Кен Кізі — Над зозулиним гніздом (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 4 з 8

Навіть коли сидів у карцері, їм дозволили принести телевізор і дивитися. Він сказав, що готовий вибити двері чи вікно, щоб піти звідси у бар і подивитися матч. Та хлопці пояснили, що першого ж дня, коли їх тут поселили, їм показали, що то за сітки на вікнах: їх неможливо пробити стільцем, бо він розвалиться на друзки. У Макмерфі виникла ідея розбити сітку на вікні великим пультом з важелями й ручками для гідротерапії. Пульт був зі сталі й бетону, і ніхто не вірив, що Рендл підніме його. Та він прийняв ставки і рушив до пульта. Як Макмерфі не напружувався, та не зміг його піднести. На підйомах долонь у нього залишилася кров. Він кинув хлопцям усі розписки і вийшов, сказавши перед цим: "Але я бодай спробував. Чорт забирай, та я в біса зробив бодай це, еге ж?"

Вождь знову бачив туман. Він уявляв, що туманна машина захована у вентиляційних каналах відділення. Колись давно, коли він воював і був у Європі, бачив туманні машини, які напускали на летовищі туман, коли була загроза повітряної атаки. Якось на хвіст його літака сіли винищувачі, тож тільки-но він приземлився, туманна обслуга запустила свої машини. Вождь йшов на летовищі тим туманом сам. Йому уже не загрожував ворог, але в тумані він відчував моторошну самотність. Раніше у лікарні Вождь боявся туману, боявся загубитися, репетував, і його вели у Шокову Шопу. Та згодом він зрозумів, що загубитися в тумані не так уже й погано. Останніми днями він все частіше бачив туман і вважав, що це через Макмерфі.

У п'ятницю перед зібранням Вождь бачив дуже густий туман. Бромден ледве розрізняв обличчя Біллі, проблему заїкання якого обговорювали, полковника Матерсона, старого Піта та всіх інших. Вождь відчував себе справжнім "овочем", йому здавалося, що він десь далеко. Він бачив, як на його село насувався департамент внутрішніх ресурсів США, як тато цілився у оленя. Чув, як чорні хлопці шепталися біля нього: "Ти диви, цей дурень Помело вирішив поспати". Вождь почув, що Макмерфі знову хоче проголосувати за перегляд матчів. Сестра була проти і говорила, що містер Макмерфі занадто нав'язує декому свої персональні бажання. Але Рендла підтримав Сканлон та інші хлопці, лікар Спайві теж дозволив. Першим підніс руку Макмерфі, потім усі двадцятеро "гострих". Вони голосували не тільки за телевізор, а й проти старшої сестри, проти її спроб відіслати Макмерфі до буйних, проти того, як вона стільки років розмовляє й поводиться, як пригноблює всіх. Міс Рекет сказала, що 20 голосів не достатньо, бо є ще 20 "хроніків", і потрібна більшість. Вона оголосила, що голосування закінчилось. Але Макмерфі кинувся до "хроніків": до Раклі, до Елліса, до старого Піта. Та вони не розуміли прохання Рендла і бубоніли свої звичайні фрази. Тоді Макмерфі кинувся до Вождя. Бромдену здалося, що Макмерфі прикріпив до його руки дріт і потягнув угору. Але Вождь сам підніс руку, і "гострі" закричали з радості. Та сестра сказала, що зібрання вже закрите…

У час, коли починався матч, усі пацієнти прибирали, але Макмерфі кинув ганчірку, взяв крісло, ввімкнув телевізор і почав дивитися. Сестра зі свого поста все це бачила, вона червоніла і на очах усіх: пацієнтів, санітарів, інтернів – підійшла до щитка і клацнула перемикачем. А потім наказала Макмерфі йти прибирати. Але він сидів, ніби нічого не сталося. Міс Рекет почала кричати, що він і всі під її юрисдикцією, під її контролем. Після цих слів Гардинг сів поруч з Макмерфі. Чезик, Біллі, Сканлон, Фредриксон, Сіфелт і решта "гострих" відклали швабри, мітли й ганчірки і приєдналися до Макмерфі. Усі пацієнти сиділи перед телевізором і витріщалися, ніби йшов матч. А сестра стояла позаду них і верещала. Вождь подумав, що коли б хтось сторонній побачив те, що відбувалося, то подумав би, що тут усі з'їхали з глузду.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Частина ІІ

Хлопці дивилися у вимкнений телевізор, але й позирали на сестру, яка згодом сіла за своє скло. Інтерни, чорні хлопці, всі молодші сестри чекали, коли вона вийде на коридор, щоб йти на заплановану нею нараду. Навіть коли персонал пішов в ординаторську, вона сиділа на посту. Вождь зненацька згадав, що мав прибирати саме в ординаторській. Він завжди там прибирав під час нарад, бо персонал вважав його глухим, а ординаторську відмикали лише під час нарад. Та того разу він боявся йти туди, адже всі бачили, що він підніс руку на голосуванні, хтось міг здогадатися, що він не глухий. Чорний хлопець забрав Вождя в ординаторську, давши відро з водою і швабру. Вождеві уявлялося вже багато раз, що в ординаторській він мив страшні речі, отрути, кислоти, здатні розчинити людину.

