Хлопчик думав: "Людина завжди боїться, що її не зрозуміють. Тому вона або нічого не каже, або каже зовсім не те, що хотіла сказати. Ось і виходить, що ніхто нікого не може зрозуміти". Син боявся, щоб батько не вважав його дурником, непутящим. Хлопець боявся, що батько розлюбить його, розлучиться з мамою.
Петерові снилися кошмари. Однієї ночі приснилося, ніби батько раптом зник, і ніхто не знає, куди саме. Зникли навіть всі ті речі, що могли б нагадувати про нього: одяг, люлька, бритва. А їхній фотоальбом лежав у помийному відрі. Батька не було на жодному фото! Хлопець прокинувся від того, що плакав. Він пішов у спальню і побачив батька.
Петер пригадав, як вони жили в Едде. Давно це було, ще коли Оскар працював садівником. Петер з батьком робили опудала. А коли в сина випав молочний зуб, батько посадив його у садку.
Іноді Петеру снилося, ніби він став Сталевим Хлопчиком, ніби дізнався таємницю надприродної сили, яка допоможе подолати зло.
7
Петер сказав до Лотти, що треба щось робити, треба розвеселити батьків. Хлопець відремонтував батькову бритву і тепер уже не почував себе накипом. Хлопець вирішив порадитись із Стаффаном, що можна зробити для батьків. У друга завжди було багато ідей, хоч наслідок не завжди був такий, як очікувалося. Наприклад, хлопці з Приблудою тренували Останнього Могіканина. Приблуда вистругав дерев'яного козла – через нього кабанчик мав стрибати. Зробив ще й драбинку, по якій він мав вилазити вгору. Чоловік вважав усе це дуже важливою справою. Останній Могіканин з часом робився люб'язнішим і пристойнішим. Він впізнавав хлопців та навіть мав брати участь у виставці.
Невдовзі з'ясувалося, що Оскарову бритву Петер полагодив невдало. Хлопець знову думав про те, що він для батька накип і нікчема.
Петер пішов до Стаффана. Друг підкинув ідею, що батькам треба відсвяткувати роковини весілля. Петер згадав, що Оскар з Євою ніколи нічого подібного не влаштовували. Вони навіть не відзначали днів народження і Різдва. Друг сказав, що треба обдумати усі дрібниці.
8
Зранку батьки Петера поїхали машиною до дідуся, який жив у будинку перестарілих. Вони були дуже здивовані, одержавши телеграму, яку придумали написати Петер і Стаффан. Операція з телеграмою називалася "хід маестро". Назву придумав Стаффан. За час від'їзду хлопці мали усе приготувати.
Передусім хлопці взялися прибирати в будинку. Лотта і Петер із Стаффаном мили посуд, підлогу, витирали пилюку, бо у домі давно ніхто не прибирав. Хлопці так мили підлогу, що на шпалерах на стінах лишилися плями. Стаффан вирішив, що шпалери треба пофарбувати. Лотта хотіла зупинити хлопців, але Стаффан узяв пилососа й вилив у нього пляшку червоної фарби. А потім включив пилосос. Але фарба бризкала не тільки на стіни, а й на підлогу, на вікна й так далі...
Стаффан приготував італійські тарталетки з помідорами й сиром. Був іще й торт із написом: "У день роковин весілля" та з червоним серцем. А ще хлопець зробив поради для батьків Петера. На великому аркуші було написано:
"ПОРАДИ БАТЬКОВІ АБО МАТЕРІ:
1. БУДЬ САМИМ СОБОЮ І НЕ ЗАБОРОНЯЙ ЦЬОГО СВОЇЙ ДИТИНІ.
2. НЕ ВІДРИВАЙ ДИТИНУ ВІД СЕРЙОЗНИХ СПРАВ ЇДОЮ ТА ІНШИМИ ДУРНИЦЯМИ.
3. ЦІНУЙ У ДИТИНІ ДОБРІ НАМІРИ, НАВІТЬ ЯКЩО ЇХ НАСЛІДОК ТОБІ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ.
4. НЕ КРИЙСЯ ПЕРЕД ДИТИНОЮ, І ВОНА ВИРУЧИТЬ ТЕБЕ З БІДИ.
5. НЕ ПРИГНІЧУЙ ДИТИНУ ЛЮБОВ'Ю.
6. НЕ ДУМАЙ, ЩО КРАЩИЙ ТОЙ, ХТО СТАРШИЙ.
7. ГОВОРИ, АЛЕ НЕ НАБРИДАЙ."
Петеру сподобалися ці поради. Ось-ось уже мали з'явитися Оскар і Єва. Хлопці застелили скатертиною стіл, на ньому поставили дві свічки.
Роковини весілля відбулися не зовсім так, як вони собі гадали. Коли машина уже під'їжджала, хлопці приготували петарди для феєрверка, але Петерова встрелила просто у вікно автомобіля. Обличчя батьків були чорні від сажі. Що кричав тоді батько, Петер не чув, бо Стаффан саме підпалив свою петарду. А в будинку хлопці побачили, що тарталетки, які вони поставили підігрівати, згоріли. Оскар, побачивши, що з вікон валує чорний дим, подумав, мабуть, що в хаті пожежа. Він кинувся в двері, підлога була ще мокра, і він в'їхав по ній у свіжопофарбовану стіну. "Краще б я зовсім ніколи не мав дітей...". Ці слова цвяшком засіли у Петера в голові. Їх, здавалося хлопцеві, сказав Оскар. Тоді в його голосі вчувалася велика втома, безпорадність і покірність долі.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
9
Петер вирішив утекти. Він вважав, що батькам буде краще без нього, і зникнути – найкраще, що він може зробити для них.
Святкування роковин весілля закінчилося тим, що хлопця замкнули в його кімнаті. За суботу й неділю він мав усе обміркувати. Хлопця опанувало розчарування, каяття і злість. Він вважав, що нічого поганого зробити не хотів.
Для втечі Петер вибрав понеділок. Ввечері, дочекавшись, коли всі заснуть, він написав прощальну записку: "Якщо ви вважаєте, що я даремно народився, то краще мені десь подітися. Думаю, без мене вам буде добре. Всі мої іграшки, крім хокею, який я заповідаю Стаффанові, нехай забере собі Лотта. Не хвилюйтесь, я про себе подбаю сам. До речі кажучи, ніхто не мав наміру псувати вам настрій. Петер. Кланяйтесь Могіканинові". Петер лишив записку на ліжку, потім він поцілував сонну Лотту в чоло і вистрибнув у вікно, взявши з нього свою дерев'яну свинку.
У хлопця в кишені було шістнадцять крон сімдесят п'ять єре. Гроюнга спала. Спала вся Швеція. Петер вирішив попрощатися з другом.
Стаффан затягнув Петера через вікно у свою кімнату. Він розповів, що дзвонив до Оскара, щоб усе пояснити, але той одразу поклав трубку. Петер сказав, що мусить тікати з дому, бо почувається винним. Стаффан сказав: "Утікай, коли вважаєш, що так буде краще. Але пам'ятай: від себе не втечеш". Друг вирішив зібрати для Петера усе необхідне, бо хлопець нічого не мав. Стаффан зібрав білизну, шкарпетки, плащ, будильник, карту Вестергетланду, пакет сухого молока, багатоколірну авторучку, дві плитки шоколаду, коробочку чхального порошку і штучні вуса. Це все він склав у валізку. Друзі попрощалися, Петер виліз у вікно і пішов.
Він йшов і скоро відчув, що стомився. Селище лишилося позаду, а обабіч дороги розкинулись поля і луки. Хлопець направився до Ведбакена. По дорозі він зайшов на якусь ферму, де вирощували норок і лисиць на шкури. Поблизу хлопець знайшов старий "Опель-капітан" без коліс і там умостився спати.
Зранку Петера розбудив будильник, який дав друг. Петер встав і пішов розглядати бараки з норками і лисицями. Йому було шкода бідних тварин, які у клітках навіть не могли нормально ходити. Звірята дивились на Петера, як він думав, перелякано й благаюче водночас, ніби хотіли сказати: "Випусти нас!". Хлопець відчинив дверцята клітки. Сірі клубочки покотились звідтіля, один за одним зникаючи в дверях бараку.
