Памела Ліндон Треверс — Мері Поппінс (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 3 з 4

Джейн миттю скочила з постелі й поманила Майкла. Вони босоніж підкралися до вікна і визирнули надвір. Внизу на Вуличці перед їхньою хвірткою стояла одна невеличка і дві здоровенні постаті: місіс Коррі з міс Фенні й міс Енні. На велетенському плечі міс Фенні гойдалися дві довжелезні драбини, а міс Енні тримала в одній руці здоровенне відро із чимось таким, ніби клей, а в другій – величезну малярську щітку. Мері Поппінс вийшла до них і щось несла у кошику. У ньому няня несла щось таке, від чого, здавалось, розходилося тьмяне таємниче світло. Місіс Коррі взяла Мері Поппінс під руку. І вона кинулася вперед, а за нею рушили міс Фенні й міс Енні.

Джейн з Майклом побачили, як усі четверо пройшли Вишневою Вуличкою, тоді звернули трохи ліворуч і вийшли на пагорб. Там, нагорі, де вже не було будинків, а тільки росла трава й конюшина, гурток зупинився. Міс Енні поставила додолу відро з клеєм, а міс Фенні скинула з плеча драбини й поставила їх сторч. Потім сама вона взялась тримати одну, а міс Фенні другу.

Тільки-но міс Фенні та міс Енні прилаштували драбини так, що вони одним кінцем стояли на землі, а другим уперлися в небо, місіс Коррі, підхопивши однією рукою кінчик сукні, а другою відро з клеєм, ступнула на нижній щабель однієї драбини й побралася догори. Мері Поппінс із кошиком у руці полізла вгору другою.

Далі Джейн з Майклом побачили щось небувале. Вибравшись на вершечок драбини, місіс Коррі вмочила щітку в клей і мазнула по небі. А Мері Поппінс узяла з кошика щось блискуче і приліпила на те місце. Коли ж вона прийняла руку, діти побачили там зірку з імбирного коржика... Як тільки зірка опинялася на небі, вона починала яскраво мерехтіти.

Аж ось вони й скінчили. Мері Поппінс помахала кошиком, показуючи місіс Коррі, що там більше немає зірок. Тоді обидві спустились додолу, і весь гурток рушив з пагорба вниз. Міс Фенні несла на плечах драбини, а міс Енні стиха бряжчала відром з-під клею. На розі вони спинилися і з хвилину про щось гомоніли. Тоді Мері Поппінс потиснула всім руки і побігла Вуличкою додому. Місіс Коррі і її дочки подалися в інший бік.

І ось діти почули, як Мері Поппінс вийшла сходами нагору, навшпиньки перебігла їхню кімнату і зайшла до другої, де вона завжди спала поміж ліжечками Джона й Барбари. Коли її кроки стихли, Джейн з Майклом пішли шукати свої зірки у шафі, але їх не було.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

ПРО ДЖОНА ТА БАРБАРУ

Джейн з Майклом пішли в гості. Будинок аж до вечора стояв тихий і спокійний.

Унизу, в кухні, місіс Брілл, примостивши на ніс окуляри, читала газету. Робертсон Ей сидів у садку й пильно бив байдики. Місіс Бенкс умостилась на канапі у вітальні, підібгавши ноги. Нагорі, в дитячій кімнаті, Мері Поппінс гріла біля каміна малі сорочечки близнят. Сонце світило у вікно, і Джон просив сонячний промінь посунутися. А Барбара простягала руки до того теплого сяйва.

Діти побачили Шпака, що мешкав на вершечку димаря. Шпак був дуже балакучим, але й він сказав, що минулої суботи вночі Джон не вгавав. Джон сказав, що він просто нездужав. Барбара дала Шпакові свого пів коржика. Птах почав жадібно клювати. "Дякую", — багатозначно промовила Мері Поппінс. Але Шпак так допався до їжі, що не помітив докору.

Джон, розімлівши на сонечку, запхав пальці правої ноги до рота і провів ними в тому місці, де саме починали різатися зуби. Джон згадав тітку Флоссі, котрій вчора дуже сподобалися його витівки. Барбара теж згадала, що тітці сподобалося, як вона стягала шкарпетки з ніжок.

Близнята розуміли мову тварин, тому вважали себе розумнішими за Джейн із Майклом. Мері Поппінс сказала близнятам, що їхні брат і сестра теж колись розуміли мову тварин, вітру, природи. Шпак погодився і сказав, що після року діти усе забувають, тільки у Мері Поппінс лишилося вміння спілкуватися з тваринами. Адже няня – не така, як інші.

Раптом заговорив вітер. Близнята зраділи, але коли няня сказала, що вони забудуть мову вітру, Барбара тихенько заплакала, а в Джона на очі набігли сльози. Діти плакали, тому до дитячої увійшла місіс Бенкс. Вона кинулась до близнят. Мері Поппінс сказала, що у них, мабуть, ріжуться зубки.

Шпак квапливо проковтнув сміх. Мері Поппінс подивилася на нього. Він схаменувся і вже поважно став дивитися, щоб буде далі.

Місіс Бенкс пестила малят, то одне, то друге, приказуючи над ними всілякі ніжні слова, що, як їй здавалось, мали їх утішити. І враз Джон замовк. Він був дуже чемний і страх як любив свою маму. Тоді й Барбара, щоб не відстати від свого чемного братика, підвела личко від подушки і, ще вся в сльозах, стягла з обох ніг шкарпетки.

Місіс Бенкс вийшла і причинила двері. Тієї ж миті Шпак гучно зареготався. Тоді Джон сказав, що нізащо нічого не забуде. Мері Поппінс знов нишком усміхнулася, наче сама собі казала: "Я краще знаю". А Шпак, пореготавши, майнув за вікно.

Невдовзі після того, як зубки, добре попомучивши Близнят, прорізались, як і належить усім на світі зубкам, в родині Бенксів відсвяткували перший день народження Джона й Барбари.

Другого дня після вечірки Шпак, що літав на канікули до моря, повернувся до будинку №17. Шпак спитав, чи нема у дітлахів чого смачного для нього. Але Барбара і Джон тепер уже нічого не розуміли і не вміли говорити з птахом. Якусь мить Шпак прикро дивився на близнят. Тоді здвигнув рябенькими плечима.

ПОВНИЙ МІСЯЦЬ

Цілий день Мері Поппінс квапилася, а коли вона квапилась, то завжди бувала сердита. Усе, що робила Джейн, було погано, все, що робив Майкл, було ще гірше. Вона гримала навіть на близнят. Джейн і Майкл як могли намагалися не потрапляти їй на очі, бо знали, що часом краще, як Мері Поппінс тебе не бачитиме й не чутиме.

Діти залізли за канапу, щоб няня їх не бачила. Але Мері Поппінс все одно їх помітила. Та тепер вона вже не була така сердита. Вона швидко прибирала у дитячій, навіть більше скидалася на вихор у капелюшку й фартусі, ніж на людину. Джейн з Майклом зроду не пам'ятали, щоб їх коли вкладали спати так швидко, як того вечора.

Але вночі дітей хтось покликав. За дверима не було нікого, але дітям здалося, що хтось кинувся сходами вниз. Джейн і Майкл метнулися туди ж таки. Усю дорогу той хтось чи щось було попереду. Ось вони вийшли у вуличку. Діти йшли вулицями, алеями, попід арками, через парки. І опинилися в зоопарку. Вхід був вільний. Здоровенний Бурий Ведмідь дав дітям квитки.

Джейн з Майклом пішли мандрувати по Зоопарку. Повний Місяць так і сяяв, і кожне дерево чи кущик, кожну квітку було видно, як удень. Отож діти могли дуже добре роздивитись усі павільйони й клітки.

По всіх доріжках бігали звірі. То в супроводі птахів, то самі. Двоє Вовків тупотіли позаду дітей, жваво про щось розмовляючи з Лелекою. Вдалині йшли поряд троє Верблюдів, а неподалік від них – Бобер та Американський Гриф, заглиблені в розмову. І всі вони, як здавалося дітям, розмовляли про одне – день народження.

Біля клітки Слона бігав рачки туди й сюди дуже гладкий старий добродій, а на спині в нього на двох невеличких ослінчиках сиділо вісім мавпочок. Джейн дивувалася, що завжди звірі катають людей, а тут людина катає звірят. Але старий добродій, сапаючи, побіг далі, одно кажучи, що його образили, і зник десь із мавпочками на спині.

Діти побачили невеличкого чорного Тюленя, який був на них злий. Але випірнув інший Тюлень і сказав, що діти – почесні гості і друзі.

Згодом Джейн побачила перед собою величезного Лева. Він сказав, що цієї ночі все навпаки, і сьогодні звірі годуватимуть людей. Лев повів дітей у великий Павільйон Котячих. У великому приміщенні було повно звірів: пантери й леопарди, вовки, тигри й антилопи, мавпочки і їжаки, вомбати, гірські кози й жирафи; зібрався тут і цілий гурт чайок та яструбів.

Лев потягнув Джейн із Майклом за собою, щоб знайти гарні місця. Раптом діти побачили клітки, у яких сиділо багато людей. В одній клітці були два опасистих літніх добродії. У другій клітці метушились діти. Звірі біля клітки дуже зацікавлено розглядали цю малечу, а декотрі намагались розсмішити дітлахів, просуваючи в клітку лапу або хвіст. У третій клітці були три літні дами в плащах і в галошах. Одна з них щось плела, а решта дві стояли біля ґрат, кричали на тварин і штурхали їх парасольками.

У одній клітці був Адмірал Бум. Він кидався у своїй клітці, кашляв, сякався і аж сичав з досади. Щоразу як він підходив до ґрат, Тигр злегенька торкав його палицею, і Адмірал тоді ще дужче сердився. Діти спитали Лева, які ці всі люди тут опинилися. Лев відповів, що ці люди ловили гав у Зоопарку та й незчулись, як замкнулася брама.

Четверо Бурих Ведмедів привезли візки з кормом. Потім вони по черзі відчиняли невеличкі дверцята в клітках і на вилах просували в них корм. Малятам кидали в клітки молоко в пляшках, вони хапали їх в обидві руки й жадібно тягли до рота. Старші діти хапали з вил коржики й кекси і тут-таки наминали. Дамам у галошах подали тонісінькі бутерброди і ячне печиво на тарілочках, а чоловікам – котлети з баранини і заварний крем у склянках.

Згодом Джейн побачила, що Майкл говорить з Пінгвіном. Той стояв посеред доріжки, затиснувши під одним крилом великий зошит, а під другим здоровенний олівець, кінчик якого він раз у раз покусував у задумі. Виявилося, що Пінгвін складав пісню до Дня Народження і шукав риму до слова Мері.

Бурий Ведмідь провів дітей до будиночку, відчинив двері і легенько підштовхнув дітей уперед. Діти побачили, що вони – в Тераріумі. Просто посеред усіх змій, на колоді сиділа Мері Поппінс! Ведмідь сказав, що привів дітей, щоб привітали іменинницю. З найбільшої клітки вилізла Королівська Кобра. Вона ніжно поцілувала іменинницю – Мері Поппінс, спочатку в одну, а тоді в другу щоку. Кобра наказала усім сісти, і усі опустилися на підлогу, поскручувались клубками і звернули повні найглибшої пошани очі до Кобри й Мері Поппінс. Джейн і Майкл аж здригнулися з дива. Діти примостились на волохатих колінах Бурого Ведмедя. Виявилось, що Кобра – королева, а Мері Поппінс – її небога в третіх по матері.

Кобра звернулася до Мері Поппінс і сказала, що давно день народження Мері не випадав на повню Місяця.

1 2 3 4

Інші твори Памели Ліндон Треверс скорочено:


Дивіться також: