Іван Тургенєв — Ася (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 3 з 3

Він навіть зараз може виїхати, але йому спала одна думка. "Може... хто знає? — вам сестра моя подобається? Коли так, з якої речі я буду її відвозити? От я і зважився, відкинувши геть усякий сором... До того ж я сам дещо помітив... Я зважився... довідатися від вас... — бідний Гагін зніяковів. — Вибачте мені, будь ласка, — додав він, — я не звик до таких прикрих пригод". Я взяв його за руку. "Ви хочете знати, — промовив я твердим голосом, — чи подобається мені ваша сестра? Так, вона мені подобається".

"Але, адже ви не одружитеся з нею?" — питав Гагін. "Як ви хочете, щоб я відповів на таке запитання? Поміркуйте самі, чи можу я тепер..." — сказав я.

Гагін питав, що робити: "З вогнем жартувати не можна. Ви не знаєте Асі; вона може занедужати, утекти, побачення вам призначити... Інша уміла б усе потаїти і виждати — але не вона. З нею це вперше, — от що зле!" Тоді я признався про записку. Гагін не розумів: сестра хоче виїхати, але пише записку. Я заспокоїв його, і ми почали розмовляти спокійно, по можливості, про те, що нам слід було зробити. Ось на чому ми зупинились нарешті: щоб запобігти лихові, я повинен був іти на побачення і чесно порозумітися з Асею.

Коли Гагін пішов, я подумав: "Одружитися з сімнадцятилітньою дівчинкою, з її вдачею, як це можна!"

В умовлену годину переправився я через Рейн, але мене зустрів хлопчик і дав записку. Ася повідомляла мене про зміну місця нашого побачення. Я мав прийти через півтори години в дім фрау Луїзе. Повернутися додому було ніколи, я не хотів блукати по вулицях. За міським муром був маленький сад з покрівлею для кеглів і столами для любителів пива. Я увійшов туди. Гарненька служниця з заплаканими очима принесла мені кухоль пива. Ганхен була дуже засмучена, бо жених її пішов у солдати.

Ввечері я пішов у будинок фрау Луїзе. Стара повела мене на 3 поверх. Вона показала мені на маленькі двері. Судорожним рухом руки відчинив я їх і зачинив за собою.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

XVI

У невеличкій кімнатці, куди я увійшов, було досить темно, і я не одразу побачив Асю. Закутана в довгу шаль, вона сиділа на стільці біля вікна, відвернувши і майже сховавши голову. "Анно Миколаївно", — сказав я. Я схопив її руку, вона була холодна і лежала як мертва на моїй долоні. Запала мовчанка. Її очі благали, довірялись, питали, віддавалися... Я не міг опиратися їх чарам. Я відчув на моєму волоссі доторк кволої руки. Я підвів голову і побачив її обличчя. Як воно раптом змінилося! Вираз страху зник з нього, погляд одійшов кудись далеко і вабив мене за собою, уста злегка розкрилися, лоб зблід, як мармур, і кучері відсунулися назад. Я забув усе, я потягнув її до себе, шаль покотилася з пліч, і голова її тихо лягла на мої груди, лягла під мої гарячі уста... "Ваша..." — прошепотіла вона ледве чутно. Уже руки мої обвивалися круг її стану... Але раптом спогад про Гагіна, як блискавка, мене освітив.

Я сказав, що розповів про зустріч Гагіну. "І в цьому тільки ви винні, тільки ви" — жорстоко говорив я, питаючи, навіщо призналася брату, що я їй подобаюся. Я говорив, що тепер уже кінець, що нам треба розлучитися. Я сам ходив і говорив як у пропасниці. Поки я говорив, Ася чимраз більше й більше нахилялася вперед – і раптом упала на коліна, зронила голову на руки й заридала. Я підбіг до неї, пробував підняти її, але вона мені не корилася.

Я знову взяв її за руку... Але, на величезний мій подив, вона раптом схопилася, швидко, як блискавка, кинулася до дверей і зникла. Коли через кілька хвилин фрау Луїзе увійшла до кімнати, я все ще стояв на самій середині її, таки справді наче громом вражений.

Я вибрався з міста й подався просто в поле. Люта досада гризла мене. Я засипав себе докорами. Як я міг не зрозуміти причини, що примусила Асю перемінити місце нашого побачення, як не оцінити, чого їй варто було прийти до цієї старої, як я не втримав її! На самоті з нею, в тій глухій, ледве освітленій кімнаті, у мене вистачило сили, вистачило одваги відштовхнути її од себе, навіть докоряти їй... А тепер її образ мене переслідував, я просив у неї пробачення. "Ваша..." — чувся мені її шепіт. Хіба я справді хотів такого кінця? Хіба я можу з нею розлучитися? Я пішов до Гагіна.

XVIII

Гагін сказав, що сестра не повернулася додому. Ми увійшли в дім і сіли один коло одного. Ми мовчали. Нам дуже ніяково було обом. Ми безперестанку оглядалися, позирали на двері, прислухалися. Нарешті, Гагін сказав, що треба шукати сестру. Ми розійшлися у пошуках Асі.

XIX

Я кинувся в місто. Швидко обійшов всі вулиці, заглянув скрізь, навіть у вікна фрау Луїзе, вернувся до Рейну і побіг берегом... Асі ніде не було видно. Я почував каяття, жаль найпекучіший, любов – так! – найніжнішу любов. Я ламав руки, я кликав Асю посеред нічної темряви; я повторював сто разів, що я її люблю, я клявся ніколи з нею не розлучатися...

Щось біле майнуло раптом на самому березі ріки. Я знав те місце: там, над могилою людини, що втопилася років з сімдесят тому, стояв до половини врослий у землю кам'яний хрест з старовинним написом. Серце в мені завмерло... Я підбіг до хреста: біла постать зникла. Я крикнув: "Асю!" Дикий голос злякав мене самого, але ніхто не озвався...

XX

Я пішов до Гагіна. Вікно у Асі світилося. Я постукав у двері. Неосвітлене віконце на першому поверсі обережно відчинилося, і показалася голова Гагіна. Він сказав, що сестра прийшла і попрощався. "До завтра, — промовив я, — завтра все буде вирішено". "Прощайте",— повторив Гагін. Вікно зачинилося.

Я мало не постукав був у вікно. Я хотів тоді ж сказати Гагіну, що я прошу руки його сестри. Але таке сватання в таку пору... Я вирішив зробити усе завтра.

XXI

Коли другого дня вранці я підходив до знайомого будиночка, мене вразила одна обставина: всі вікна в ньому були відчинені, і двері теж були відчинені. Виявилося, що Гагін виїхав, не сказавши куди. Він лишив мені листа, у якому просив не гніватися за несподіваний від'їзд. Він не знаходив іншого виходу з становища, яке могло стати тяжким і небезпечним. В кінці листа він висловлював жаль з приводу того, що наше знайомство так швидко припинилося, бажав мені щастя, благав не старатися їх розшукувати.

Одна думка в мені зайнялася: знайти їх, знайти, хоч би там що. Прийняти цей удар, примиритися з таким кінцем було неможливо. Я дізнався у хазяйки, що вони о шостій годині ранку сіли на пароплав і попливли вниз по Рейну. Я подався в контору: там мені сказали, що вони взяли квитки до Кельна. Я пішов додому, щоб зараз спакуватися і попливти услід за ними. Мені довелося йти повз фрау Луїзе... Раптом я чую: мене кличе хтось. Вона дала мені записку від Асі: "Прощайте, ми не побачимося більше. Не з гордості я виїжджаю – ні, мені не можна інакше. Вчора, коли я плакала перед вами, якби ви мені сказали одне слово, одне тільки слово – я б лишилася. Ви його не сказали. Видно, так краще... Прощайте назавжди!"

Одне слово... Це слово... я не сказав їй, що я люблю її...

Того ж дня я поплив у Кельн. Пам'ятаю, пароплав уже відчалював, і я побачив Ганхен. Вона сиділа коло берега, на лаві. Молодий гарний хлопець стояв поруч неї і, сміючись, розказував їй щось; а на другому боці Рейну маленька моя мадонна так само сумно, як завжди, виглядала з темної зелені старого ясена.

XXII

У Кельні я напав на слід Гагіних; я дізнався, що вони поїхали в Лондон; я пустився вслід за ними; але в Лондоні всі мої розшуки були марні. Я довго не хотів угамуватися, довго упирався, але я мусив відмовитися, нарешті, від надії наздогнати їх.

І я не побачив більше Асі. Глухі чутки доходили до мене про нього, але вона назавжди для мене зникла. Я навіть не знаю, чи жива вона. Ася лишилася в моїй пам'яті тою самою дівчинкою, якою я знав її в найкращий час мого життя, якою я її бачив востаннє, схиленою на спинку низького дерев'яного стільця.

А втім, я повинен признатися, що я не дуже довго сумував за нею. Я знав інших жінок, але почуття, яке збудила в мені Ася, те жагуче, ніжне, глибоке почуття, вже не повторилося. Засуджений на самотність безродинного бурлаки, доживаю я нудні роки; але я зберігаю, як святощі, її записочки і висохлу квітку герані, ту саму квітку, яку вона мені колись кинула з вікна.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1 2 3

Дивіться також: