Бабі, що продавала бублики, привидівся сатана у вигляді страшної свині, що безперестанку нахилявся над возами, начебто шукаючи чогось. Це швидко облетіло ярмарок. До цього долучились ще перебільшені звістки про чудо, бачене волосним писарем у розваленому сараї, отож проти ночі всі щільніше тулилися одне до одного; спокій зник, і страх заважав кожному склепити очі свої; а ті, що були не дуже хоробрі і запаслися ночівлею в хатах, забралися додому. До таких належав і Черевик із кумом та дочкою, які разом з гостями, що напросились до них у хату, і зчинили стукіт, що так перелякав нашу Хіврю. Кум трохи випив, тому двічі проїхав своїм возом по подвір'ю, поки знайшов хату. Гості теж були у веселому настрої і без церемонії увійшли перше за самого хазяїна. Хівря сиділа, як на голках. Кум наказав Хіврі дістати їм у возі баклажок. Він казав, що то, певно, баби набрехали про червону свитку. Баклажок прокотився по столу і зробив гостей ще веселішими, ніж перше. Тут Черевик наш, якого давно мучила червона свитка та не давала й на хвилину спокою цікавому його духові, підступив до кума і попросив розповісти історію про ту свитку.
Цибуля сказав, що проти ночі такого не говорять, але розповів. Раз вигнали одного чорта з пекла за якусь провину. От чортові бідному так стало сумно, так сумно за пеклом, що хоч на гілляку. Що робити? Почав з горя пити. Отаборився в отому сараї, що під горою, і став той чорт такий гультяй, якого не знайдеш і між парубками. Од ранку й до вечора тільки й діла, що сидить у шинку. Його туди пускали, бо на ньому була шапка й рукавиці. Хто його впізнає? Гуляв-гуляв – нарешті дійшло до того, що пропив усе, що мав при собі. Мусив заставити шинкареві свою свитку. Але сказав берегти її, бо через рік за нею прийде. Чорт зник, як у воду. Жид роздивився гарненько свитку: сукно таке, що й у Миргороді не дістанеш! а червоний колір горить, як вогонь, аж не надивишся! От жидові надокучило дожидатися строку. Почухав собі пейсики, та й злупив з якогось приїжджого пана мало не п'ять червінців. Про строк жид і забув зовсім. Коли це одного разу, надвечір, приходить якийсь чоловік і просить віддати свитку. Жид прикинувся, ніби нічого не знає. А вночі, коли жид молився, побачив усюди свинячі рила.
Тут справді почувся якийсь неясний звук, що дуже скидався на свиняче рохкання: всі зблідли… Піт виступив на обличчі оповідача. Черевик, кум та гості злякалися. Всі злякано стали озиратись навколо й почали нишпорити по кутках. Хівря була ні жива ні мертва, а потім сказала, що це просто під ким-небудь ослін заскрипів, а всі й кинулись, як навіжені. Чоловіки підбадьорилися, і кум почав оповідати далі. Жид обмер; одначе ж свині на ногах, довгих, як ходулі, повлазили у вікна і вмить оживили його плетеними трійчатками, примусивши танцювати вище цього сволока. Жид – у ноги, признався у всьому… Та свитки вже не можна було повернути скоро. Пана обікрав на дорозі якийсь циган і продав свитку перекупці; та привезла її знову на Сорочинський ярмарок, але з того часу ніхто вже нічого не купував у неї. Перекупка дивувалась, дивувалась, та, нарешті, збагнула: мабуть, це винна червона свитка. Недарма, налягаючи її, завжди відчувала, що її душить щось. Не думаючи, не гадаючи довго, кинула в огонь – не горить чортова одежа! Перекупка примудрилась і підсунула її у віз одному чоловікові, що вивіз продавати масло. Дурень і зрадів; та тільки масла ніхто й питати не хоче. Е, недобрі руки підкинули свитку! Схопив сокиру й порубав її на шматки; зирк – аж лізе один шматок до другого, та й знову ціла свитка! Перехрестившись, поцюкав сокирою вдруге, шматки розкидав по всьому ярмарку і поїхав. Тільки з того часу кожного року, і саме під час ярмарку, чорт із свинячою личиною ходить по всьому майдану, рохкає й збирає шматки своєї свитки. Тепер, кажуть, тільки одного лівого рукава бракує йому. Люди з того часу одхрещуються від того місця, і ось уже буде тому років з десять, як не було там ярмарку. Та нечиста сила надала оце засідателеві о…
Друга половина слова завмерла на устах в оповідача. Вікно брязнуло з гуркотом; шибки з дзвоном повилітали геть, і страшна свиняча морда висунулась, поводячи очима, ніби питалася: а що ви тут робите, добрі люди?
VIII
Жах скував усіх, хто був у хаті. Кум від страху поліз під пелену своєї дружини. Інший чоловік поліз у піч. А Черевик, начебто облитий окропом, схопивши на голову горщик, замість шапки, кинувся до дверей, і, мов несамовитий, біг вулицями, не чуючи землі під собою; сама втома тільки примусила його трохи зменшити свій біг. Знемігши, ладен уже був він упасти на землю, коли раптом почулось йому, що ззаду хтось женеться за ним… Дух йому перехопило… "Чорт! чорт!" кричав він у нестямі, потроюючи сили, і через хвилину без пам'яті повалився на землю. "Чорт! чорт!" кричало слідом за ним, і він чув тільки, як щось із шумом кинулось на нього. Чоловік втратив свідомість.
