Було літо. Йому було років десять. Він посипав сіллю лосося, був сам вдома, коли приїхала якась машина. З неї вийшли два чоловіки і стара сивокоса жінка. Один з чоловіків показав на хату Вождя і сказав, що в тій халупі мешкає вождь Брекенриджу. Люди зовсім не зважали на хлопчика, посміялись з нього, назвавши маленьким Гайяватою. Вони все обговорювали при хлопчикові, бо навіть не думали, що він говорить англійською. Урядовці планували робити на місці селища гідростанцію, але спершу хотіли поговорити з вождем, щоб люди вибралися. Та раптом старша жінка сказала, що знає кращий спосіб, як переконати вождя. Вона знала, що жінка вождя – біла, родом з міста. Її прізвище Бромден, і чоловік взяв її прізвище. Стара жінка говорила, що потрібно поширити серед містян чутки про всі переваги гідростанції і озера замість купки халуп біля водоспаду, а відтак надрукувати свою пропозицію і відіслати дружині, ніби-то випадково. І тоді їх завдання значно полегшиться. Хлопчик намагався хоч щось пояснити цим чужим людям, але його не чули. Він не знав, чи вони взагалі його бачили.
Уночі Вождя розбудив якийсь звук. Виявилося, що то чорний санітар Гівер здирав під його ліжком усі, відомі Вождеві на пам'ять, жуйки. Санітар бурмотів собі, мовляв, скільки разів жував їх Вождь, що вони такі тверді. Від бурмотіння прокинувся Макмерфі і спитав, чи не можна в інший час зішкрябувати жуйки. Санітар пояснив, що один з обов'язків нічного санітара – тримати ліжка в чистоті. Гівер розповів Рендлу, що багато років не розумів, звідки у Вождя жуйка, бо він не мав грошей, ніхто йому жуйку не давав, і він нікого не просив. А виявилося, що він ці жуйки жував тисячу разів. Коли санітар пішов з мішечком відшкрябаних жуйок, Макмерфі почав співати пісню про жуйку, яку сам складав. Вождеві стало смішно, він не міг стриматися і засміявся. Макмерфі раптом поліз у свою тумбочку, витяг жуйки і дав Вождеві. І той подякував. Макмерфі сказав, що людині, яка стільки мовчала, є, певно, що сказати. Макмерфі сказав Вождеві, що більшого індіанця в житті не бачив. Вождь почав розповідати, що він з Колумбійської тіснини, його тато був вождем і звався Ті-А-Мілатуна ("найвища сосна на горі"). А мама не була індіанка, вона була з Даллза. А коли містянка одружується з індіанцем, вона бере шлюб з нерівнею. Батько взяв її прізвище. Комбінат тиснув на нього, хотів забрати їхній водоспад. Одного разу в місті на тата напали, побили і обрізали волосся. Вони хотіли, щоб батько підписав документи і віддав усе уряду: плем'я, село, водоспад. Нарешті Комбінат здолав батька: він спився. Далі Вождь почав розповідати, що в Комбінат вмонтовує у людину спеціальну машину, і Макмерфі почав його заспокоювати. Потім запитав, чи хотів би він на рибалку. Вождь сказав, що не має грошей. Макмерфі запитав, чи міг би Вождь піднести той пульт у ванній. Вождь пригадав, що колись у армії підносив бідони з оливою, такі ж, як і пульт, тому міг би піднести і його. Макмерфі взяв з Вождя обіцянку підняти пульт коли-небудь, а він допоможе Вождеві стати таким великим, як колись, і візьме безплатно на рибалку. Макмерфі відразу побіг записувати Вождя у список на рибалку в коридорі.
Зранку Вождь прокинувся першим і пішов до списку. Він був дев'ятим у списку. Бромден не міг повірити, що справді поїде з лікарні з двома повіями на риболовецькому катері. Санітари, побачивши у списку Вождя, сміялися і всунули йому в руки мітлу. Але він вперше проігнорував їх і пішов у спальню. Там Макмерфі уже будив хлопців, радіючи, що вони поїдуть рибалити. Бракувало ще однієї людини, і в останню мить Макмерфі переконав їхати Джорджа Соренсена, доручивши йому бути капітаном. Джорджа важко було вмовити, бо він був схиблений на чистоті. Але виявилося, що Соренсен 25 років на суднах ловив рибу і знав все про це.
Та по пацієнтів приїхала лише одна машина і одна жінка. Вона виявилася молодшою і вродливішою, ніж всі думали. Дівчина підбігла просто до сітки на вікні, за яким стояв Макмерфі. Побачивши Рендла, вона пустила сльозу, а потім пояснила, що Сенді не приїхала, бо вийшла заміж. Макмерфі засмутився, бо не знав, як запхати десять хлопців в один "форд". Раптом у стелі почувся через гучномовець голос старшої сестри. Вона говорила, щоб подруга Макмерфі зайшла через центральний вхід і зареєструвалася. Чорний санітар впустив Кенді всередину і навіть забув замкнути за нею двері. Кенді зупинилася в центрі вітальні в оточенні сорока чоловіків, які витріщалися на неї. Запала тиша. На Кенді була біла футболка, білі тенісні черевички й "лівайси", обрізані над коліньми. Біллі Бібіт присвиснув, і це описало зовнішність дівчини краще, ніж будь-які слова. Біллі почервонів, і навіть Кенді почервоніла. Лікар, тягнучи Гардинга за пальто, допитувався, хто це така. Макмерфі пробився крізь юрму до дівчина і вона обійняла його, сказавши: "Клятий Макмерфі!". Потім Рендл представив її присутнім, і вона кожному потиснула руку. Старша сестра вислизнула з посту й запитала, як Макмерфі втисне 10 чоловік у одну машину. Вона висунула умову: якщо не з'явиться другий водій, половина команди залишиться у лікарні. Побачивши, як лікар витріщився на білу футболку Кенді, Макмерфі відразу придумав що робити. Спільними зусиллями Макмерфі з дівчиною менш ніж за дві хвилини зробили так, що коротун-лікар бігом замкнув свій кабінет і вже вертався з портфелем. Він пояснив сестрі, що на катері буде доволі часу попрацювати з паперами. Сестра не встигла нічого сказати, так швидко усі побігли до дверей.
