Він не зважав на сльози. Руками дідусь обіймав віолончель. Він наполіг на тому, щоб узяти її з собою. Дідусь Іван згадував свою дружину Катарину. Вперше він був тут без неї. Бабуся завжди була з ним поруч. З відходом Катарини припинилися й поїздки на улюблений острів Мейя. Дідусь голосно плакав, люди звертали на нього увагу. Симона знала, що робити. Вона дмухнула дідусеві в облич так, як це колись робила бабуся. Він спершу начебто здивувався. А потім його обличчя засяяло.
Будинок на острові був такий, як і завжди, відколи дівчина його пам'ятала: білий і химерний, з вежоподібними прибудовами, балюстрадою та балконом, на якому звичайно стояла бабуся й махала їм рукою. Над затокою вони побачили лебедя, що пролітав. Симона впізнала його, бо колись уже бачила.
Дідусь сам пішов нагору до будинку. Він підіймався з великим трудом і зціпивши зуби. Піт котився по його обличчю градом, і він був геть засапаний. Йому знадобилося більше години, щоб зійти до будинку. Тремтячими ногами він ступив до дверей і зняв з голови капелюха.
У будинку все було так, як і того дня п'ять років тому, коли бабуся померла і дідусь замкнув двері. Він супроводжував бабусю на вертольоті, який її забирав. І потім більше вже сюди не повернувся. Він немовби замкнув у будинку горе.
Дідусь мовчки походжав кімнатами і гладив долонями речі, поправляв накидки і серветки, підняв з підлоги якусь шпильку та й завмер із нею в руках, потім закрив розгорнуту книжку на письмовому столі, розставив, як годиться, стільці. На канапі лежала вишита подушка. Вона була зім'ята посередині. Так, наче донедавна на ній лежала чиясь голова. Дідусь схилився і сховав у ній своє обличчя.
Надворі дідусь заграв на віолончелі. Він грав другу сонату Баха для віолончелі та фортепіано. Але тепер уже без фортепіано. На ньому грала бабуся.
Мама сиділа в елегантному бабусиному капелюшку. Раптом Симона побачила біля дідуся бабусю. Вона ледь торкнулася своєю круглою щокою до його лисини. А дідусь не зводив погляду зі своєї віолончелі й задоволено всміхався. Симона думала, невже ще буває таке кохання? Дівчина думала про маму, про всіх її чоловіків. А тоді Симона уявила Катті та Ісака.
Вони лишилися ночувати у будинку. Дідусь снував по будинку, витягав шухляди і відчиняв шафи, поки старовинний годинник не вицокав ранок. А вранці дідусь подарував Симоні квітчасту шовкову сукню, яку бабуся Катарина вдягала на перше побачення з дідусем.
Додому дідусь їхав на візку і взяв з собою величезний самовар.
Одинадцятий розділ
Симона вирішила йти на вечірку, на яку її запросила Катті. Симона вкрала у Інґве сорочку і черевики, хоч вони були завеликі.
Коли вона прийшла, вечірка була в розпалі. Було багато ровесників Симони. Вона почала розглядати усіх. Кваша, Данне і Стефан пили ситро, трощили чіпси, крекери, сирні палички, арахіс і солону соломку. Мурашка й Пера розвалилися на золотаво-жовтій канапі. Фріда й Нетта огиналися посеред кімнати, де мали бути танці. А Пепсі був зайнятий тим, що то розкручував, то скручував торшер.
Аж тут Симона побачила, як Катті обіймає Ісака. Він не зводив погляду з її напудреного обличчя, підмальованих очей і яскраво нафарбованих губ. Симона пішла до них і теж застромила свою голову в кучері Катті. Ісак вислизнув із Каттіних обіймів і попрямував хлопців. У Катті був прокушений язик від того поцілунку з Симоною, і вона шепелявила. Катті поволокла Симону за собою, сказавши, що треба закінчити те, що вони не закінчили минулого разу. Та раптом Симона через завеликі черевики гримнулася разом з Катті на килим. Вона лежала на Катті, а зверху була скатертина.
Потім почалися танці, Симона намагалась танцювати вайлувато, по-дурному. Катті сказала Симону, що він їй подобається. Але Симон сказав, що Катті його не запалює. Дівчина образилася, дала Симону ляща і пішла.
Далі вечірка перетворилася на суцільний фільм жахів. Підсилювачі гриміли дедалі гучніше, Катті танцювала з Ісаком, Симон танцював з Анною. Симона весь час наступала їй на ноги. Щоправда, не навмисно. Анна мовби сама їх підставляла. Раптом вона крикнула: "Перестань". Усі подумали, що Симон зробив щось непристойне.
Трохи згодом хтось відчинив двері в сад. Біля басейну сиділи Ісак та Катті. Вони бовтали ногами у крижаній воді. Ісак сказав, що купатися надто холодно, а Симона сказала, що він просто боїться. "Ти тільки вихваляєшся, що плаваєш найкраще! А сам навіть води боїшся!", — сказала Симона. Ісак брав участь у змаганнях із плавби. Його тато був тренер. Це всі знали. Хлопець викликав Симона позмагатися у плаванні. Але Симон погодився лише у озері – до мосту й назад. "Якщо виграю я, ти пошлеш Катті під три чорти", — додав Симон. Катті ошелешено вирячила очі на Симона.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
Дванадцятий розділ
Вода в озері була дуже холодна. Ісак уже був далеко попереду. Він стрибнув із містка, зробивши в повітрі красиву дугу. А Симоні від пірнання завжди закладало вуха. До мосту було метрів сімсот-вісімсот. Але через вітер і темряву відстань здавалася безмежною. Ісак протинав гребені хвиль, наче на тренуванні у звичайнісінькому басейні. Та зненацька він випірнув поруч і сказав, що, може треба припинити змагання. Симона відмовилася і попливла далі.
Голоси з берега вже давно не долинали. Ісак також був далеко. Раптом дівчина відчула, що холод пробирає її до кісток. Руки й ноги заніміли. Дівчина розвернулася. Вона думала про те, що не хоче помирати в цій бридкій, чорній, мертвій воді. До неї долинув крик. Це був Ісак. Симона поплила до нього. Він сказав, що вже не має сил пливти. Симона обхопила його за шию й попливла туди, де мав би бути берег. Усюди панувала тиша, темрява й холоднеча. Вона не могла обернутися, щоб пошукати очима світло. Раптом вони почули голоси і побачили весловий човен, що наближався крізь хвилі. У човні сиділи Данне, Кваша, Стефан та Пепсі — вся хлоп'яча гоп-компанія з Криївки. Симона крикнула, що ще має сили, і попливла далі, аби переконати їх, що ніскілечки не виснажена й готова на все. Ісак хоробро плив поруч. Вони були заодно! Вони разом затіяли цю небезпечну гру й не хотіли відступатися. Хоч і розуміли, що відкараскатися від хлопців не вдасться. Врешті, їх витягнули з води у човен. На щастя, Катті дала хлопцям із собою купу пледів, махрових рушників і одяг.
Симона не хотіла вертатися на вечірку. Та й Ісак не палав бажанням вертатися. Він попросив хлопців відвезти їх до Криївки, а усім на вечірці сказати, що виграв Симон.
У Криївці Симон і Ісак хотіли зігрітися. Там було холодно й сиро. Вони запалили стару залізну грубу в кутку і почали скидати з себе пледи, махрові рушники і труси. Їх обвівало гарячим жаром, що пашів із відчинених дверцят груби. Симона стала розтиратися якимось брудним простирадлом. Раптом вона відчула на собі Ісаків погляд. Хлопець побачив, що Симон – дівчина. Симона обернулася до Ісака. У нього був такий ошелешений вигляд, ніби він не йняв віри своїм очам, що побачив те, чого немає на світі. "Хай тобі чорт, — сказав він. — Ти весь час була дівчиною?". "Мене звати Симона", — мовила вона.
У Криївці стало дуже тепло. Вони лягли на допотопну розкладачку. Симоні хотілося сказати Ісаку, що він їй подобається. Але вони лежали й чекали. Невдовзі мало світати.
Тринадцятий розділ
Зранку Симона прокинулася, бо над нею завис Ісак. Дівчині хотілося й далі лежати, притулившись животом до Ісакової спини і переплівши свої ноги з його під старим покривалом, що правило за ковдру. "Ти мені подобаєшся", — призналася дівчина. Він лежав і не ворушився. "Дивачка, —сказав хлопець. — Але ти мені теж подобаєшся. Хоч усе це так химерно". Вони поцілувалися по-справжньому. А потім згадали, що треба йти додому. Піднявшись пагорбом до сміттєзвалища, Симона і Ісак розійшлися.
Вдома дівчина вдягла рожеву сукню, на шию – золоте сердечко, яке подарували бабуся й дідусь, коли вона народилася. Вона взула коротенькі білі чобітки, напахтилася маминими парфумами та нафарбувала губи.
Потім Симона мусила заспокоювати маму та Інґве. Вони дуже хвилювалися і захвилювалися ще більше, коли Симона розповіла їм, що ночувала в занедбаній шопі разом із хлопцем на ім'я Ісак.
У школі дівчина непомітно зайшла у клас. Уже йшов урок. Плиска нічого не помітила. Вона стояла спиною до дверей. Біля дошки була Анна, яка показувала своїх паличників. Дівчина щось розповідала про них, а Симона не знала, як звернути на себе увагу.
Вона глянула на Ісака. Він повів бровою, даючи їй знати, що впізнав. Усі решта були спантеличені. Симона стиха кашлянула. Плиска обернулася і зацікавлено обвела її поглядом. Вчителька не могла повірити, що Симон – Симона. Вчителька закричала, що годі вже жартувати.
Анна вийняла з банки свого паличника й посадила його собі на долоню. Той помаленьку подибав по рукаву її сукні. Вчителька крикнула, щоб Анна не говорила. Паличник не втримався на дівчині і опинився на зачісці вчительки. Плиска навіть не скрикнула. Їй мовби відібрало мову. Паличник, що сидів у неї на голові, був схожий на вельми оригінальну приколку. Симона підійшла до Плиски й обережно вийняла з її зачіски паличника. Тоді засунула його в банку, яку Анна поставила на вчительському столі.
Плиска була настільки вражена, що дівчина підійшла й погладила її по щоці. "Можу підтвердити, що вона дівчина", — раптом голосно сказав Ісак. Усі обернулися на нього. Він одразу ж почервонів, як буряк, наче бовкнув щось непристойне. "Дівчина! — обурено скрикнула Катті. — Виходить, я закохалася в дівчину?". І тут уже навіть Плиска всміхнулася.
Вчителька вигнала Симону додому. Тепер дівчина планувала бути слухняною тихою дівчинкою, якої ніхто не помічатиме і якій усі дадуть спокій. Єдине, що її відрізнятиме від інших, то це її незвичне ім'я. Вона йшла додому і думала так, коли раптом їй під ноги стукнуло щось велике й кошлате, що розляглося на ґанку. І це був Кільрой! Дівчина була неймовірно рада. У будинку усі раділи і виявили лиш подряпину на лівому вусі собаки. З ним усе було добре.
Симона скупала Кільроя і добряче нагодувала. Дівчина лягла з собакою на ліжко і заснула. Але й крізь сон чула дідусів співучий голос.
Чотирнадцятий розділ
Симона проспала до самого вечора.