"Здоров, Олафе", – кивнула вона. "Олаф – це той голомозий, – уточнив тип із метеликом. — А я Гінцель!" Він простягнув руку, і Маргарита дала йому яблуко, Гінцель вкусив його і скривився. Маргарита стурбовано оглянула його. Там, де вкусив Гінцель, залишилися сліди крові. У хлопця були проблеми з зубами, але він сказав, що до зубного не піде. Маргарита бачила, що його різці темно-коричневі й надщерблені.
Гінцель витяг із кишені губну гармонію і почав грати колискову. Звучало гарно. Тоді простягнув гармонію Маргариті. Вона невпевнено взяла інструмент. Їй згадалися сліди крові на яблуку і надщерблені зуби. Їй було бридко підносити до вуст губну гармонію, на якій щойно грав хлопець із гнилими зубами. Однак Маргарита боялася, що, коли вона відхилить дружню пропозицію Гінцеля, той здогадається про причину, а ображати хлопця вона не хотіла. Маргарита обережно наблизила гармонію до губ. На щастя, ні запаху, ні присмаку вона не відчула. Раніше Маргарита багато грала на губній гармонії. Оскільки вона мала слух, у неї виходило це добре.
Потім Гінцель витяг маленьку сопілочку. Хлопець заграв мелодію, доволі дивну, але приємну. Згодом хлопець запросив Маргариту у кав'ярню "Ваксельберґер". Маргарита пояснила Гінцелеві, що вона, на жаль, не може піти до кав'ярні, бо після купівлі яблука не має грошей. Хлопець сказав, що пригощає. Маргарита зраділа запрошенню. Посидіти в кав'ярні – для неї це було ознакою дорослості.
Маленька кав'ярня мала брудні вікна, зайняті були лише два столики. Двоє відвідувачів були учнями з Маргаритиної школи. Гінцель пояснив, що ці учні часто прогулюють школу і сидять тут. Старенький офіціант видавався страшним. У нього була неймовірно моторошна голова: шкіра на щоках нагадувала тісто, нижня губа, фіолетового кольору і без будь-яких м'язів, звисала на тремтяче підборіддя, відкриваючи ряд зубів гірчичного кольору. Та найстрашнішими були офіціантові очі: одне – мов вузенька щілинка, друге – велетенське, темно-сіре та вирячене.
Маргариті страшенно хотілося щось з'їсти, та вона не хотіла наповнювати шлунок за рахунок Гінцеля. Хлопець замовив чай і горіхові рогалики. Гінцель розповів, що приходить сюди щодня. Хлопець розповів, що його старі не можуть дочекатися, поки він закінчить школу. Вони платять за його вечірню школу і не грузять його. Гінцель мріяв стати столяром, таким, котрий вручну робить ліжка, крісла, столи. А ще хотів бути садівником. А зараз пробує, чи можна жити просто так. Бо батько дає йому гроші, а коли не даватиме, то можна запросто прогодуватись тим, що викидають з магазинів. І завжди знайдеться хтось, хто поставить тобі каву і почастує цигаркою. "Але ж ти не можеш жебракувати і порпатися у смітниках!" – Маргарита була в розпачі. "А чому би й ні?" – здивувався Гінцель. Він сказав, що з житлом теж нема проблем: улітку можна навіть в парку спати. Маргарита їла рогалики і розмірковувала: "Він усе це серйозно чи просто так? На балакуна, – вирішила Маргарита, – Гінцель не схожий. Він направду так вважає!"