Пацієнти опинилися на волі. Був чудовий осінній день. Вождь, Джордж, Гардинг і Біллі Бібіт сіли разом з Макмерфі в машину до дівчини Кенді, а Фредриксон, Сіфелт, Сканлон, Мартіні, Тайдем і Грегорі їхали позаду в лікаревій автівці. За милю від лікарні заїхали на заправку. Лікар вийшов з машини, але працівник заправки раптом помітив, хто сидить в машинах. Лікар збрехав, що це не пацієнти психлікарні, а співробітники. Працівник покликав свого напарника, і вони зареготали. А пацієнтам після лікаревої брехні стало тільки гірше – не через його брехню, а через правду. Працівники почали пропонувати лікарю, щоб пацієнти купили в них сонячні окуляри, запропонували перевірити у машинах олійні фільтри і двірники. Макмерфі усе зрозумів. Він опустив верх машини і підійшов до заправників, загородивши лікаря. Рендл сказав, що лікар збрехав: вони дійсно пацієнти, але не звичайні психи, а з відділення для злочинців. Макмерфі показав на Вождя і сказав, що то індіянець, який затовк держаком кайла шістьох білих, які хотіли видурити в нього ондатрові шкурки. Макмерфі звелів Вождеві звестися. Заправники перелякалися, а Макмерфі відібрав у них десять доларів, що дав лікар, і з цими грішми пішов у крамничку на заправці, сказавши заправникам, щоб рахунок за бензин відправили у лікарню. Поки він повернувся, всі хлопці наприндилися, як бойові когути, й роздавали вказівки заправникам: протерти шибки, зішкрябати пташиний послід. Пізніше у машині Гардинг сказав Макмерфі, що він навіть і не здогадувався, що психічні хвороби можуть нести в собі владу.
Дорогою до океану Вождь думав про те, що Макмерфі краще за товаришів знав, що вони круті тільки напоказ, бо й досі йому не вдалося ні з кого витягнути справжнього сміху. На думку Вождя, Рендл знав, що не може людина стати насправді сильною, поки не поверне собі здатність бачити смішний бік життя. Але він так старався продемонструвати їм оцей смішний бік життя, що, може, узагалі був сліпий до другого боку, може, не міг побачити те, що висушувало сміх в нутрі. Вождь вважав, що пацієнти, можливо, відчували роботу Комбінату, а він сам навіть бачив її.
На березі капітан, який мав вести їх у море, сказав, що не попливе, поки не отримає офіційного звільнення від зобов'язань. Він хотів бути чистим від закону, якщо хтось з божевільних кинеться за борт. Макмерфі почав сперечатися з капітаном, а інші рибалки, які стояли під магазином рибальського причандалля пожирали очима Кенді. Коли Макмерфі повів капітана у крамничку, щоб усе владнати по телефону, хлопці не зуміли захистити Кенді від залицянь рибалок, які уже майже переконали її йти з ними. Та раптом вибіг Макмерфі і сказав, що все владнав. Пацієнти кинулися в катер. Лише лікар сказав, що треба дочекатися капітана, поки він порозмовляє по телефону. Макмерфі сказав, що дав капітану зовсім інший номер телефону і треба швидше відчалювати, поки той нічого не зрозумів. Поки капітан вибіг з крамнички, Джордж уже розвернув катер, відпливаючи геть від причалу. Швидко Кенді і Макмерфі пішли у трюм, а всі інші насолоджувалися свободою. Вождь відчував неймовірний спокій.
Вийшовши в море десь на милю, Джордж зменшив швидкість і приставив до чотирьох вудок хлопців. Гардинг сказав, що кожен триматиме вудочку, поки не клюне, а далі віддасть її тому, хто ще не рибалив. Вздовж берега рибалили інші спортивні катери, але Джордж задумав вийти до комерційних суден, де справжня риба. Через годину риба почала клювати. Вождь розпалився, як і всі. Джордж знав усе про рибалку. Згодом він побачив бакланів, які полювали на косяк корюшки, а де корюшка, там і лосось. За наживку хлопці використовували оселедець, і коли риба клюнула, Гардинг допоміг Вождеві закинути його рибину в катер. Усі так захопилися вдалою рибалкою, що згодом вибігла Кенді і закричала, що зараз її черга. У загальному гармидері, коли Біллі намагався допомогти Кенді тягнути і обійняв дівчину ззаду, коли Сканлон допомагав Вождю тягнути жилку, коли усі метушилися, Макмерфі реготав. Він сміявся з дівчини, з хлопців, з Джорджа, з Вождя з закривавленим пальцем у роті, з капітана десь на причалі, з працівників заправки, зі старшої сестри – з усього. Адже він розумів: сміятися потрібно з усього, що завдає тобі болю, щоб не втратити рівноваги, щоб не дати світові остаточно звести тебе з глузду. Раптом усі хлопці почали реготати і собі. Вождь теж сміявся, йому здалося, що він злетів понад водою, і згори вниз бачив себе і хлопців.
До обіду усі отак забавлялися, потроху рибалячи і попиваючи пиво. Лікарю вдалося зловити величезну рибину. Коли почався вітер, хлопці рушили до пристані. Капітан уже чекав з копами, але лікарю вдалося усе владнати.