Сидячи в Тома на колінах, місіс Вільсон обдзвонювала якихось своїх знайомих; потім з'ясувалося, що нема чого курити, і Нік пішов по сигарети. Коли він повернувся, у вітальні нікого не було, тож він скромно примостився в кутку й читав книгу. Тільки-но Том і Міртл повернулися до вітальні, почали з'являтися гості. Кетрін, сестра Міртл, виявилася стрункою жіночкою років тридцяти з густою копицею рудого коротко підстриженого волосся і молочно-білим від пудри обличчям. Брови в неї були вискубані, а потім намальовані під більш хвацьким кутом. Нік спитав, чи не вона тут мешкає. Вона вибухнула робленим реготом, а потім сказала, що мешкає з приятелькою в готелі. Гостями було ще подружжя Маккі. Містер Маккі, блідий, схожий на жінку чоловік, був сусідом знизу. Він був фотографом. Його дружина була галаслива, манірна, вродлива і нестерпна. Місіс Вільсон встигла перед появою гостей перевдягтись і тепер була вбрана в шикарну вихідну сукню. Та дивовижна жвавість, що так вразила Ніка при їхньому знайомстві в гаражі, перейшла в просто-таки разючу пиху.
Кетрін, сестра Міртл, сіла на диван поряд з Ніком і запитала, чи він теж живе на Лонг-Айленді. Нік сказав, що живе у Вест-Еггу. Тоді Кетрін розповіла, що недавно там побувала на вечірці у Гетсбі. Згодом Кетрін прошепотіла Ніку на вухо, що Міртл ненавидить свого чоловіка так само, як Том – свою дружину. Кетрін вважала, що обидвоє могли б розлучитися, але Дейзі – католичка, а католики не визнають розлучення. Нік знав, що Дейзі зовсім не католичка, і хитрість, прихована в цій брехні, справила на нього неабияке враження.
Кетрін розповідала, що недавно повернулася з Монте-Карло. Їздила з подругою, вони мали з собою понад тисячу двісті доларів, але за два дні в програли усе в казино. Потім Міртл розповідала, що вийшла заміж за Вільсона, бо вважала його джентльменом, а він і нігтя її не вартий. "Ти ж якийсь час кохала його без тями", — зауважила Кетрін. "Кохала? Без тями? — обурилася Міртл. — Звідки ти це взяла? Я кохала його не більше, ніж оцього добродія". Вона тицьнула пальцем у бік Ніка, і всі подивилися на нього з докором. Нік спробував усім своїм виглядом показати, що їхні стежки ніколи раніше не сходились.
Том викликав консьєржа й послав його по сандвічі. Нік знову і знову поривався піти, але коли він намагався підвестись, його втягували в якусь безладну, галасливу суперечку, що мов мотузкою прив'язувала його до крісла. Міртл присунула своє крісло до Нікового і, гаряче дихаючи, раптом вихлюпнула на нього історію свого знайомства з Томом. Розповідала, що вони сиділи у вагоні одне навпроти одного, на тих двох місцях біля тамбура, що їх завжди займають в останню чергу. Вона їхала до Нью-Йорка, до сестри, й мала в неї заночувати. Том був у фраці, в лакових черевиках. Щоразу, як він на неї дивився, вона вдавала, ніби розглядає рекламний плакат у нього над головою. Коли вони приїхали й почали виходити, він опинився поряд з нею й так притиснувся своєю білою манишкою до її плеча, що вона пригрозила покликати полісмена, але він їй, звісно, не повірив. Від хвилювання вона була мов у тумані: коли вона з ним сідала в таксі, в голові у неї була одна думка: "Живемо тільки раз, живемо тільки раз".
Містер Маккі спав у кріслі, поклавши на коліна стиснуті кулаки. Щеня, яке купив Том, сиділо на столі і тихенько скавучало. Уже десь над північ Том Б'юкенен і місіс Вільсон, стоячи лицем в лице, запекло засперечалися з приводу того, чи місіс Вільсон має право вимовляти ім'я Дейзі. "Дейзі! Дейзі! Дейзі! — вигукувала місіс Вільсон. — Чув? Скільки схочу, стільки й казатиму. Дейзі! Дей..." Коротким вправним ударом долонею Том Б'юкенен роз'юшив їй носа. Потім були закривавлені рушники на підлозі ванної, обурені вигуки жінок і болісні уривчасті зойки, що перекривали весь цей галас. Містер Маккі прокинувся, підвівся і, мов сновида, рушив до дверей. На півдорозі він зупинився, обернувся й обвів поглядом усю цю сцену: його дружина й Кетрін, лаючись і втішаючи Міртл, метушаться з якимись пляшечками й бинтами. Потім містер Маккі знов обернувся і рушив до дверей. Знявши з канделябра свого капелюха, Нік вийшов слідом за ним. Біля ліфта містер Маккі сказав Ніку, що хотів би пообідати з ним.
...Нік стояв коло його ліжка, а він сидів на ньому в спідньому, з великою папкою в руках. Нік розглядав його фотографії: "Красуня і звір"... "Самотність"... "Стара шкапа бакалійника"... "Бруклінський міст"...