На нараду прийшла міс Рекет, але вона весь час мовчала. Тож лікар сказав, що нарада, яку вона скликала, має вирішити, що робити з Макмерфі. Лікар спитав інтернів, що вони думають з цього приводу. Усі обережно висловлювалися і позирали на сестру, бо не знали, чи говорять те, що вона хоче почути. Один з інтернів говорив, що Рендл хитрий шахрай, а не душевнохворий. Та інший інтерн сказав, що Макмерфі хворий і небезпечний, він – класичний зразок психопата. Згодом усі вирішили, що пацієнта треба відправити у буйне, і розслабилися, бо такого плану від них, напевно, чекала старша сестра. Та раптом обізвалася міс Рекет і сказала, що вони помиляються. Усі здивувалися, Вождь не міг повірити своїм вухам. Сестра сказала, що відправити Макмерфі у буйне – надто легкий вихід. "Пацієнти тільки й чекають від нас, що ми запроторимо його в буйне. І він у їхніх очах стане мучеником. І вони вже не матимуть шансу пересвідчитися, що чоловік цей зовсім не "людина пересічна"", – говорила міс Рекет. Вона назвала його звичайною людиною, якій притаманні страх, боягузтво і полохливість, і вважала, що його треба потримати ще у відділенні, щоб він впав з небес, а всі пацієнти втратили до нього повагу. Один інтерн сказав, що не вважає Макмерфі боягузом. Сестра відповіла: "Я й не казала, що він боягуз, пане Гідеон, о ні. Він просто надто сильно в декого закоханий. Як психопат, він надто вже закоханий у пана Рендла Патрика Макмерфі, щоб піддавати його зайвій безпеці. Слід просто трішки почекати, і наш герой… стухне". Інтерн сказав, що цей процес може затягнутися, але міс Рекет відповіла, що в неї є цей час, бо пан Макмерфі тут примусово, і скільки він проведе тут часу, залежить лише від неї.

Усі вихідні і наступний тиждень Макмерфі діставав сестру і чорних хлопців. Він виграв заклад з хлопцями, отримав виграш, але це його не зупинило. Він галасував у коридорі, реготав з чорних хлопців, мордував персонал, а одного разу запитав міс Рекет розмір її пишного бюсту. Вона проігнорувала Рендла. Коли вона доручила йому мити у вбиральні, Макмерфі сказав їй, що думатиме про неї щоразу, коли шуруватиме черговий пісуар. У відділення стало туго з прибиранням, бо коли після обіду треба було прибирати, усі "гострі" сідали перед вимкненим телевізором (тоді саме показували матчі), а Макмерфі розповідав смішні історії зі свого життя. Вождь уже думав про те, що Макмерфі – настільки сильна особистість, що він ніколи не відступиться, як сподівається старша сестра. Наодинці Вождь розглядав себе у дзеркалі і думав, як же це вдається комусь неймовірна річ – бути самим собою? Бромден почав на багато речей дивитися по-іншому. Тепер перед ним не виникав туман, він вважав, що туманна машина зламалася під час п'ятничного зібрання. А однієї ночі він навіть спромігся побачити те, що за вікнами. Тієї ночі крізь вікно він побачив, що наближалася осінь, а лікарня розташована в сільській місцевості. Вождь побачив собаку, який винюхував бурундучі нірки, а на тлі місяця було видно тіні канадських казарок, які летіли на зиму на південь. Бромден не додивився, бо прийшов санітар і сестричка з родинкою і забрали його в ліжко.

На групових зібраннях хлопці почали розкопувати різні давні нарікання, бо знали, що Макмерфі підтримає їх. Чезик вимагав, щоб спальні не були замкнені по вихідних, бо будь-яка людина хоче довше поспати на вихідних; вимагав, щоб цигарки сестра не зберігала в себе і не видавала по пачці в день, адже вони куплені за гроші пацієнтів. Сестра поводилася так, наче і далі тримала усі карти в своїх руках. Макмерфі отримував купу задоволення від того ґвалту, який повсякчас зчиняв, а персонал на нього не тиснув.

Та наступного тижня, в середу, він нарешті дізнався, чому старша сестра поводиться так упевнено. У середу всіх, хто не мав особливих болячок, збирали і відсилали у басейн, хотіли вони чи ні. Басейн лякав Вождя, хоча малим він зовсім не боявся води у річці Колумбії. У басейні Вождь тримався бортів біля Макмерфі, це був єдиний спосіб, щоб Вождя не відштовхнули від бортів чорні хлопці. Вони відштовхували тих, хто не хотів плавати, та Макмерфі не чіпали. Вождь почув розмову Рендла з рятувальником. Вони говорили про відмінність між лікарнею і в'язницею. Макмерфі говорив, що в лікарні краще. Рятувальник сказав: "У в'язниці тобі дають строк, і є дата, коли ти знаєш, що тебе випустять". Потім він пояснив, що носить гіпс на руці (Макмерфі бачив, що гіпсу немає), бо у футбольній грі отримав перелом (колись він був професійним футболістом, Вождь про це знав), і сестра з відділення казала, що таємно лікує його. І ота сестра постійно казала лікарю, що він ще не готовий виходити з лікарні. А потім він сказав: "Мене забрали за п'яний бешкет, і я тут уже вісім років і вісім місяців". Макмерфі поплив, розмірковуючи про те, що почув. Він був засуджений до 6 місяців трудової колонії, 2 місяці вже відбув, лишалося ще 4. Йому зовсім не хотілося залишатися під замком понад 4 місяці.

Наступного дня Макмерфі притих, виконував усі доручення, а на зібранні, коли Чезик вимагав вільний доступ до цигарок, мовчав і не підтримував товариша. Чезик так розкричався, що треба щось робити, що санітари схопили його і потягли нагору в буйне.

Відтоді як Макмерфі перестав заступатися за товаришів, дехто з "гострих" говорив, що він просто дізнався, що сестра хотіла відправити його в буйне. Інші говорили, що він просто хоче, щоб вона розслабилася, а тоді підкине їй щось новеньке, ще свавільніше.

1 2 3 4 5 6 7

Дивіться також: