Дівчина натягнула на себе рожеву куртку і вийшла. Симона запізнилася до школи, бо ледве її знайшла. На подвір'ї школи стояла якась скульптура, страшенно схожа на запечене курча. Біля школи було озеро, і водилося багато качок, яких учні підгодовували, хоч це було заборонено.
Коли дівчина відчинила двері, цілий клас витріщився. Учителька була не стара, повненька і приємна з вигляду. У своїй красивій кремовій сукні вона здавалася не жінкою, а вершковим тістечком. А її усміхнені губи червоніли, як полуниці. Симона сподівалася сісти в самому кутку, але довелося сідати майже спереду. Та ще й біля цибатого хлопця із русявим скуйовдженим чубом, блакитними очима і веснянками по всьому обличчі, хоч весна давно минула. То був Ісак.
Вчительку звали Ґудрун Ерлінґ. Вона сказала: "До нас прийшов новий хлопчик. Ласкаво просимо до класу, Симоне Кроль. Сподіваюся, тобі з нами буде добре — і зі мною, і з друзями". Раптом Симона збагнула, що йшлося про неї. Ім'я не раз завдавало їй прикрощів, хоч мама казала, що це дуже красиве французьке ім'я. Симона завжди хотіла мати нормальне шведське ім'я. А тепер замість Симони вийшов Симон. Дівчина могла б сказати, як є: "Вибачте, але це якась помилка. Я все-таки дівчинка. Мене звати Симона, а не Симон". Але вона знала, що тоді буде. Всі полягають від реготу на парти. А потім придумають якесь прізвисько. Дівчина згадала себе в дзеркалі: на волоссі не було ніяких приколок, бантів чи чогось такого, не випинались, як у інших дівчат, груди!.Те, що було на ній, міг носити який-завгодно хлопець. Окрім, звісно, трусів, та їх, на щастя, не було видно.
Вчительку Симона подумки назвала Панна Вершкове Тістечко. А з сусідом по парті Симона перекинулася кількова словами: "Підлабузник!" — засичав Ісак. "Стерво!" — пошепки відрубала дівчина. "Чуперадло!" — мовив він. "Вилупок!" — мовила Симона. "Дурбело!" — блискавично зреагував він.
Вчителька попросила Ісака показати Симонові школу. На знак згоди Ісак кивнув головою, а сам непомітно шаснув рукою під парту і крадькома боляче вщипнув дівчину за стегно.
Симона раділа, що спритно й вміло спекалася самої себе і стала капосним гарикалом на ім'я Симон. Після дзвінка Симона взяла з гачка в коридорі чужу куртку, що смерділа потом, бензином і тютюном. Вона вирішила позбутися своєї рожевої куртки, в якій прийшла до школи.
На перерві Симона наступила Ісаку на п'яти так, що він спіткнувся. Навколо Симони і Ісака скупчився гурт витріщак. Серед них була дівчина в окулярах із товстими скельцями, а біля неї — довгонога дівчина в міні-спідниці, в якої був маленький рот, великі груди, кирпатий ніс і круглі очі. Там зібралося півкласу. Симона і далі наступала Ісакові на п'яти, розуміючи, що йому скоро урветься терпець. Раптом він розвернувся і зацідив Симоні кулаком у зуби. Але дівчина вмить зреагувала, і Ісак перелетів через її спину і запоров носом в асфальт. Це був прийом, якого Симону навчив дідусь. Ісак і Симона почали битися. Він повалив дівчину додолу. Його лікоть пройшовся по її губі, і вона тріснула. А коли вона розплющила очі, то побачила перед собою грудасту дівчину, що усміхалася і дивилась зовсім не так, як усі. То була Катті. Біля неї стояв Голуб, учитель фізкультури. Симона сказала, що вони з Ісаком просто посковзнулися на качиному посліді. Вчитель сказав піти вмитися, Ісак і Симона рушили до хлоп'ячого туалету.