Потім Нік лежав на лаві в холодному залі Пенсільванського вокзалу і чекав поїзда, що відходить о четвертій ранку.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Літніми вечорами з будинку Гетсбі линула музика. Чоловіки й жінки, мов рій метеликів, з'являлись і зникали в синяві його саду, серед шелесту голосів, шампанського і зірок. Вдень його гості стрибали у воду з вишки на причалі або засмагали на гарячому піску його пляжу, а два його моторні катери розтинали хвилі протоки, й за ними у вирі шумовиння злітали акваплани. По суботах і неділях його "ролс-ройс" перетворювався на рейсовий автобус, возячи гостей з міста чи до міста, а його фургончик бігав до станції зустрічати кожний поїзд. А в понеділок восьмеро слуг, серед них і додатково найнятий другий садівник, бралися за швабри, щітки, молотки й садові ножиці і цілий день у поті чола усували сліди вчорашніх руйнувань. Щоп'ятниці п'ять ящиків апельсинів та лимонів прибували від постачальника з Нью-Йорка. На кухні стояла машина, що за півгодини вичавлювала сік з двохсот апельсинів. Щонайменше двічі на місяць до Гетсбі приїздив цілий загін декораторів, які привозили кількасот метрів брезенту й таку ж кількість різноколірних лампочок. На столах, між принадних закусок, громадилися нашпиговані прянощами окісти, пістряві салати, поросята в тісті й індики. У барі було все – і джини, і лікери, і всілякі трунки такого давнього походження, що більшість запрошених дівчат, через молоді літа, просто не знали, що то таке. О сьомій прибував оркестр: і гобої, і тромбони, і саксофони, і альти, і корнети, і флейти, і великі та малі барабани. Бармени тільки встигали наливати. Оркестр грав хмільну, рвучку мелодію, хор співав.
Того вечора, коли Нік вперше прийшов до Гетсбі, він був, напевно, одним з небагатьох запрошених гостей. Туди не чекали запрошень – туди приїздили самі. Хто-небудь з присутніх знайомив новоприбулих з господарем, і потім кожен поводився так, як заведено поводитися в парку розваг. А траплялося, що гості приїздили й від'їздили, так і не познайомившись із господарем. Але Ніка було запрошено за всіма правилами етикету. Вранці в суботу шофер вручив йому напрочуд церемонне послання від свого хазяїна: містер Гетсбі писав, що вважатиме за велику честь для себе, якщо Нік завітає до нього "на скромну вечірку". Він, мовляв, не раз бачив Ніка здалеку й давно збирався нанести візит. Внизу стояв розгонистий підпис: Джей Гетсбі.
Прийшовши на вечірку, Нік передусім спробував розшукати господаря, але це було складно. Між гостями чоловік побачив Джордан Бейкер. Минулого тижня вона програла фінальну зустріч з гольфу.
До Ніка і Джордан приєдналися двоє дівчат у жовтому і троє чоловіків, кожен з яких був відрекомендований як містер Мимр. Одна з дівчат розповіла, що минулого разу зачепилася за стілець і роздерла сукню. Гетсбі спитав, як її звуть і де вона мешкає, і не минуло й тижня, як їй принесли пакунок від Круар'є, а в ньому – нова вечірня сукня за 265 доларів. Інша дівчина сказала, що Гетсбі колись убив людину. Усіх пройняв дрож. Три містери Мимри витягли шиї, жадібно прислухаючись. Люсіль, яка отримала від нього сукню, сказала, що Гетсбі, на її думку, просто був під час війни німецьким шпигуном. Один з чоловіків ствердно закивав головою. Інша дівчина сказала, що він під час війни служив у американській армії. Плітки про Гетсбі переказували пошепки навіть ті, хто не звик стишувати голосу ні за яких обставин.
Згодом почали подавати першу вечерю – другу подавали після півночі. Джордан запросила Ніка приєднатися до її товариства, що розмістилося за столом в іншому кінці саду. Товариство складалося з трьох подружжів і кавалера Джордан, надокучливого студента.
Згодом Нік і Джордан шукали Гетсбі. У барі його не було. Джордан даремно виглядала його зі сходів у саду, а потім на терасі. Незабаром Нік і Джордан опинились у бібліотеці. Огрядний чоловік середніх літ у величезних опуклих окулярах, що робили його схожим на сову, сидів на краю столу й водив очима по полицях з книжками. Він був явно напідпитку. Побачивши Ніка і Джордан, він сказав, що книжки справжні, хоч сам думав, що це такі шпалери.
На обтягнутому брезентом помості вже почалися танці: добродії похилого віку незграбно кружляли з молодими дівчатами; більш вправні пари, сплетені, за останнім криком моди, в судорожних обіймах, тупцялися по краях, і багато дівчат танцювало самотою, кожна на свій лад. З наближенням півночі зростали й веселощі. Естрадна пара близнят – дівчата в жовтому – виконала в костюмах дитячу сценку, а тимчасом почали розносити шампанське в келихах завбільшки з добрячу полоскальницю. За столиком Ніка і Джордан сиділа ще одна пара: чоловік приблизно Нікових літ і галаслива дівчина, що з найменшого приводу заходилася нестримним реготом. Коли загальний галас на хвилину стишився, чоловік подивився на Ніка й усміхнувся. Він сказав, що обличчя Ніка йому знайоме, можливо, він служив під час війни в Третій дивізії. Нік сказав, що так і було: він служив у дев'ятому кулеметному батальйоні. "А я – в Сьомому піхотному полку, аж до червня вісімнадцятого року. Мені відразу здалося, що ми вже десь зустрічались", — сказав чоловік. Якийсь час вони обмінювалися спогадами про сірі, просочені дощем французькі сільця. Чоловік раптом сказав Ніку, що кілька днів тому купив гідроплан і завтра вранці збирається випробувати його. Він запропонував Нікові приєднатися. Нік вже ладен був запитати того чоловіка, як його звуть, але в цю мить Джордан щось спитала Ніка. Потім Нік обернувся до свого нового знайомого і сказав: "Розумієте, я опинився в незручному становищі: господаря ще й у вічі не бачив.