Маргарита дізналася дуже багато цікавого та дивного про життя Гінцеля, який, згідно зі свідоцтвом про народження, називався Гайнріх-Марія Целляндер-Целлергаузен. Дідусь Гінцеля народився на світ іще з титулом – барон Целляндер фон Целлергаузен. Однак це його аж ніяк не стримало від того, щоб уже в юному віці стати абсолютно "кінченим" "нациком". Свого сина, Гінцелевого батька, він виховав у дусі націонал-соціалізму, а той після краху Третього Райху геть зламався. За словами Гінцеля, він перетворився на руїну – закомплексованого, замороченого доктора хімічних наук. З Гінцелевою матір'ю, своєю однокурсницею, він змушений був одружитися, бо вона завагітніла. Їхній шлюб був від самого початку нещасливий. Коли Гінцелеві виповнилося шість років, батьки розлучилися. Гінцелева мама, котрій через те, що в животі у неї був Гінцель, довелося покинути навчання, стала лаборанткою. Гінцелів батько одружився вдруге і переїхав до Мюнхена. Гінцель жив трохи в мами, а тоді знову трохи у батька, а поміж тим – потроху в різних інтернатах. А зараз хлопець мав квартиру, яку йому дав батько, бо мав кілька житлових будинків.
Маргарита зітхнула, почувши таку історію, але Гінцель сказав: "Маргаритко, моя квітко, в мене цілком нормальні справи. Як подумаю про всіх цих засранців-пристосуванців, як молодих, так і старих, як їм доводиться жити, то мені порівняно з ними цілком кльово, хіба ні?"
Було вже майже пів на другу. Маргаритина мама давно мала би прийти додому. І Гансик із Меді – теж. Але Маргарита не йшла і розповіла ще детально про стосунки своїх батьків. Гінцель запросив її сьогодні ввечері до себе на вечірку, а потім вона побігла додому.
РОЗДІЛ 7, У ЯКОМУ СИТУАЦІЯ В РОДИНІ ЗАКМАЄРІВ СТАЄ ДЕДАЛІ НАПРУЖЕНІШОЮ, А МАРГАРИТА, ЗОВСІМ ТОГО НЕ БАЖАЮЧИ, ЗАГОСТРЮЄ ЇЇ ЩЕ БІЛЬШЕ
Повернувшись додому, Маргарита застала там лише Гансика. Він сидів у дитячій за письмовим столом, розклавши свою колекцію пір'їн. На ньому була піжама, і це здивувало Маргариту. Вона спитала брата, чому він у піжамі, де мама та Меді й чи лишилося щось від обіду. Гансик розповів, що уранці він пішов до школи, та вже по дорозі почував себе не дуже добре, бо зранку з'їв мюслі, булочки з медом і оселедець. У школі на першому ж уроці Гансика почало нудити. Учитель англійської відіслав його до секретарки, яка вже знала, що Маргарити теж не було в школі. Секретарка знала, що у класі Маргарити є хворий на двосторонню свинку, тому подумала, що Гансик і Маргарита теж хворі на неї. І як Гансик не запевняв, що в нього болить не шия, а живіт, його відправили додому. Але перед цим подзвонили додому. Трубки ніхто не брав, тому подзвонили до батька. Секретарка розповіла татові, що він має двох смертельно хворих дітей, одне з яких лежить без опіки вдома, не маючи сили підійти до телефону, а друге сидить і хрипить біля неї в секретаріаті. Через п'ятнадцять хвилин тато був у школі. Схопивши Гансика під пахви, він потягнув його в машину. Гансикові запевнення, що відтоді, як його покинув оселедець, із ним уже все гаразд, тато ігнорував. Вдома тато лютував, бо мами і Маргарити не було. Від злості тато побив посуд на кухні. Він чекав на Меді, але не знав, що донька після уроків йде до радника і там чекає, поки мама закінчить роботу. Гансик знав про це, але батькові не сказав, щоб той не розлютився дужче. Тато побіг шукати Меді. Потім прийшли мама з Меді. Прийшов тато, і була сварка. Мама сказала, що розлучиться з ним. А тоді взяла Меді й пішла геть! Вони спакували дві валізи одягу й різних речей і пішли геть! Це все Гансик розповів сестрі.