Згодом на уроках вони помирилися і грали в "хрестики-нолики", поки Плиска розповідала про хатніх тварин і питала, у кого вони є вдома. Симона згадала про Кільроя. Здавалось, майже всі в класі тримали вдома якусь живу істоту. Фріда мала папугу, Катті – поні, Пепсі – вівчарку. Стефан сказав, що мав кажана, але він пошкодив одне крило, тому тато його добив. У Данне на дачі жили кролики, а в Анни – дівчини в окулярах, була комаха, яка зветься паличник. В Ісака, як він сказав, були птахи. Вчителька попросила принести їх на урок.
Після уроків Ісак хотів іти разом з Симоною. Вона раптом побачила якогось кремезного хлопця в самій футболці, якому належала та куртка, що взяла дівчина. Вона запропонувала Ісаку куртку, яку вкрала. Той взяв. Великий хлопець почав підходити до них. Симона вирішила тікати. Вона попрощалася і пішла. Ісак крикнув їй услід, чи можуть вони бути друзями. Симона крикнула, що ні.
Вдома дівчина не розповіла мамі, що її у школі прийняли за хлопця. Дідусь грав на віолончелі, а Інґве сидів у дивному одязі та позував мамі. Вона робила ілюстрації для всіляких жіночих журналів, що публікували силу-силенну різноманітних солодкавих оповідок.
П'ятий розділ
Потяг метро повним ходом мчав Симону геть від мами та Інґве. У вікнах мерехтіло пообіднє сонце, а дівчина обмірковувала своє становище: як довго вона зможе вдавати з себе хлопця, що буде, коли її зненацька викриють. Тоді вчителька Вершкове Тістечко подумає, що Симона звихнулася розумом. Симона вирішила і надалі вдавати хлопця. Вона вважала, що у всьому винен Інґве: якби він не задумав зійтися з мамою, то вони ніколи не переїхали, не загубили б Кільроя, Симона ходила б до старої школи.
Дівчина їхала купити собі якийсь одяг на гроші, що дав їй Інгве. У одній крамниці вона купила досить потерту куртку і двоє чорних джинсів. В іншому магазині дівчина купила футболку з чортиком, чорний пояс, схожий на собачий нашийник. Для повного комплекту вона прихопила браслет і наліпки "KISS" та "SCORPIONS". Тепер Симона зовсім не була схожа на дівчину. Вона навіть купила двоє хлопчачих трусів із етикеткою "Olympia".
Біля Орфеєвого водограю вона побачила свого Кільроя. Він був худлий, похнюплений, охлялий. Симона кинулася бігти до собаки. "Кільрою! Кільрою! Хай тобі чорт, Кільрою!" — репетувала дівчина, і всі на неї зглядалися. Коли вона вже майже наздоганяла Кільроя, з провулка між висотками вискочив на роликових ковзанах якийсь сивий чоловік. У руках він тримав великий плакат "ЗУПИНИМО ВСІ БОЛІСНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ НА ТВАРИНАХ". Дівчина не могла його оминути. Вона почала падати і схопилася за сумку якоїсь жінки. Жінка почала кричати: "Рятуйте! Моя сумка! Допоможіть! Грабують!". Симона впала, тримаючи сумку. Люди дивилися на неї, приймаючи за хлопця. Багато з перехожих думали, що Симона – крадій, та ще й на підпитку. Між людьми був Аксельсон – найближчий сусід Симони і її мами. Він впізнав Симону і сказав, що це ще ті сусідоньки.
Дівчина намагалася усе пояснити. Вона говорила, ніби була хлопцем. А потім вирішила втекти, та хтось її зловив. Кільрой зник з очей, з'явилася поліція. Полісменка не спішила карати Симону. Вона усіх детально опитала: жінку з сумкою, дідка на роликах. Дівчина розповіла все, як було. Більшість юрби вже засудили Симону, особливо старався Аксельсон. Раптом полісменка взяла дівчину за плече і впевнено повела через юрбу. Симона вже думала, що її чекає відділок, дзвінок до мами. Але полісменка виявилася доброю і навіть допомогла шукати собаку.
