Приводили звичайно новачка до дверей цієї кімнати, ненароком вштовхували його до ведмедя, двері замикались і нещасну жертву залишали сам на сам з кошлатим пустельником. Бідний гість, з обірваною полою і до крові подряпаний, скоро відшукував безпечний куток, але змушений був, інколи на протязі трьох годин, стояти, притиснувшись до стіни і бачити, як розлючений звір за два кроки від нього ревів, стрибав і силкувався до нього дотягтися. Такі були благородні розваги російського барина!
Через кілька днів після приїзду вчителя Троєкуров згадав про нього і вирішив угостити його у ведмежій кімнаті. Француз не збентежився, коли потрапив до ведмедя. Дефорж витяг з кишені маленький пістолет і застрелив звіра. Дефорж пояснив, що завжди з собою носить пістолета. З тієї хвилини Троєкуров Дефоржа полюбив і не думав уже його випробовувати.
Але випадок цей справив враження на Марію Кирилівну. Уява її була вражена: вона бачила мертвого ведмедя і Дефоржа, який спокійно стояв над ним і спокійно з нею розмовляв. Вона побачила, що хоробрість і горде самолюбство не виключно належать одному станові, і з того часу почала виявляти до молодого вчителя пошану, яка дедалі ставала все уважнішою. У Маші був прекрасний голос і великі музикальні здібності; Дефорж узявся давати їй уроки. Маша в нього закохалася, сама ще в тому собі не признаючись.
РОЗДІЛ ІХ
Напередодні храмового свята гості почали з'їжджатись до Дубровського. На свято у церкві зібралась сила почесних богомольців. Кирило Петрович приїхав у колясці шестернею і урочисто пішов на своє місце, супроводжуваний Марією Кирилівною.
Після обідні Троєкуров перший підійшов до хреста. Всі рушили за ним, потім сусіди підійшли до нього з шануванням. Дами оточили Машу. Кирило Петрович, виходячи з церкви, запросив усіх до себе обідати, сів у коляску і рушив додому. Всі поїхали слідом за ним.
Кімнати наповнились гостями. В залі накривали стіл на 80 приборів. Кирило Петрович перший пішов сідати за стіл, за ним рушили дами і поважно зайняли свої місця, дотримуючись певного старшинства, панночки скупчились між собою як полохливе стадо кізочок і вибрали собі місця одна біля одної. Проти них розмістились чоловіки. Кінець столу сів учитель біля маленького Саші.
Кирило Петрович весело оглядав свою трапезу і сповна втішався щастям хлібосола. В цей час в'їхала на подвір'я коляска, запряжена шестериком. Це прибув Антон Пафнутійович Спицин, товстий чоловік років п'ятдесяти, з круглим і рябим обличчям, прикрашеним потрійним підборіддям. Він прибув пізно, бо поламалось колесо, а їхати коротшою дорогою боявся через розбійника Дубровського. Адже саме Спицин засвідчив, що Дубровські володіють Кістеньовкою без усякого на те права, а єдино з ласки Троєкурова. І покійник Дубровський обіцяв зі Спициним по-своєму розквитатись.
Троєкуров питав нового справника, чи скоро зловлять Дубровського. Панові було дуже цікаво дізнатися щось про Дубровського. Одна вдова – Анна Савівна Глобова, сказала, що Дубровський у неї обідав. Вона розповіла, що послала прикажчика, щоб передав її сину 2000 карбованців і листа. Але увечері прикажчик повернувся блідий, обірваний і пішки. Він розповів, що його пограбували розбійники, сам Дубровський хотів його повісити. Минув тиждень, другий – раптом приїхала коляска. Якийсь генерал просив побачитись з Глобовою. Зайшов до неї чоловік років 35-ти, смуглявий, чорноволосий, з вусами, з бородою, рекомендується, як друг і товариш по службі покійного чоловіка Глобової. Вдова пригостила його чим бог послав, розговорилися про те, про се, нарешті і про Дубровського. Глобова розповіла йому своє горе. Генерал сказав покликати прикажчика. Той прийшов і остовпів, побачивши генерала. "Розкажи-но мені, як це тебе Дубровський пограбував і як він хотів тебе повісити", — сказав генерал до прикажчика. Прикажчик розповів, що його дійсно перестрів був Дубровський, але грошей і листа не брав. Виявилось, що саме прикажчик узяв собі гроші. А генералом виявився сам Дубровський.
Всі слухали розповідь Анни Савівни, особливо панночки. Багато з них потай співчували Дубровському, вбачаючи в ньому героя романічного, особливо Марія Кирилівна. Але Троєкуров сказав, що це не міг бути Дубровський, бо Дубровському лиш 23 роки, і бороди чи вусів у нього нема. Троєкуров сказав, що сам зловить Дубровського: відрядить чоловік з двадцять, то вони й очистять злодійський гай.
Згодом пан з великим задоволенням розповів, як Дефорж хоробро вбив ведмедя. Гості з увагою слухали і з подивом поглядали на Дефоржа, який, не підозріваючи, що мова йшла про його хоробрість, спокійно сидів на своєму місці і робив повчальні зауваження жвавому своєму вихованцеві.
Обід, що тривав близько трьох годин, закінчився. Усі пішли до вітальні, де мали пити каву і грати в карти.
Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.
РОЗДІЛ X
Близько сьомої години вечора дехто з гостей хотів їхати, але господар, якого розвеселив пунш, наказав замкнути ворота і оповістив, що до наступного ранку нікого з двору не випустить. Незабаром загриміла музика, двері в залу відчинились, і бал почався. Господар і його близькі сиділи в кутку, випиваючи склянку за склянкою і любуючись веселощами молоді. Учитель між усіма відзначався, він танцював більше за всіх. Усі панночки обирали його і вважали, що з ним дуже зручно вальсувати. Кілька разів кружляв він з Марією Кирилівною, і панночки насмішкувато за ними стежили. Нарешті десь близько півночі стомлений господар припинив танці, наказав подавати вечерю, а сам пішов спати.
Відсутність Кирила Петровича надала товариству більше волі і жвавості. Кавалери насмілились зайняти місце біля дам. Панночки сміялися і перешіптувалися з своїми сусідами; дами голосно розмовляли через стіл. Вечеря була надзвичайно весела.
Тільки Антон Пафнутійович хвилювався і боявся розбійників. На грудях під сорочкою він мав торбину з усіма своїми грошима. Змушений залишитися ночувати в чужому домі, він боявся, щоб не влаштували його на ніч де-небудь у відокремленій кімнаті, куди б легко могли забратись злодії, він шукав очима надійного товариша і вибрав нарешті Дефоржа. Його зовнішність, що виявляла силу, а більше хоробрість, яку він виявив при зустрічі з ведмедем, вирішили його вибір. Коли встали з-за стола, Антон Пафнутійович почав вертітись біля молодого француза, покрякуючи й відкашлюючись, і нарешті звернувся до нього з проханням спати у його кімнаті.
Гості почали прощатися між собою і кожен йшов у кімнату, йому призначену. А Антон Пафнутійович пішов з учителем у флігель. Ніч була темна. Дефорж освітлював дорогу ліхтарем, Антон Пафнутійович ішов за ним досить бадьоро, притискуючи зрідка до грудей потайну торбину, щоб переконатися, чи гроші його ще при ньому. Прийшовши у флігель, учитель засвітив свічку, і обидва почали роздягатись; тимчасом Антон Пафнутійович походжав по кімнаті, оглядаючи замки й вікна і похитуючи головою при цьому невтішному огляді. Двері замикались самою засувкою, на вікнах не було ще подвійних рам. Ліжка їх стояли одне проти одного, обидва лягли, і вчитель погасив свічку.
Антон Пафнутійович, хоч як боявся, але все ж заснув. Дивне готувалось йому пробудження. Він почував крізь сон, що хтось тихенько сіпав його за комір сорочки. Антон Пафнутійович розплющив очі і при блідому світлі осіннього ранку побачив перед собою Дефоржа: француз в одній руці тримав кишеньковий пістолет, а другою відстібав заповітну торбину. Антон Пафнутійович обмер. Вчитель сказав чистою російською мовою: "Тихше, мовчіть, або ви пропали. Я Дубровський".
РОЗДІЛ XI
На одну станцію приїхала коляска. Слуга зіскочив з козел, відкрив дверцята, і через хвилину молодий чоловік у військовій шинелі і в білому картузі зайшов до доглядача – слідом за ним слуга заніс шкатулку і поставив її на вікно. Офіцер поросив коней і звернув увагу, що на коней чекає ще один молодий чоловік. Це був учитель-француз, якого заочно найняв Троєкуров для свого сина. Офіцер запропонував французові 10000 чистими грошима, за те, щоб француз зараз же їхав до Парижа, але віддав свої папери. 3 цими словами він відімкнув шкатулку і витяг кілька пачок асигнацій. Француз витріщив очі. Він не знав, що й думати, але погодився.
Офіцер отримав паспорт, рекомендаційний лист, свідоцтво про народження. Натомість заплатив французові, і ошелешений вчитель поїхав додому. Дубровський, заволодівши паперами француза, сміливо з'явився, як ми вже бачили, до Троєкурова і оселився в його домі. Правда, він мало займався вихованням маленького Саші, давав йому повну волю байдикувати, і не дуже карав за уроки, які задавав тільки для форми, зате з великим старанням стежив за музичними успіхами своєї учениці і часто цілими годинами сидів з нею за фортепіано. Всі любили молодого учителя.
Минуло близько місяця з дня його вступу в звання учителя до достопам'ятного святкування, і ніхто не підозрівав, що в скромному молодому французі таївся грізний розбійник, ім'я якого наводило жах на всіх навколишніх поміщиків. За весь цей час Дубровський не відлучався з Покровського, але чутки про розбої його не вщухали, завдяки винахідливій уяві сільських жителів, але могло трапиться і те, що ватага його продовжувала свої дії і в відсутність начальника.
Ночуючи в одній кімнаті з людиною, яку міг він вважати своїм особистим ворогом і одним з винуватців його бідування, Дубровський не міг утриматись від спокуси. Він знав про існування торбини і вирішив нею заволодіти.
О 9-ій годині ранку гості, що ночували в Покровському, зібралися один за одним у вітальні, де кипів уже самовар, перед яким у ранковому платті сиділа Марія Кирилівна. Троєкуров пив чай. Останнім з'явився Антон Пафнутійович; він був такий блідий і здавався таким збентеженим, що вигляд його всіх вразив. Через кілька хвилин слуга зайшов і оповістив Спицина, що коляска його готова; Антон Пафнутійович поспішив відкланятись і, незважаючи на умовляння господаря, вийшов поспішно з кімнати і зразу ж поїхав.
РОЗДІЛ XII
Минуло кілька днів, і не трапилось нічого визначного. Життя мешканців Покровського було одноманітним. Кирило Петрович щодня виїжджав на полювання; читання, прогулянки і музикальні уроки захоплювали Марію Кирилівну, особливо музикальні уроки.