Тоді Хава спитала, чи не сказано в Біблії про те, чому люди взяли і поділилися на євреїв і неєвреїв, на господарів і рабів, на панів і жебраків.
А якось піп зупинив Тев'є і сказав, що хоче поговорити про Хаву. Тев'є здивувався, яке відношення піп має до його дочки. Але той сказав, що Хава поривається до іншого світу, і тепер вона під його опікою. А Федько – дуже бравий, чесний парубок і освіту має, хоч і самотужки вчився; він закоханий у Хаву і хоче з нею одружитись, але не може, бо він не єврей. Тев'є навіть не прощаючись з попом поїхав додому. А вдома Хави уже не було. Жінка розповіла, що зранку дочка була здорова, вдягнулася, а потім впала матері на шию і почала плакати. А коли пішла до корів, то зникла. Усі шукали, а її не стало. Тев'є увесь свій гнів зігнав на кобилі: відшмагав її, але потім зрозумів, що тварина ні в чому не винна.
Наступного дня Тев'є поїхав до попа. Там на нього напали собаки, на зойки чоловіка вибігли піп і попадя. Піп запросив єврея до хати, прийняв як шановного гостя. Але коли Тев'є спитав, чи може повернути і побачити дочку, піп відповів, що це неможливо. Тев'є поїхав додому. Усю дорогу він згадував Хаву, бо дуже любив дочку, можливо, найбільше з усіх дітей, бо малою вона часто хворіла.
Сім'я Тев'є знову взялася до роботи, все пішло своїм звичаєм, але тепер згадувати про Хаву було суворо заборонено. Тев'є знову поїхав у Бойберик продавати молочні продукти, навіть жартував, що у нього здохла корова, коли усі питали, чому він такий сумний. А коли чоловік вертався з порожніми глечиками додому і їхав лісом, то побачив Хаву. Дочка просила батька зупинитися, хотіла щось йому сказати, називала любим татом. Але Тев'є не зупинився і не вислухав дочки, хоч і хотів. І згодом, коли він ввечері молився, йому все ще прислухався голос дочки, і він картав себе, що не зупинився і не вислухав. А іноді Тев'є вдягає святкове вбрання і їде на залізницю. Він вже ладен сісти та поїхати туди, до них, бо знає, де живе Годл. Підходить до касира і просить квиток до Єгупця. "Такого міста, — каже він, — у мене немає...".
Шпринця
Минуло кілька років: Кишинів, "конснетуція", з погромами, з наклепами і напастями (тут ідеться про жахливий антиєврейський погром, організований царатом у квітні 1903 року в Кишиневі; про т. зв. "конституцію", яку царський уряд змушений був дати 17 жовтня 1905 року під тиском революційного руху в Росії, і про погроми чорносотенних банд у багатьох містах і містечках Росії).
Тев'є іще не було шістдесяти, а він уже зовсім посивів. Батька спіткало нове лихо, з дочкою Шпринцею.
Багатії почали втікати з Єгупця за кордон, нібито на теплі води, солоні ванни, нерви лікувати, витівки нероб... А коли роз'їжджаються з Єгупця, то Бойберик з його повітрям, і з його лісом, і з його дачами копійки щербатої не вартий. Згодом у Бойберик з Одеси, і з Ростова, і з Катеринослава, і з Могилева, і з Кишинева наїхали сотні тисяч багатіїв, дук, мільйонщиків. Тев'є думав, що там "конснетуція" ще лютіша, ніж у Єгупці, бо пани дуже втікали. Тим часом Бойберик несподівано став справжньою столицею, повно чоловіків, жінок і дітей. Дітям потрібне було молоко, тому Тев'є мав заробіток.
Напередодні зелених свят чоловік привіз трохи сиру і сметани до однієї з покупниць, молодої багатої вдови з Катеринослава, яка приїхала із своїм синком Арончиком до Бойберика на літо. Арончик був парубійком понад двадцяти років. Але він не думав про справи, а любив лошаків, їзду велосипедом, рибалку. Його й не хвилювало, що батько у спадок залишив йому майже мільйон, хлопець просто розтринькував гроші. Про це все вдова розповіла молочарю. І Тев'є сказав, що може поговорити з хлопцем та напоумити його. Але коли Арончик з'явився, то лише реготав з повчань Тев'є.
Та з того дня Тев'є і Арончик потоваришували. Молочарю цей парубійко дедалі більш подобався, хоч і шалапут, розтринькувач, і надто вже діряві пальці мав, так ще й до того трохи пришелепуватий. Наприклад, зустрівши бідняка, засуне руку в кишеню, витягне гроші і віддасть, не лічивши скільки. Арончик любив слухати всілякі балачки Тев'є.
На зелені свята Тев'є запросив хлопця до себе у гості. Арончик попередив, що мають бути гарячі млинці. Голда зраділа, що до них в гості прийде мільйонщик, хоч не дуже розуміла, хто це. У п'ятдесятницю Арончик разом з друзями приїхав до Тев'є. Усі хлопці приїхали верхи. Дочки винесли стіл, Голда – млинці. Тев'є помітив, що Арончик задивляється на Шпринцю. Тоді батько ще не міг здогадатися, що ці веселощі скінчаться горем, стражданням, гіркими слізьми, божою карою на його голову.
Одного разу Тев'є вертався додому, змучений біганиною по дачах Бойберика. Вдома він побачив біля хати Арончикового коня. Виявилося, що хлопець пішов гуляти з дівчатами. А коли Арончик з дівчатами повернувся, то сказав Тев'є, що хоче зробити ґешефт: помінятися кіньми. Тев'є сказав, що сприймає це як жарт, бо коняка Арончика була здорова, сильна і дорога. Тоді хлопець признався, що кохає Шпринцю і хоче з нею побратися. Та батько відразу сказав хлопцеві, що він і дівчина з різних соціальних станів, а мама хлопця на такий шлюб точно не згодиться. Хлопець сказав, що думка мами його не хвилює.
Згодом Тев'є розмовляв з дочкою. Вона почервоніла, опустила очі, не хотіла говорити. Батько казав їй, що Арончик – свистун, порожній горішок. Та дівчина була вперта і говорила: "Арнольд гарна людина". Тев'є не хотів сперечатися, бо знав своїх дочок: коли вони вподобають людину, то всім серцем, усім єством, усією душею. А згодом батько уже й задумувався над тим, що добре би було віддати Шпринцю за мільйонера. Багато таких принадних, золотих мрій лізли в голову Тев'є.
Але Арончик перестав з'являтися. Тев'є хотів заїхати до вдови і її сина, але йому не дозволяла гордість. Якось Тев'є повернувся додому, але жінка відправила його до Бойберика знову, бо був посланець від вдови, щоб Тев'є негайно зявився.
Молочар приїхав на дачу до вдови, прив'язав коня. Але ні вдови, ні Арончика не було. Був лиш дядько Арончика – вдовин брат. Він відразу повів серйозну розмову з Тев'є. Чоловік казав Тев'є, що це саме він затягнув племінника у болото, просив у гості, підсунув йому свою дочку. Дядько говорив, що дівчина, можливо, чесна і думає, бідолашна, що все це серйозно. Але ж Тев'є не повинен забувати, хто він, а хто вони. А те, що хлопець з дівчиною дали одне одному слово, то можуть те слово забрати і назад. Тев'є нічого не відповів. Він пішов, а біля брички занурився обличчям у сіно і розплакався. Вдома Шпринця вела себе дуже тихо. Дівчина була мовчазна, задумлива, слухняна.
Одного разу присмерком Тев'є повертався з Бойберика. Його досі мучило те, що відбулося. Було прикро, що вдова і син поїхали, навіть не попрощавшись. Вони навіть мали невеличкий борг за сир і масло...
З такими думками чоловік заїхав до себе на хутір і побачив здалеку, біля греблі, збіговисько людей. Тев'є подумав, що, можливо, десь пожежа. Але сталося більше лихо – дочка Шпринця втопилася.
Тев'є їде до Палестини
Оповідання Тев'є-молочаря у вагоні поїзда
Жінка Тев'є – Голда, померла. Вона не могла змиритися з тим, що діти розійшлись по світу на чотири сторони. Голда часто плакала і сумувала. Якось вона сказала, що помирає. Чоловік поїхав по лікаря, а коли побачив померлу дружину, то подумав: "Коли бачиш перед собою смерть, мимоволі стаєш невіруючим".
Бейлку Тев'є вважав своєю найкрасивішою дочкою. І відколи Голда померла, для дочки батько став зіницею ока. Коли минуло два роки по смерті Голди, Бейлка виросла, стала, нівроку, дівчиною на виданні. Тев'є досі возив підводою масло й сир улітку до Бойберика, узимку до Єгупця. Одного дня він приїхав якось на початку осені до Єгупця із своїм товаром і зустрів шадхена Ефраїма. Шадхен жалівся, що має тепер мало роботи, бо весілля тепер уже не справляють дома, а десь за кордоном. Він запропонував Тев'є одружитися з однією вдовою, без дітей. Та молочар не хотів і слухати про таке. Тоді шадхен сказав, що має жениха для Бейлки. Женик – козирний туз, багатій, мільйонщик, підрядчик, і звуть його Педоцур. Зовсім не стара людина, парубок, справжній "холостяк".
Педоцур став женихом Бейлки. Проминув деякий час, і вони справили весілля. Бейлка не хотіла цього шлюбу, як не хоче людина вмирати. Що більше Педоцур в'язнув до неї з подарунками, і з золотими годинниками, і з брильянтовими обручками, то осоружніший ставав він їй. Батько теж не хотів того шлюбу, навіть радив Бейлці згадати Годл, яка вийшла за бідняка. Але Бейлка, казала, що Годл вийшла заміж в такі часи, коли весь світ хитався, от-от мав перевернутися. Тоді всі дбали про ціле людство, а про себе забували. А тепер, казала Бейлка, коли світ залишився, як був, кожен дбає за себе, а про людство забуває...
У день шлюбу, увечері, молоде подружжя подалося кур'єрським поїздом аж до Італії, як заведено у великосвітських людей. А назад вони повернулися вже глибокої осені і переказали Тев'є, щоб він швидко з'явився у них в Єгупці.
Тев'є приїхав щасливо в Єгупець і подався прямо до Педоцура. Зять дійсно жив розкішно, мав прислугу. Тев'є пригадав, як цей Педоцур уперше приїхав на баских конях до нього на село, розсівся, наче в свого батька на покуті, познайомився з Бейлкою і відразу сказав, що хоче: раз, два, три – і весілля. Оце "раз, два, три" було для батька "як двосічний меч" — наче хто тупий ніж загородив йому в серце.
Тев'є поснідав з дочкою і зятем. Дочка мовчала, а Педоцур говорив уже за обох, не затуляв рота ні на хвилину. Коли усі вийшли з-за столу, Педоцур взяв тестя під руку і завів до окремого кабінету. І там сказав, що йому соромно, що його тесть – Тев'є-молочар. Тев'є не знав, що й казати. Зять сказав, щоб Тев'є покинув молочарство і виїхав до Америки. Потім зять сказав, що можна виїхати і до Палестини, бо усі старі євреї їдуть туди. Тев'є давно хотів побувати коло Стіни плачу, могил патріархів і праматері Рахілі, побачити на власні очі, який вигляд має річка Йордан, гора Сінай, Червоне море, Пітом і Рамзес і тому подібне. Зять вийняв гаманця і поклав на стіл. Недовго думаючи, Тев'є згріб всі асигнації, заховав їх глибоко в кишеню. Потім зять сказав жінці, що її батько їде, а сам пішов відпочивати.