Додому Симона повернулась, коли вже смерклося. Інґве пішов на якусь зустріч. Мама зі своїм саксофоном була в дідусевій кімнаті. Вони разом грали. Симона лягла у ліжко, але заснути не могла. Вона вийняла скляну кулю. Дівчина побачила у ній табун диких птахів, що кудись летіли, чорні грозові хмари, загіпсовану ногу, дідусів будинок на Мейї, лебедя, бурхливу воду… Потім куля зовсім погасла.
Шостий розділ
Симона підстригла на кілька сантиметрів своє кучеряве волосся, щоб бути більше схожою на хлопця. У своєму новому вбранні вона готова була починати свій новий день у ролі хлопця. Вона навіть напхала вати спереду у свої хлопчачі труси "Olympia". Ця деталь, як вважала дівчина, була дуже важлива. Інґве не сподобався вигляд дівчини, але вона сказала, що в класі усі дівчата так вдягаються.
У школі була контрольна з англійської. Плиска сиділа за вчительським столом і дивилася, чи ніхто не списує. Парти були розсунені. Симона зиркнула на Ісака. Хлопець був побитий, напевне, за ту куртку. Симона бачила зранку, як батько привіз його до школи на дуже крутій машині.
Симона швидко впоралася з контрольною і розглядала клас. На стіні у класі були різні малюнки. Серед них Симона помітила гарний малюнок, на якому був білий лебідь. Він нагадував ангела. Цей малюнок намалював Ісак. Тієї миті, як дівчина виявила ім'я автора малюнка, Ісак кинув їй записку. Вчителька помітила це і вже не була схожа на панну Вершкове Тістечко. Вона розгорнула записку і прочитала: "Ні, Симоне, ти — смердючий пацюк, я нікому не даю списувати! Знайди когось іншого". І підпис: "Ісак". Симона подумала, що Ісак покидьок. Вчителька скочила до Симони і подерла її твір, бо вважала, що він списаний. Дівчина глянула на Ісака й зустріла його погляд. Він усміхався – зухвало, весело і щиро. От він й помстився.
Після школи Ісак і Симона сиділи біля озера в Криївці – закинутій старій шопі. Колись там зберігали весла та інше човнярське причандалля, а також брали напрокат човни для коротких недільних прогулянок. Відтоді там лишилося кілька побитих весел. Ісак, Данне, Кваша, Стефан та Пепсі настягали туди всякого мотлоху, знайденого на сміттєзвалищі, тож там була розкладачка, журнальний столик, радіоприймач на батарейці, кілька дерев'яних стільців, гасова лампа, залізна груба та примус. Туди дівчат не пускали. Всіх, крім Катті, бо вона дозволяла хлопцям мацати себе за груди і розповідала вельми пікантні історії про те, що дорослі роблять ночами.
Кваша приніс із собою чимало цигарок-самокруток. Симона курила з хлопцями, вдаючи, що це класно. Тепер вона належала до хлоп'ячої гоп-компанії. Ісак тепер здавався Симоні не таким йолопом, як раніше. Він спитав Симону, що робити, адже він пообіцяв вчительці принести птахів, а їх у нього немає, бо він збрехав. Не подумавши, Симона бовкнула, що сама все влаштує.
На уроці фізкультури вона зайшла у дівчачу роздягальню. Біля неї металися напівголі дівчата. Вони махали трусиками, штаньми та майками, намагаючись ними прикритися. Лише Катті трималася спокійно. Вона весело всміхалася і погойдувала тілом так, що в неї підстрибували груди. Симона забула про свою хлопчачу роль, про те, що всі вважали її хлопцем. Фріда вдягла Симоні на голову труси. Потім хтось вчепився їй в руку. Симона нічого не бачила і вдарила когось.