IX
Два цигани почули вночі якийсь крик і вирішили присвітити. Вони побачили, що на вулиці лежать двоє людей: чоловік і жінка. А на голові Черевика (бо саме він лежав) був черепок. Цигани сміялися з його "шапки". А Солопій та його дружина нарешті прийшли до тями.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
X
Ранковий холодок віяв над Сорочинцями, що прокинулися від сну. Клуби диму з усіх димарів летіли назустріч сонцю, яке з'явилося на сході. Ярмарок загомонів.
Позіхаючи й потягуючись, дрімав Черевик у вкритій соломою кумовій повітці. Раптом він почув голос дружини, що просила вставати. Черевик, замість відповісти, почав вимахувати руками, наче б'ючи в барабан. Він ледь не побив жінки. А вона почала кричати, щоб йшов і хоч щось продав. Чоловік боявся, що з них тепер будуть сміятися. Черевик сказав, що хоче вмитися. Тут жінка схопила щось, зібгане в жмут, і з жахом кинула його від себе… Це був червоний обшлаг від свитки! Чоловік налякався і подумав, що продажу сьогодні вже не буде.
До Черевика підійшов високий циган і спитав, що продає. "Сам бачиш, що продаю!" — відповів Черевик. "Ремінці?" — спитав циган, поглядаючи на вуздечку, що була в його руках. "Еге ж, ремінці, коли вже кобила схожа на ремінці" — сказав Черевик.
Черевик хотів був потягти за вуздечку, щоб провести свою кобилу, та рука його з незвичайною легкістю вдарилася в підборіддя. Глянув – у ній перерізана вуздечка, а до вуздечки прив'язаний шматок червоного рукава!.. Плюнувши, хрестячись і махаючи руками, побіг він від несподіваного подарунка і, швидше за молодого парубка, зник серед натовпу.
XI
Черевика зловили, бо думали, що він крадій і тікає. А потім перед його очима з'явився кум в найжалюгіднішому стані, зі зв'язаними назад руками. Його вели кілька хлопців і казали, що Цибуля говорив, ніби поліз до кишені понюхати табаки та, замість тавлинки, витяг шматок чортової свитки, з якої спалахнув червоний вогонь, а він почав тікати.
Черевика і Цибулю зв'язали докупи.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
XII
"Може, й справді, куме, ти поцупив що-небудь?" — спитавЧеревик, лежачи зв'язаний разом з кумом під солом'яною яткою. Цибуля переконував, що нічого не крав. Обидва куми заридали, схлипуючи. У цей час до них підійшов Грицько. Черевик подумав, що бог його так покарав за те, що відмовив Грицькові. Хлопець сказав, що він не злопам'ятний і визволить Черевика. Тут він моргнув хлопцям, і ті ж самі, що вартували його, кинулись розв'язувати. "За те й ти роби, як треба: справляй весілля! та й погуляємо так, щоб цілий рік боліли ноги від гопака", — сказав Грицько. Черевик так зрадів, що сказав, що весілля буде сьогодні. "Гляди ж, Солопію, через годину я буду в тебе; а тепер іди додому: там чекають тебе купці на твою кобилу й пшеницю!" — сказав парубок.
Черевик з радості остовпів, що кобила знайшлася. А Грицько віддав цигану воли.
XIII
Підперши ліктем гарненьке підборіддячко своє, задумалась Параска, сама сидячи в хаті. Багато мрій снувалося навколо русої голівки. Іноді вона усміхалася, а потім сумувала. Дівчина думала, чи не обдурить її Грицько. Тут встала вона, тримаючи в руках дзеркальце і, нахилившись до нього головою, трепетно йшла по хаті, начебто боялася впасти, бачачи під собою, замість долівки, стелю з накладеними під нею дошками, звідки гупнув недавно попович, та полиці, заставлені горшками. А потім вона почала танцювати, побрязкуючи підківками, тримаючи перед собою дзеркало і наспівуючи.
Черевик заглянув у цей час в двері і, побачивши, як його дочка танцює перед дзеркалом, спинився.
Довго дивився він, сміючись з небаченої витівки своєї дочки. Гучний кумів регіт примусив їх обох здригнутись. Кум сказав, що йде молодий. Батько сказав дочці йти, поки Хівря на радощах, що він продав кобилу, побігла купувати собі плахти та ряднини всякі.
Не встигла переступити Параска через поріг хати, як почула себе в обіймах парубка у білій свитці, який з купою народу дожидався її на вулиці. Солопій Черевик почав благословити, а Хіврю, яка вже прибігла, пара дужих циган тримала за руки. Усі почали танцювати, а після танців незабаром скрізь стало порожньо й глухо.
Чи не так і радість відлітає від нас, і даремно самотній звук думає виявити веселість?
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу