Джон Фаулз — Хмара (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 4 з 4

Вона лежить без руху, відвернувшись.

Раптом їх почали кликати. Кетрін повернула голову, розплющила очі й подивилася Пітерові в обличчя. Дивина, вона ніби й справді не бачила його, дивилася крізь його все розуміючий, трохи глузливий усміх. Він мав і завжди матиме почуття, що це було не до снаги такому, як він. Це, звичайно, поза, хвороблива гра розхитаної невротички на сонці. Хвороблива хіть. Один би раз оволодіти нею; оволодіти цими блідими строкатими очима.

Вона ще три-чотири секунди розглядала його, потім спокійно і наче підкоряючись його волі знову перевернулася долілиць між його розчепіреними руками та ногами й, сховавши лице в траву, чекала.

***

Пітера першою побачила Бела. Чоловік сказав, що насилу вернувся, бо всюди багато гадюк. Бела спитала, чи він не бачив Кет. Він сказав, що не бачив.

Саллі вивчала поглядом Пітера. Коли Бела пішла до води, Пітер попросив Саллі дати його цигарки. Вона схилилася над одним з кошиків, подлубалася й простягла пачку.

Пол хотів піти пошукати Кет, але Бела сказала, що не треба. Під деревом Кандіда заявила, що вони не можуть вертатись додому без Кет. Бела відповіла, що Кет, мабуть, подалась додому сама, щоб приготувати чай.

Усі рушили додому. Пол з Кандідою йшли попереду. Пітер ішов слідом, тримаючи сина за руку. Позаду дибали Бела та Саллі, а між ними – Емма, яка спитала, чи не забули раків. Емма почала розповідати матері тітчину казку.

Саллі наздогнала Пітера, що, як і раніше, вів сина за руку. Він дозвільно обійняв Саллі за плечі. Вона принюхувалася: "Чиїм кремом ти натирався?" "Кат його знає. Валявся під рукою", — відповів Пітер.

Вони змушені були вишикуватись вервечкою в тому місці, де стежка вужчала між розбуялим підліском. Саллі йшла позаду, маючи перед очима спину Пітера. Згодом вона йшла, не торкаючись плеча Пітера, і дивилася збоку на його обличчя. "Ти точно не бачив її?" — питала жінка. Він роздратовано озирнувся на Саллі. Вона перевела очі на стежку. Потім промовила: "Від тебе пахне, як вранці пахло від неї". Пітер сказав, що, мабуть, просто взяв її крем після ленча. Саллі сказала: "А коли ми пакувалися, я його не бачила". "Значить, вона взяла його з собою, коли пішла. І заради бога, не будь такою…" — виправдовувався Пітер.

Пітер з сином побігли наввипередки. Згодом Пітер забрав од Саллі кошик, швидко притяг її до себе вільною рукою й зашепотів у вухо: "Я й справді шаленію за нею. Тільки відкладаю некрофілію на старість". Далі вони вели малюка вдвох. Попереду побачили Пола з Кандідою, які стояли на відкритому місці й дивились у небо. Усі побачили хмару.

Таємничу хмару, з тих, що назавжди закарбовуються в пам'яті, бо вона така ненормальна, невідповідна до загальних уявлень. Вона насувалася з півдня, з-за стрімчаків, на які лазив Пітер. Хмара неначе піднялася з-під землі, згубна й зловісна. Її передрікали сьогоднішня спека й безвітря…

Кандіда боялася за Кет. Пітер з Белою лишилися чекати на Кетрін, ключ віддали Пітеру.

Уникаючи очей Пітера, Саллі спитала: "Може, й ти пішов би пошукати Кет?" Пітер скривився: "Я гадаю, вони воліють розібратися з цим самі". Він взяв Тома на спину, щоб покатати. Емма захотіла й собі. Згодом сестри почали битися.

Пол та Бела, стоячи до них спиною, немов чекали, що Кет зараз з'явиться на стежці за ними. Саллі підібрала кошик, залишений Пітером на траві.

Ці люди, яких вона не знала до вчорашнього дня; ця чужа країна й чужий пейзаж; ця роль, що вона змушена грати; і нема поруч подруги, з якою можна порадитись; неясне відчуття, що тебе визискують, підозрюють, зневажають, що ти небажана гостя; ця втома, опалена шкіра; і домівка так далеко; передчасна менструація, але це неможливо; і хочеться плакати, але не вільно. Саллі почала на ходу порпатися у кошику, неначе чогось шукаючи.

Це сталося? Це сталося. Вона припинила пошуки, коли Кандіда підбігла. Емма після сутички з сестрою лежала в траві й удавала мертву. "Вона прикидається", — винесла остаточний присуд Кандіда.

Це сталося.

За кілька кроків дівча запитало: "А чому ви з Пітером не одружені?"

Пол та Бела підійшли до Емми, що чекала на них, уже сидячи. Пол кивнув назад, на хмару. Батьки взяли дочку за руки і повели. Потім вони зупинились. Пол підняв доньку, й та обняла його за шию своїм рученятком. Усі троє йшли і зникли поміж тополь.

Принцеса кликала, але її вже ніхто не міг почути.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець. Авторські права на переказ належать Укрлібу

1 2 3 4

Дивіться також: