Її збудили ввечері, щоб вона трохи поїла. Вночі дівчина побачила, що біля неї сидить дідусь. Він сидів так само, як тоді, коли Симона в дитинстві хворіла на кір. Дівчина крізь сміх розповіла дідусеві все, що сталося від часу їхньої останньої нічної розмови. Вона розповіла про качок, про вечірку в Катті, про те, як я витримала в озері герць із холодом та хвилями, про Ісака, Криївку і про Плиску, що не повірила, що Симона дівчина.
Онука і дідусь згадували багато приємних моментів з дитинства. Дідусь усе не йшов, а потім сказав, що назавтра запросив своїх приятелів, щоб попрощатися. "Ти не можеш померти!" — сказала Симона. "Не побивайся так, любонько моя хороша. Я старий. У мене стомлене й немічне тіло. А крім того мені цікаво, що буде потім. От занудам, мабуть, усе зрозуміло. Або вічний сон, або безсмертя. Але для таких диваків, як ми, ні в чому немає певності. Якби все було зрозуміло й просто, то не було б ніяких диваків. Тоді й Бог був би занудою і тільки те й робив би, що скиглив. Тоді краще б уже померти. Крий Боже прожити життя занудою!" — говорив дідусь.
У кімнаті стало розвиднятися. Дідусь пішов, а Симона витягла скляну кулю, в яку довго не дивилася. Дівчина побачила всередині світло, там був дідусь, що сидів у саду, де було повно птахів, метеликів і людей. "А далі?" — нетерпляче зашепотіла дівчина і стукнула по кулі. Куля дзенькнула й розкололася на дві безживні половинки.
Гості дідуся почали сходитися о шостій вечора. Дідусь цілий день не вгавав. Він мотався туди-сюди на своєму візку й розпоряджався, як накривати стіл і що подавати з їжі. У нього був свіжий бадьорий вигляд, і він весь час наспівував щось веселеньке. Кожного гостя дідусь зустрічав радісним вигуком і дзвінким цмоканням у щоку. Він лежав у стародавньому ліжку з червоного дерева, яке винесли в сад, під квітучою вишнею.
Симона стояла біля дідусевого ліжка в тій квітчастій шовковій сукні, яку бабуся носила дівчиною. "Любі друзі! — вигукнув дідусь співучим голосом. — Призволяйтеся усмак і будьте як удома, мої славні диваки!". Усі посідали за довгий стіл. Дідусь майже нічого не їв. Лише куштував усього потрошку.
Коли смерклося, заграв оркестр, який дідусь заснував у притулку для старих. Але сьогодні він лише слухав, як грали інші.
Аксельсон прийшов поскаржитися на гармидер, але мама змусила його танцювати. Аксельсон уткнувся головою їй у викот сукні, як утішена дитина.
Згодом дідусь тримав руки Ольги і Симони у своїх долонях. Їх освітлював місяць. Дідусь заплющив очі й відкинув голову на подушки. Він дихав дедалі слабше й слабше, поки й зовсім затих. Симона мовчки схилилася над ним і потерлася своїм носом об його носа — вони завжди так робили.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.