Психолог сказав, що Крістофер дуже логічна людина, і це видно одразу, тож він здивувався, коли дізнався про такий спосіб мислення, бо він не дуже логічний. Хлопець відповів, що йому подобається, коли речі відбуваються згідно із заведеним порядком. Але існують інші способи дотримуватися порядку. Ось чому в нього є Хороші Дні й Чорні Дні.
Крістофер розумів, що помічає дуже багато речей, що він дуже спостережливий, але не розумний. Бо бути розумним – це коли ти бачиш, як усе було, а потім використовуєш очевидні факти, аби здогадатися про щось нове.
Хлопець мріяв стати астронавтом. Психолог говорив йому, що це дуже складно. Крістофер і сам це розумів. Він знав, що спочатку треба стати офіцером Військово-повітряних сил, виконувати багато наказів і бути готовим убивати інших людей. А ще хлопець не мав 100 % зору, який потрібен для того, щоби бути пілотом.
Террі, старший брат Френсіса з Крістоферової школи, запевняв, що єдина робота, яку довірять Крістоферу, — це збирати візки в супермаркеті чи прибирати віслюче лайно в притулку для тварин і що ніхто не дозволить децепешникам керувати ракетами, які коштують мільярди фунтів. У Крістофера не було дитячого церебрального паралічу, на відміну від Френсіса, який на нього хворий, але, хоч Крістофер навряд чи став би астронавтом, все ж збирався вступити до університету й вивчати математику, або фізику, або математику й фізику
Оскільки це був Хороший День, Крістофер вирішив, що спробує дізнатися, хто вбив Веллінгтона.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
53
Хлопець згадує про те, що мати померла за два тижні. Він так і не відвідав її в лікарні, лише передав їй листівку, на якій були намальовані машини. Листівку він зробив у школі з місіс Пітерс, яка викладала образотворче мистецтво.
Батько сказав, що мама померла від серцевого нападу, і це було неочікувано. Крістофер міркував, що матері було лише 38 років, а серцеві напади зазвичай бувають у літніх людей, а мати вела активний спосіб життя, їздила на велосипеді, споживала здорову їжу. Син припустив, що, можливо, це була аневризма, адже він добре знав види серцевих нападів.
Потім почала приходити місіс Шиєрс і готувати вечерю для Крістофера і його батька. Коли Батько сідав, то вона ставала поруч із ним, притискала його голову до своїх грудей і казала: "Нумо, Еде. Ми це переживемо".
59
Хлопець вирішив, що дізнається, хто вбив Веллінгтона, попри те, що батько наказав не лізти в чужі справи. Хлопець не розумів виразу: "Не лізь у чужі справи", оскільки не знав, що означає "чужі справи", і мав багато справ з іншими людьми: у школі, магазині, автобусі до школи. У школі Шивон чітко казала хлопцеві, чого саме не можна робити, і йому це подобалося.
Наприклад, якось вона сказала: "Ти ніколи не повинен стусати Сару чи бити її якимось іншим чином, Крістофере. Навіть якщо вона вдарить тебе кулаком. Якщо вона знову тебе вдарить, то відсунься від неї, стій спокійно та рахуй від 1 до 50, а потім ти маєш піти до мене й розповісти, що вона зробила, або ж розповісти про це якомусь іншому вчителю".
Того вечора Крістофер пішов до будинку місіс Шиєрс, постукав у двері й став чекати, поки вона відчинить. Він сказав жінці, що не вбивав Веллінгтона, але хоче дізнатися, хто його вбив. Вона вигнала хлопця, і він вирішив провести невелике детективне розслідування.
Хлопець пробрався у сарай, у якому вона зберігала садове приладдя. Коли він зазирнув у вікно, то розгледів вила – такі самі, як і ті, що стирчали з Веллінгтона. Їх уже встигли почистити. Усі інструменти і вила також мали однакові зелені пластикові рукоятки. Це означало, що вила належать місіс Шиєрс. Хлопець замислився, чи не вбила Веллінгтона сама місіс Шиєрс, але потім подумав, що вона не могла. Сарай був замкненим. Це означало, що хтось мав ключ від сараю місіс Шиєрс, або вона його замкнула, або забула вила в саду.
61
Місіс Форбс зі школи була стара і мала чоловіка-вікарія, якого звали отець Пірс. Інколи він приходив у школу, аби поговорити з дітьми. Якось Крістофер почав розпитувати його про рай, бо було цікаво, куди потрапила мати. Хоч отець говорив про рай, Крістофер був переконаний, що коли людина помирає, мозок припиняє працювати, а тіло розкладається, усі молекули розпадаються на інші молекули.
Але тіло матері піддали кремації. Хлопець не був на похороні, але вважав, що дим потрапив у повітря, і тепер його мама десь в хмарах над Африкою чи Антарктикою, або спускається зливою на дощові ліси в Бразилії, або випадає десь снігом.
67
Наступного дня була субота, Англія грала в футбол проти Румунії, батько хотів подивитися матч по телебаченню. А Крістофер продовжив своє розслідування. Він вирішив піти й попитати в кількох людей, які жили на їхній вулиці, чи не бачили вони, хто вбив Веллінгтона, і чи не помітили вони нічого дивного, що відбувалося надворі в четвер уночі.
Зазвичай хлопець не розмовляв з незнайомцями. Якби до нього торкнувся незнайомий чоловік, хлопець би вдарив його, і то сильно. Наприклад, коли він стусонув Сару через те, що вона смикнула його за волосся, то вдарив так, що вона знепритомніла, дістала струс мозку і її довелося відправити в лікарню до відділу невідкладної допомоги. А також Крістофер завжди носив у кишені свого швейцарського армійського ножа. А коли до школи Крістофера приходив новий персонал, то він цілими тижнями з ними не розмовляв.
Тому говорити з іншими людьми на своїй вулиці хлопець вважав сміливим вчинком. Хлопець склав план свого кварталу на вулиці, яка називалася Рендольф-стрит:
Пересвідчившись, що швейцарський армійський ніж лежить у кишені, хлопець пішов до будинку № 40, де жили Томпсони. Відчинив брат містера Томпсона і сказав, що нічого не знає. Він навіть не знав, хто такий Веллінгтон.
У будинку № 42 двері ніхто не відчинив. У будинку № 44 жили чорношкірі чоловік, пані й двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Пані відчинила двері. Хлопець спитав, чи не знає вона, хто вбив Веллінгтона. Вона знала, хто такий Веллінгтон, але сказала, що нічого не чула й не бачила. Жінка порадила Крістоферу поговорити про вбивство з батьком.
Згодом хлопець пішов до будинку № 43, який стояв поруч із домом місіс Шиєрс. Там жили містер Вайз і його мати, яка була в інвалідному візочку. Двері відчинив містер Вайз. Він сміявся з хлопця. Крістофер не любив, коли з нього сміялися, тому пішов. У двері № 38 хлопець не стукав, бо батько йому казав, що там живуть наркомани.
Біля будинку № 39 була стара жінка, що жила в тому будинку. Це була місіс Александер. Вона мала таксу, тому хлопець вважав її хорошою. Місіс Александр розговорилася з хлопцем. Вона нічого не знала про вбивство, але сказала, що знає, як звати хлопця, і кожного дня бачить, як він іде до школи. У неї був онук Крістоферових років. Жінка запропонувала хлопцеві зайти до неї на чай. Але хлопець сказав, що в чужі будинки не заходить. Тож стара сказала, що зараз усе винесе. Та коли вона пішла, Крістофер не міг довго чекати, тому пішов.
Дорогою хлопець міркував і зробив висновки, що Веллінгтона вбив хтось, кого він знав. І містер Шиєрс став головним підозрюваним. Містер Шиєрс був одружений із місіс Шиєрс, і ще два роки тому вони жили разом. Потім містер Шиєрс пішов і не повернувся. Місіс Шиєрс часто приходила до будинку Крістофера і готувала їсти, коли померла мати. Інколи вона залишалася ночувати. Хлопець вирішив спробувати дістати більше інформації про містера Шиєрса.
71
Крістофер говорить, що усі діти його школи – дурні, хоч так говорити не можна. Треба казати, що в них труднощі з навчанням чи особливі потреби. Хлопець хоче довести, що він не дурний. Крістофер збирався скласти екзамен з математики рівня "А" і отримати оцінку "А". Директор, місіс Ґасконь, узагалі спочатку не хотіла, щоби хлопець його складав. Вона сказала, що в них немає матеріальної бази, аби проводити іспити рівня "А". Але батько Крістофера сперечався з нею і, нарешті, вона дозволила. Отець Пітерс мав бути спостерігачем на іспиті.
Після цього іспиту хлопець хотів скласти ще й екзамени з вищої математики й фізики рівня "А". а потім вступити в університет. У місті, де він жив з батьком – Свіндоні, університетів не було, але сім'я планувала переїхати кудись. Хлопець планував, що після закінчення університету працюватиме і матиме багато грошей, за які найме людину, яка доглядала б його.
73
Крістофер розумів, що раніше батько і мати часто сварилися саме через нього, адже їм важко було доглядати за людиною з розладами поведінки. Хлопець перелічує свої вади: не розмовляє з людьми протягом довгого часу; нічого не їсть і не п'є протягом довгого часу; не любить, коли його торкаються; кричить, коли сердитий чи спантеличений; йому не подобається перебувати в дуже малих приміщеннях з іншими людьми; б'є речі, коли сердитий чи спантеличений; стогне; йому не подобаються жовті та коричневі речі, він відмовляється торкатися жовтих і коричневих речей; відмовляється користуватися своєю зубною щіткою, якщо її хтось торкався; не їсть, якщо різні види їжі на тарілці торкаються одне одного; не помічає, коли люди на нього сердяться; не всміхається; каже такі речі, які інші люди вважають грубими; робить дурниці; б'є інших людей; ненавидить Францію.
Деколи мама казала Крістоферу, що замислюється над тим, щоб здати його до інтернату.
79
Коли батько вдома спитав, де він був, Крістофер сказав, що був надворі. Для хлопця це була безвинна брехня, тобто, зовсім не брехня (це коли він казав правду, але не всю). Але батько сказав, що до нього дзвонила місіс Шиєрс. Він почав сварити хлопця, щоб не пхав свого носа в чужі справи. Хлопець сказав, що його головний підозрюваний – містер Шиєрс. Батько сильно розсердився і сказав не згадувати ім'я цього чоловіка у його домі, бо він – дуже погана людина. Згодом батько взяв у сина обіцянку, що він більше не ходитиме до місіс Шиєрс і не питатиме, хто вбив того пса, більше нікого не питатиме, хто вбив пса, більше не залізатиме без дозволу в чужі сади. Хлопець розумів, що коли пообіцяє, то змушений буде так робити, бо брехати він не вмів.