на землю, дівчинка ледве встояла на ногах. Джін ніби закам'яніла. Шум поступово затихав, хтось захрипів, і знову навкруги тиша й темрява. І серед цієї тиші хтось важко дихає і спотикається. Ось він, здається, підійшов до дуба, схилився на нього і закашлявся так страшно, що аж схлипував і здригався. Джін покликала брата. Людина важко дихала і не відповідала. Джем не відповів. Людина відступила від дуба і почала щось шукати. Потім, застогнавши, потягла по землі щось важке. Джін зрозуміла, що під дубом їх четверо. Важкою, непевною ходою людина попрямувала до дороги. Джін теж рушила до того місця, де, на її думку, щойно стояв загадковий супутник, і, виставивши одну ногу вперед, почала поспіхом нишпорити нею навкруг. Скоро вона на когось натрапила. Джін намацала босою ногою штани, пряжку пояса, гудзики, на обличчі була жорстка щетина, смерділо перегаром.
Згодом Джін вийшла на дорогу і невдовзі помітила у світлі вуличного ліхтаря чоловіка. Він ішов непевною ходою – заважала якась ноша. Невідомий ніс Джема. Рука Джема безпорадно звисала і якось дивно погойдувалася. Незнайомець заніс хлопця на ганок Фінчів, вибіг Аттікус. Джема занесли в будинок. Коли Джін підійшла, вони вже зникли в коридорі. Назустріч їй бігла тітка Олександра. Аттікус сказав їй подзвонити докторові Рейнольдсу. З кімнати Джема вийшов Аттікус.