Раптом надійшов високий чоловік, який побачив, що лисенята втекли. Петер не знав, що робити, і заскочив у порожню клітку. Чоловік пчихнув, а хлопець з страху зойкнув. І тоді чоловік побачив Петера і витяг з клітки. Чоловік потягнув Петера за сарай. Там хлопець помітив, що лисенятам пощастило втекти. Чоловік вів кудись хлопця і мовчав. А Петер просив вбити і його так, як цих нещасних звірів, і пошити рукавички. Хлопець називав чоловіка виродком, казав, що його самого треба замкнути у клітку.
Хлопець опинився на кухні, де була жінка. Чоловік, якого звали Хольгер, сказав, що хлопець випустив п'ятнадцять лисенят. Жінка запропонувала Петерові поїсти. Але хлопчик сказав, що, може, його нагодують тим, що їдять бідні тваринки. Хлопець відчував великий гнів і страшенне обурення. Жінка почала пояснювати, що норки й лисиці нормально живуть у тих умовах, які вони їм надають. І що мама хлопця не відмовилася б від такого хутра. Петер сказав, що навіть якби його мама мала гроші, не купила б хутро.
Чоловік почав кричати, що лисенята, які випустив Петер, все одно не виживуть у лісі, бо не пристосовані до цього. Тепер вони помруть швидше й болісніше, ніж у клітці. І в цьому будеш винен хлопець. Петерові на очі наверталися сльози, він думав: хіба це не чудово відчути себе вільним хоч на мить, побігати на сонечку, відчути лісові пахощі, навіть коли слідом за цим настане швидка смерть, хіба це не краще, ніж жити в тісній клітці, чекаючи, коли тебе заріжуть?
Чоловік сказав, що зараз подзвонить у поліцію, щоб хлопець відшкодував збитки. Петер шаснув рукою до кишені, вихопив коробочку із чхальним порошком, насипав трохи собі на долоню і висипав на чоловіка. Він почав чхати, а Петер утік, встигнувши викрикнути: "Шкуродер!". А ще хлопець зупинився надворі перед вивіскою і своєю кольоровою ручкою написав під назвою: "Брати Персон. Муки й тортури".
Петер не забував про поліцію, тому, щоб не йти дорогою, подався вузенькою лісовою стежиною, з якої було видно дорогу. Іноді хлопцеві здавалося, ніби він бачить знайомих лисенят, але то було каміння чи кущі. Петер сів під дерево і заснув. Йому приснилася Лотта.
Петера підібрав якийсь молодик, що їхав автофургоном з написом "М'ясо і холод". Всю дорогу він прилипав носом до лобового скла. Петер подумав, що молодик короткозорий. Молодик гнав машину так, наче вважав себе спортивним гонщиком, раз по раз кидаючись то вправо, то вліво. Виробляв він таке, що тим, кого він обганяв, нічого не лишалося, як тільки сигналити йому вслід.
Петер брехав чоловікові, що йому сімнадцять років, але через проблеми з гормонами він виглядає молодшим. Брехав, що сирота, що треба робити операцію в Італії. Молодик співчував хлопцеві і навіть заплакав. Коли витирав сльози, то ледь не врізався у грузовик. Щоб видаватися дорослим, Петер попросив у молодика сигарету. Та коли затягнувся, почав сильно кашляти. Петер попросив спинити машину, щоб відкашлятися. Хлопець сказав, що піде далі сам. Молодик витяг з кишені десятку і дав як внесок на операцію. Ще й підморгнув, від'їжджаючи.
11
Найбільше Петер сумував за Лоттою, яку вважав частиною себе. Він готовий був дорого заплатити за те, аби почути, як сестра плаче, побачити, як вона їде на велосипеді. Хотів побачити її гримаси, які могли розвіяти найгірший настрій. Найнестерпнішою для Петера була та думка, що він ніколи не побачить сестри.
У маленькому селищі Петер вирішив написати листа додому.