Брат був на боці батька і казав, що він з Маргаритою залишається з татом. Маргарита прибрала на кухні, а тоді пообіцяла братові, що зробить для його колекції пір'їн спеціальну дошку з надписами. Хлопець подобрішав і дав сестрі записку, яку їй лишила мама. Вона писала, що поживе у Марі-Луїзи. Але сьогодні ввечері прийде і поговорить про усе з Маргаритою. Гансик був злий на маму і казав, що через неї тато сьогодні пропустив важливі переговори.
Потім приїхала цветльська бабуся. Маргарита дуже здивувалася. Бабуся привезла дві великих торби. Під плащем на бабусі були квітчаста сукня та смугастий фартух. У такому вбранні вона ще ніколи не приїздила в гості. І без попереднього дзвінка вона теж ніколи не навідувалася. "Де я буду спати?" – запитала бабуся. Згодом вона шукала в онуків симптоми свинки, але діти були здорові. Бабуся тримала Гансика на колінах і колисала його. Маргарита роздумувала, чи на довго приїхала бабуся, і чи вона тепер буде замість мами. Бабуся призналася, що тато попросив її подбати про онуків, бо мама пішла. Та бабуся переживала ще за свій город, кота і дядька. Маргарита нічого не мала проти бабусі. Вона любила бабусю, але як на суботу-неділю, як бабусю у Цветлі. Але не як заміну для мами у Відні.
Прийшов додому тато. Він привітався з бабусею, Гансиком і Маргаритою, вдаючи, ніби перед ним цілком нормальна здорова родина. Ніби мами з ними ніколи і не було. І коли бабуся сказала йому, що розморожує кролячу печеню з кнедлями та ґоґодзовим соусом, тато задоволено прицмокнув язиком.
Маргарита сказала татові, що свинкою всі його діти перехворіли ще в садочку. А двічі свинки не буває! Дочка дорікнула йому, бо він не знав, чим вони хворіли. "Що би там не було, тату, ми не хворі. І мама нас не занедбувала. Ти все це вигадав", — говорила Маргарита. "Вона вас покинула", – сказав тато. Дочка сказала, що зараз прийде мама і треба переконати її залишитися. Та батько вівся гордо і казав, що мама покинула його, а не він її. До того ж, він хотів відібрати Меді. Маргарита розуміла, що тато усе перекручує, тому не було сенсу переконувати його.
Після вечері прийшла мама. Вона побачила, що бабуся уже тут: "Так я і знала. Тільки від нього йде одна служниця, він одразу ж бере собі другу". Мама сказала татові, що готова залишитися, якщо він не буде втручатися в її харчування і якщо буде хоч трохи допомагати в хатній роботі і нарешті погодиться, що це не злочин, коли жінка хоче вчитись і здобути професію в дорослому віці. Мама сказала, що до радника може не ходити, якщо батько аж так проти цього. Та вона не змогла нормально поговорити з татом, бо втрутилася бабуся і Гансик. Мама зібралася йти, бо нічого не виходило з цієї розмови. Коли мама лишала Маргариті свій номер, у двері хтось подзвонив.
Гансик побіг до дверей. Виявилося, що це прийшов Гінцель. Хлопець зайшов у квартиру. "Добрий вечір, Маргаритко, моя квітко", – з посмішкою сказав Гінцель і кивнув мамі, татові та бабусі. Гінцель сказав, що прийшов по Маргариту, бо вони домовилися зустрітися ввечері. Маргарита немов приросла до підлоги. Вона не могла вирішити, куди має дивитися: на розпачливе обличчя тата чи на ще більш розпачливе обличчя бабусі. "Ну, в чому річ, Маргаритко, моя квітко? – спитав Гінцель. — Хочеш зайти до мене на годинку?" Маргарита промимрила: "Не знаю". Та мимрила вона так тихо, що її точно ніхто не почув. До того ж, у цей момент тато закричав, що уже 9 година, і дочка нікуди не піде. Гінцель зацікавлено і трішки співчутливо подивився на тата, котрий став червонющий, як буряк.