Ася спочатку тільки сновигала повз нас, а потім уважно слухала до кінця. Я все більше й більше переконувався, що вона не сестра Гагіну. Він поводився з нею не по-братерському: занадто ласкаво, занадто вибачливо і заразом трохи вимушено.
Чудний випадок підтвердив мої здогади. Одного разу увечері, підходячи до виноградника, де жили Гагіни, я побачив, що хвіртка зачинена. Тож я перебрався через мур і почув, як крізь сльози Ася говорила до Гагіна: "Ні, я нікого не хочу любити, крім тебе, ні, ні, одного тебе я хочу любити – і назавжди". Вона кинулася йому на шию і з судорожними риданнями почала цілувати його і пригортатися до його грудей. Я відразу втік, а на серці в мене було дуже гірко.
VII
Я спав погано і другого ранку подався пішки в гори, де провів 3 дні. Намагався воскресити в собі образ жорстокосердої вдови, але мої намагання були марні. Дома я знайшов записку від Гагіна. Він дивувався з несподіваності мого вирішення, докоряв мені, чому я не взяв його з собою, і просив прийти до них, тільки-но я вернуся. Я незадоволено прочитав цю записку, але другого ж дня подався в Л.
VIIІ
Гагін зустрів мене приязно, засипав мене ласкавими докорами; але Ася, наче навмисне, тільки-но побачила мене, зареготала без будь-якої причини і, за своєю звичкою, зараз вибігла. Гагін зніяковів, муркнув їй услід, що вона божевільна, попросив мене вибачити їй. Я вдав, ніби нічого не помітив, і розповів Гагіну подробиці моєї мандрівки. Розмова не клеїлася, раптом Гагін спитав: "Якої ви думки про Асю? Правда ж, вона повинна здаватися вам трохи чудною?" "Так", — відповів я дещо здивовано. Я не сподівався, що він заговорить про неї.
І тоді Гагін розповів її історію. Батько Гагіна був людина дуже добра, розумна, освічена і нещаслива. Він одружився рано, з любові; дружина його, мати Гагіна, померла дуже скоро, коли хлопчикові було 6 місяців. Батько повіз його в село і до 12 років виховував сам. Потім дядько з Петербурга забрав Гагіна, хлопець вступив у юнкерську школу, а з школи перейшов до гвардійського полку. Щороку приїздив Гагін в село на кілька тижнів і рік від року бачив батька чимраз сумнішим і сумнішим, в себе заглибленим, задумливим, аж полохливим. В один з приїздів (Гагіну було понад 20 років) він вперше побачив у домі худеньку, чорнооку дівчину років 10 – Асю. Батько сказав, що вона сирота і що він взяв її годувати. Гагін впродовж наступних 3-4 років не бував вдома, аж отримав звістку, що батько помирає. Син ще застав його живим, і батько попросив сина оберігати сестру Асю. Батько помер, а камердинер Яків розповів, що Ася – дочка батька і колишньої покоївки матері Гагіна – Тетяни. З шанобливих недомовок Якова, Гагін зрозумів, що батько зійшовся з нею через кілька років після смерті матері. Тетяна жила у хаті у заміжньої сестри своєї, скотарки. І Асю не пускала жити з батьком. Аж коли Тетяна померла, Асі тоді було 9 років, дівчинку забрав батько.
Ася досі не може забути тієї хвилини, коли її вперше одягли в шовкову сукню й поцілували в неї ручку. Мати, поки була жива, держала її дуже строго; у батька вона мала повну волю. Ася хотіла примусити цілий світ забути її походження, вона й соромилася своєї матері, і соромилась свого сорому, і пишалася нею.
І от Гагін, 20-літній юнак, опинився з 13-літньою дівчинкою на руках! В перші дні після смерті батька на один звук його голосу її била пропасниця. Але коли вона переконалася, що Гагін справді визнає її за сестру і полюбив її, як сестру, вона палко до нього прив'язалася: у неї жодне почуття не буває наполовину. У Петербурзі Гагін віддав її в один з найкращих пансіонів. Коли їй минуло 17, Гагін вийшов у відставку і поїхав з сестрою за кордон.
Після того, що дізнався, я відчув якусь солодкість в серці: неначе мені тихцем меду туди налили. Мені стало легко після оповідання Гагіна.
VIII
Мені стало дуже жаль Асі; тепер я багато чого зрозумів у ній, що перше збивало мене з пантелику: її внутрішній неспокій, невміння поводитися, бажання похизуватися – все мені стало зрозуміле. Я зрозумів, чому ця чудна дівчинка мене вабила; не самою тільки напівдикою красою, її душа мені подобалась.
Ми прогулялися з дівчиною по винограднику. Вона розпитувала мене про гори. Потім вперше згадала про свого батька. "Чому ви сьогодні розсміялися, як тільки побачили мене?" — спитав я. "Сама не знаю. Інколи мені хочеться плакати, а я сміюся. Ви не повинні судити мене... по тому, що я роблю", — говорила Ася. До нас долинули уривчасті одноманітні звуки: юрба богомольців тяглася внизу по дорозі з хрестами й корогвами і співала... Ася сказала, що хотіла б піти з ними, піти куди-небудь далеко, на молитву, на тяжкий подвиг, а то дні йдуть, життя спливе, а що ми зробили?
"Скажіть, — заговорила Ася по недовгій мовчанці, — вам дуже подобалася та дама... Ви пам'ятаєте, брат пив за її здоров'я в руїні, на другий день нашого знайомства?" Я засміявся і сказав, що мені ніхто не подобається. Ми милувалися краєвидом, і Ася сказала: "Коли б ми з вами були птахи – як би ми знялися вгору, як би полинули... Так би і потонули у цій синяві... Але ми не птахи..." "А крила можуть у нас вирости", — одказав я. "Є почуття, які підіймають нас від землі. Не турбуйтесь, у вас будуть крила", — продовжував я говорити.
Ми пішли додому, там Ася попросила брати заграти. Ми вальсували в тісній кімнаті під солодкі звуки Лайнера. Довго потім рука моя відчувала дотик її ніжного стану, довго вчувався мені її прискорений, близький подих, довго ввижалися мені темні, непорушні, майже заплющені очі на блідому, але пожвавленому обличчі, різко обвіяному кучерями.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
X
Весь цей день минув якнайкраще. Ми веселилися, як діти. Ася була дуже мила й проста. Гагін радів, дивлячись на неї. Я пішов пізно. В'їхавши на середину Рейну, я попросив перевізника пустити човен за водою. Соловей заспівав на березі і заразив мене солодкою отрутою своїх звуків. Сльози закипали в мене на очах, але то не були сльози безпредметного захвату. Що я почував, було не те невиразне, ще недавно зазнане відчуття всеосяжних бажань, коли душа ширшає, звучить, коли їй здається, що вона все розуміє і все любить... Ні! в мені зайнялася жадоба щастя. Я ще не смів назвати його на ім'я.
XI
Ідучи другого дня до Гагіних, я не питав себе, чи закоханий я в Асю; але я багато думав про неї, її доля мене цікавила, я радів з нашого несподіваного зближення. Я відчував, що тільки від учорашнього дня я пізнав її; доти вона цуралася мене.
Ася почервоніла, коли я увійшов до кімнати; я помітив, що вона знов причепурилась, але вираз її обличчя не пасував до її вбрання: воно було сумне. А я прийшов такий веселий! Мені здалося навіть, що вона, за своїм звичаєм, зібралася була тікати, але перемогла себе – і лишилася. Гагін стояв, весь розкуйовджений і вимазаний фарбами, перед натягненим полотном. Я не хотів заважати йому і сів коло Асі. Повагом звернулися до мене її темні очі. Дівчина сказала, що недобре спала, цілу ніч думала. Думала про те, чому це ніхто не може знати, що з ним буде; а іноді й бачиш біду – та врятуватися не можна; і чому ніколи не можна сказати усієї правди? "Я сама не знаю часом, що у мене в голові. Я іноді самої себе боюся, їй-богу", — говорила Ася. "Скажіть мені, що я повинна читати? скажіть, що я повинна робити? Я все робитиму, що ви мені скажете", — додала вона, з невинною довірливістю звернувшись до мене. Я не одразу знайшов, що сказати їй. "Адже вам не буде нудно зо мною?" "Даруйте", — почав я. "Ну, спасибі! — одказала Ася, — а я думала, що вам нудно буде". І її маленька гаряча ручка міцно стиснула мою.
XII
Згодом вона питала, чи мені було б жаль, якби вона померла. Ася лишилася сумною й заклопотаною до самого вечора. Щось діялося в ній, чого я не розумів, її погляд часто зупинявся на мені; серце моє тихо стискалося під цим загадковим поглядом. Вона здавалася спокійною – а мені, дивлячись на неї, весь час хотілося сказати їй, щоб вона не хвилювалась. Я милувався нею, а їй чомусь уявлялося, що я не в настрої. "Послухайте, — сказала вона мені незадовго до прощання, — мене мучить думка, що ви мене вважаєте легковажною... Ви відтепер завжди вірте тому, що я вам казатиму, тільки й ви будьте зо мною одверті; а я вам завжди казатиму правду, слово честі". "Крила в мене виросли, та летіти нікуди", — сказала згодом Ася.
"Невже вона мене кохає?" — думав я, підходячи до Рейну, що швидко котив темні хвилі.
XIII
"Невже вона мене кохає?" — питав я себе другого дня, щойно прокинувшись. Я не хотів заглядати в самого себе. Я почував, що її образ запав мені в душу і що я його не скоро позбудуся. Я пішов у Л. і лишився там на цілий день; але Асю бачив тільки мигцем. Вона нездужала: їй голова боліла. Вона зійшла вниз на хвилинку, з пов'язаним лобом, бліда, худенька, з майже заплющеними очима. Я довго не хотів іти додому і вернувся пізно, не побачивши її більше.
Ранок другого дня минув у якомусь півсні свідомості. До мене прийшов якийсь хлопчик і передав записку від фрейлейн Annette. "Мені неодмінно треба вас бачити, приходьте сьогодні о четвертій годині до кам'яної каплиці на дорозі біля руїни. Я зробила сьогодні велику необережність... Прийдіть, бога ради, ви про все довідаєтеся...", — писала Ася.
XIV
Я прийшов до себе в кімнату, сів і задумався. Не було ще навіть дванадцятої. До мене прийшов Гагін. Обличчя його було похмуре. Він, здавалося, був дуже схвильований. Він сказав, що Ася закохана у мене. Я весь здригнувся й підвівся... "…вона не вміє говорити неправди і довіряє мені. Ах, що за душа в цієї дівчинки... але вона себе занапастить, неодмінно", — говорив Гагін. Він розповів, що вчора вона майже цілий день пролежала, нічого не їла, а втім, не скаржилася... Вона ніколи не скаржиться. Надвечір мала невеликий жар, голова в неї палала, зуби цокотіли. Вона благала брата їхати звідси якомога швидше, коли він хоче, щоб вона лишилася жива... Крізь її ридання Гагін і почув, що вона мене кохає. Тому вона й плакала кілька днів тому, коли запевняла брата, що, крім нього, нікого любити не хоче. Вона уявляє, що я її зневажаю, а брата питала, чи він не розказав мені її історію.
Гагін казав, що наважився поговорити зі мною.